Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

В кінці осені поміщик відправив Арсена перевірити стан справ у дальніх маєтках. Підготовка до весілля йшла повним ходом і потрібно було зібрати та привезти гроші. Арсен вмовляв Ядвігу використати цю нагоду щоб втекти. Він нервував все більше, йому здавалось, що зима заморозить не лише дороги, а й його надію на щастя.
Ядвіга вперто відмовлялась, вона переконувала, що це поганий час. До весілля ще далеко, а їм треба детально все обдумати, знайти надійних людей. Не можуть же вони тікати вдвох і переховуватись, це приверне увагу і грабіжників, і шукачів, яких батько пошле за ними. Їм потрібен супровід, охорона, які при потребі підтвердять, що вони подружжя, і повертаються додому із подорожі.
Арсен визнавав, що вона має рацію, але ниюче відчуття біля серця з кожним днем ставало все нестерпнішим. Він прагнув все зробити сам і якнайшвидше, Ядвіга ж переконувала, що це викличе підозри.
Зрештою, Арсен мусив вирушати і йому не вдалось побачити Ядвігу перед від’їздом. Він мало що не заганяв коней, був злим та нетерплячим, поспішаючи якнайшвидше виконати наказ і повернутись до Ядвіги.
Вже під’їжджаючи до маєтку Арсен зрозумів – щось сталось. Всі вікна яскраво світились, голосно грала музика, чулись голоси та сміх. На мить Арсен подумав, що це весілля Ядвіги і йому здалось, що серце зупинилось, тілом розлився терпкий холод. Він повільно видихнув і заспокоїв себе, запрошення розіслані і у них зовсім інша дата.
Увійшовши у будинок Арсен дізнався, що стало приводом – повернувся Тадеуш і привіз із собою грецького князя.
Арсен стерп. Давня ненависть хвилями накочувала і відступала. Він чітко усвідомив, що від сьогодні все зміниться. Повернувся панич, спадкоємець, господар, який ненавидить його і зробить все, щоб принизити та вказати справжнє місце.
Арсен пошкодував, що зайшов у будинок, а не пішов у своє крило. Він повернувся, щоб якнайшвидше вийти. В цю мить відкрились двері вітальні і вийшла, голосно сміючись, Ядвіга. Арсен ввібрав її всю одним поглядом і завмер. Вона була захоплена і побачивши його – зблідла. Тоді Арсен перевів погляд на її супутника, хоча був певен, що це Адам. Липкий страх повільно стис серце і розтікся тілом. На нього дивились холодні, позбавлені почуттів очі і Арсен був певен, що бачив у них блиск, подібний до блиску хижака вночі.
Здавалось, чоловік здивувався, зустрівшись із ним поглядом, а тоді усміхнувся Арсену і все зникло, страх розвіявся, залишивши легке запаморочення.
– Це ще один гість?
– О ні, Демитрію. Це лише наш управитель. Піду скажу таткові, що він повернувся.
Ядвіга розвернулась і пішла у вітальню, але її слова боляче вразили Арсена: це лише наш управитель. І прозвучало це аж занадто буденно, щоб бути награним.
Арсен вклонився і розвернувся, щоб вийти, але нестерпне відчуття небезпеки змусило його повернутись і подивитись в очі гостю. Той розглядав його з неприхованою цікавістю і Арсен відчув, що страх повертається…

– Бачу, татко дав тобі забагато волі, - Тадеуш сидів у батьковому кріслі, недбало закинувши ногу на ногу, - а це помилка. Я вчасно повернувся і тепер керуватиму справами. Тому… звітуєш мені, виконуєш лише мої накази, а я, тим часом, вирішу, що з тобою робити далі. Можеш йти.
Арсен зачинив за собою двері і, прихилившись до стіни, повільно видихнув. Тадеуш зовсім не змінився, вони досі так само ненавидять одне одного. От тільки цього разу протистояння буде набагато жорстокішим і у нього немає шансів вийти переможцем.
Арсен зціпив зуби. Хай що там, але він не дозволить перетворити себе на безвольну ляльку. У нього достатньо грошей і втекти можна сьогодні ж, навіть якщо Ядвіга відмовиться їхати з ним. Волю на жінку він більше не проміняє.
 А Ядвіги, як на зло, ніде не було. Вона з батьком поїхала у місто, вибирати мережива для сукні. Арсен з усіх сил намагався не виказати свого стану, йому і так було важко, наче ненароком, дізнатись де панна, а тепер ще й це. Чи не перестаралась вона у своєму обмані? І кого вона дурить насправді?
