Читати книгу - "Пустота, Напрієнко Андрій"

— Я прийшов не для конфлікту, — сказав він низьким, твердим голосом. — Зараз такий час, коли мені потрібна ваша допомога. І вам може знадобитися моя.

Він потягнув за кріплення бронежилета, знімаючи його повільно, демонстративно, і кинув на підлогу поруч із пістолетом. Метал глухо клацнув об бетон, відлуння рознеслось гаражем.

— У нас з’явився спільний ворог, — продовжив він, дивлячись то на одного, то на другого. — Я прийшов поговорити з вашими старійшинами. Ворог, який іде, може стерти всю Київську Пустку з лиця землі. Нам потрібна ваша сила.

Рейдери мовчали, їхні погляди свердлили його, але в цій тиші відчувалась цікавість. Максим розстебнув кобуру на поясі, відкинувши ніж услід за бронежилетом. Він стояв перед ними беззбройний, руки злегка розведені — не жест капітуляції, а доказ намірів.

— Ви можете мене вбити, — сказав він, його голос став важчим, із ноткою втоми. — Але без нас, скільки б вас не було, ви не впораєтесь. Ті, хто прийшли на наші землі, озброєні до зубів. Я прошу: дайте мені поговорити з тим, хто може вислухати до кінця.

Він видихнув, груди здіймались від напруги, але очі залишались холодними, зосередженими. Рейдери не рухались, їхня мовчанка була гнітючою, але не ворожою. Один із них — вищий, із шрамом через брову — ступив уперед. Його рука повільно потягнулась до ножа, що висів у Максима за спиною, і забрала його, кинувши до купи спорядження. Потім він підняв голову, зустрівши погляд Максима, і коротко кивнув — ледь помітно, але це було знаком.

— Дякую, — промовив Максим тихо, з ноткою полегшення.

Та щойно слова злетіли з губ, позаду пролунав глухий звук — крок, занадто близький. Він не встиг обернутись. Різкий удар чимось важким влучив у потилицю, біль вибухнув у голові, і ноги підкосились. Максим упав на коліна, схопившись за голову, кров застукала у вухах. Крізь пелену він повернувся й побачив третього Рейдера — кремезного, з автоматом у руках. Той підняв приклад і вдарив ще раз, коротко й точно.

Світ потемнів. Максим гепнувся на підлогу, бетон холодом обпік щоку. Свідомість згасла, залишивши лише глухий гул у голові.

Рейдери переглянулись — їхні обличчя залишались непроникними, але в очах промайнула тінь задоволення. Двері скрипнули, і в приміщення увійшла четверта постать — вища, закутана в темний плащ. Вона зупинилась над Максимом, її погляд ковзнув по його нерухомому тілу, ніби оцінюючи здобич. Тиша заповнила гараж, лише далеке капання води порушувало її.