Арсен гнав від себе такі думки і не знав, як дочекатись вечора. Пославшись на втому він закрився у своїй кімнаті. Треба підготуватись до втечі, зібрати все необхідне і зробити все так, наче його знов послали у справах, щоб батько і син думали, що це інший дав таке доручення. Арсен знав, що зможе. Він заспокоїться, все зробить правильно і лише тоді піде до Ядвіги.
Ще однією обов’язковою умовою була підготовка коней. Потрібно вибрати найвитриваліших і наказати конюхам напоїти та нагодувати їх. Все має бути готове для від’їзду, поспішність викличе підозри.
Арсен йшов конюшнею і дивувався, чому не бачить конюха та його помічників. За таке недбальство їх треба покарати… але це вже не його турбота. Він і сам може підготувати коней, не вперше.
З глибини конюшні почувся сміх. Так сміялась Ядвіга, коли дозволяла його поцілункам ставати сміливішими та наполегливішими. Але тут і тепер? Ні, це не може бути вона.
Арсен стояв і прислухався, а тоді зітхнув з полегшенням – почулось. Він занадто хвилюється, бо вже не впевнений, що Ядвіга погодиться тікати посеред ночі.
…зітхання – глибоке, чуттєве, таке до болю знайоме і занадто голосне, щоб бути маревом...
Арсен йшов повільно і разом з тим обережно. Серце кричало тікати, а тіло підкорялось холодному розуму. Він мусить знати напевно. І він йшов, з кожним кроком відчуваючи все більшу важкість.
Остання кабінка завжди була порожньою і саме звідти Арсен почув приглушений стогін. Все ще сподіваючись, що це хтось інший, він заглянув всередину.
Перше, що він побачив – лампа на підлозі. Біля неї кошик із вином, келихи. Біля стіни, на попоні лежить Ядвіга. Арсен побачив її оголену ногу, задерту сукню, її закриті очі, ледь прикушену губу і лише тоді побачив Адама на ній. Вона віддавалась йому, стримуючи скрики і їй подобалось. Арсен чув її дихання, бачив, як її пальчики впиваються у плечі нареченого і… не відчував абсолютно нічого.
Ядвіга відкрила очі і їх погляди зустрілись. Вона смикнула бровою, а тоді легким рухом пальців наказала йому забиратись. Арсен розвернувся і почув, як з її губ зірвався глибокий стогін.
Він не пам’ятав, як зайшов у свою кімнату, не знав, скільки часу просидів на краю ліжка, втупившись у підлогу. Він дивився на те місце, де стояла Ядвіга, коли вперше прийшла до нього і зовсім не здивувався, знов побачивши її там.
Арсен повільно підводив погляд, оглядаючи її знизу вгору і в ньому ворухнулась надія, що все це було страшним сном. Ось вона, перед ним, а все інше неважливо. Але коли їх погляди зустрілись, Арсен жахнувся. Навіть у півтемряві, ледве розсіяній свічкою, яку він невідомо коли і для чого запалив, Арсен побачив, що її очі горять ненавистю. Перед ним стояла Ядвіга, якою він знав її колись, чужа, жорстока, холодна, мстива. Вона дивилась на нього, а її губи смикались, наче намагались стримати те, що вона збиралась сказати. Але вона заговорила, тихо, ледь чутно і одночасно так голосно, що кожне її слово отрутою просочувало Арсенову кров.
– Ти… Як ти посмів?.. прийти?.. Ти ніщо, болото на моєму взутті… Як посмів думати, що ти більше ніж розвага? Що я втечу з тобою? Кріпак, байстрюк… Я накажу забити тебе до смерті, якщо ти бодай раз підведеш на мене погляд без дозволу… Ти був лише розвагою…
І нема нікого.
Арсену здавалось, що він провалюється у безодню, а тоді прийшов біль. Кров летіла тілом із скаженою швидкістю, пульсувала пекучими голками, колола шкіру, очі, розривала серце та легені… Арсену здавалось, що всередині нього сидить щось страшне, безжальне та голодне. З кожним подихом воно стає все більшим, йому тісно і воно хоче вирватись назовні, щоб розтерзати, зжерти, знищити…
А тоді на зміну прийшла пустка. Арсен падав сам у себе і не знаходив нічого, за що можна зачепитись, чим врятуватись. Тіло нило, хотіло впасти, скрутитись калачиком, зменшитись, розчинитись, зникнути… Арсен хотів кричати і не міг. Він судомно хапав ротом повітря, а голос застряг десь у грудях і, не знаходячи виходу, розривав його з середини… він не міг навіть заплакати, щоб хоч якось вилити біль, полегшити нестерпний тягар на серці… він не міг нічого, лише тиснув руками на груди
– Я можу допомогти. Я знаю, що тобі потрібно.
Зір повільно повертався і Арсен побачив Демитрія. Він стояв на тому ж місці, де цілу вічність тому стояла Ядвіга і в цю мить Арсен повірив, що збожеволів. Не могло все це бути правдою – кохання, шаленство, надія, зрада і незнайомий чоловік, який з’явився невідомо звідки, пропонуючи допомогу.
Арсен дивився на Демитрія і йому здавалось, що очі чоловіка зблискують червоним, а кінчики зубів блищать у півтемряві. І тоді Арсен розсміявся, відчуваючи, що сміх приносить полегшення – він божевільний. Все так просто, він сам вигадав собі кохання, шалені ревнощі та пристрасні ночі, і навіть той нестерпний біль, який пожирає його з середини теж вигадав він сам.
Арсен сміявся все голосніше, не помічаючи, що плаче, аж поки сміх не перейшов у ридання. Ні, вигаданий біль не може бути таким... справжнім.
– Хочеш допомогти? То вбий мене.
Наступної миті Арсен відчув, що летить, а тоді удар об стіну вибив з нього повітря. Він не встиг впасти, не встиг вдихнути – Демитрій притис його до стіни, тримаючи рукою так, що Арсену здавалось ще мить і він задихнеться. Очі  горіли червоним вогнем, а зуби справді були довгими та гострими.
– Ти впевнений, що хочеш саме смерті?
Арсен задихався, страх паралізував тіло та волю, а Демитрій несподівано відпустив його  і відступив на крок, схрестивши руки на грудях. Арсен сповз на підлогу хрипко вдихаючи повітря.
Демитрій усміхався. Він знов став схожим на звичайну людину, але Арсен вже знав, що все це насправді. Всі інстинкти волали, що треба тікати, рятуватись і, попри своє недавнє бажання смерті, Арсен чітко усвідомив, що хоче жити. Щоб повернути їй біль стократ. Він жадав помсти.
– Я так і думав, ти достатньо розумний, щоб зробити вибір на користь життя. Але чи достатньо ти сильний, щоб прийняти мій дар?
– Дар? Стати таким, як він?.. Упирем?
– Саме так, стати таким, як я. Але не упирем, а вампіром. Повір, різниця є. І я не вб’ю тебе, якщо ти відмовишся. Я просто залишу тебе там, де ти зараз. У рабстві, приниженні і постійному нагадуванні…
Арсен наче отверезів. Сьогодні він мучиться болем, а що буде завтра? Самовдоволений Тадеуш та повна отрути Ядвіга? Вони вдвох будуть мстити йому, кожен за своє і ще невідомо, хто з них виявиться жорстокішим та вигадливішим. А якщо Ядвіга вже розповіла братику про його плани? Краще смерть… Але, попри все, він хоче жити.
– Я сам виберусь… я довго готувався.
– Ти справді у це віриш? Навіть якщо тобі вдасться втекти за кордон, на скільки вистачить вкрадених грошей? А на що ти житимеш потім?
– Я знайду вихід…
Демитрій розсміявся і несподівано опинився просто навпроти Арсена, їх погляди зустрілись.
– Я пропоную тобі світ…
Несподівано Арсен наче побачив себе у Відні, таким, яким був кілька років тому, повним сили, впевненості, привабливості, він насолоджувався життям і почувався вільним… Видіння змінилось і він вже бачив незнайоме місто, човни, безмежний водяний простір перед собою і місячну доріжку на ньому… Ядвіга дивиться на нього повними обожнювання очима…
– Чому ти хочеш допомогти мені?
– Бо ти дуже особливий, а тому вартий іншого життя.
Арсен труснув головою, а тоді обхопив її руками. Він прагнув волі понад усе. Він хотів повернутись у Відень, відвідати прекрасне незнайоме місто, але Ядвіга… Він не знав чого хоче від неї.
– Я допоможу тобі вирішити. Подивись, що вона з тобою зробила.
Арсен нерозуміюче втупився у Демитрія, а той вказав рукою на дзеркало і Арсен слухняно підійшов. Він не одразу зрозумів, що бачить себе. Із дзеркала на нього дивився чужий і незнайомий чоловік. Очі здавались чорними у півтемряві, а волосся сивіло на очах і Арсен вирішив, що йому потрібно. Він не хоче бачити обожнювання у очах Ядвіги, він хоче побачити у них жах.