Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

за жорстокою іронією долі з проблиску фальшивої надії. Якось уранці наприкінці січня мені зателефонували зі шпиталю і повідомили, що Едвард несподівано отямився. У нього, як і дотепер, сказали мені, траплялися провали у пам’яті, однак здоровий глузд, безумовно, повернувся. Певна річ, йому ще належить якийсь час побути під наглядом лікарів, однак успішний результат не викликав сумніву, і якщо все добре складеться, за якийсь тиждень його можна буде виписувати.

Не тямлячись від радості, я поспішив до Едварда, та коли сестра провела мене до палати, я просто закляк на порозі. Хворий підвівся з ліжка і з ґречною усмішкою простягнув руку для привітання; саме тоді я помітив таке не притаманне його натурі збудження — переді мною стояла самовпевнена істота, що колись мене так налякала. За словами самого Едварда, тоді душа дружини заволоділа його тілом, і я бачив той самий палаючий погляд — точнісінько як в Оснати і старого Ефраїма, той самий міцно стиснутий рот; а коли він заговорив, я почув у голосі ту ж глибоку іронію і неясну загрозу. Це була та сама істота, що п’ять місяців тому сиділа за кермом мого автомобіля, людина, якої я не бачив із дня, коли вона, прийшовши до мене погостювати, забула подати наш умовний сигнал і викликала у мене такий незрозумілий страх, — і ось тепер вона знову збудила у мені те ж незбагненне відчуття чужинської потойбічності і космічного жаху.

Він збуджено говорив про приготування до виписки, і мені лишалося тільки погоджуватися з ним, попри дивні провали в його спогадах про нещодавні події. Але я відчував — тут щось не так, відбувається щось жахливо ненормальне. Ця істота викликала у мене невимовний жах. Тепер він був цілком при здоровому глузді, але чи був це Едвард Дербі? Якщо ні, тоді хто або що це було, і де сам Едвард? Випустити цю істоту на волю чи краще тримати під замком?.. А може, було б краще стерти її з лиця землі? У кожному слові цього створіння вчувалося щось диявольськи сардонічне, а в погляді очей — достеменно як в Оснати — відчувалась якась особливо огидна насмішка, коли та потвора говорила про «дочасне визволення, здобуте після утримання у надзвичайно тісній камері». Я почувався збентеженим і розгубленим, тож поспішив попрощатися.

Увесь цей день і навіть наступний я сушив голову над питанням — що сталося? Чия душа чужими очима дивилася на мене з Едвардового обличчя? Я міг думати лиш про цю страшну загадку і навіть не намагався повернутися до своєї звичайної роботи. Наступного ранку зателефонували зі шпиталю і повідомили, що стан пацієнта залишається незмінним, і надвечір я вже був на межі нервового зриву — відверто це визнаю, хоч дехто і скаже, що мій тодішній стан вплинув на подальші дії. Нічого про це не казатиму, хіба тільки те, що всі наступні події не поясниш самим лиш моїм божевіллям.

VII

Це сталося вночі після того другого вечора — мене охопив жах, неосяжний розумом страх запустив пазурі у мою душу, і навряд чи коли-небудь я зумію його позбутися. Все почалося з телефонного дзвінка близько опівночі. У всьому домі не спав я один і сонно відповів на дзвінок у бібліотеці. На протилежному кінці дроту, схоже, нікого не було, я вже збирався було покласти слухавку і лягти спати, як моє вухо почуло щось віддалено схоже на звук. Може, хтось через силу намагається зі мною поговорити? Прислухавшись, я ніби почув якесь булькання; так часом у крані клекоче вода — буль…буль…буль… — і в цьому звукові з подивом вловив щось подібне до невиразних, ледь чутних і нерозбірливих слів, складів… Я обізвався: «Хто це?» Але у відповідь почув лиш буль-буль… буль-буль… Було схоже, що звук неживий, механічний, тож я припустив, що по той бік несправний апарат, здатний лише приймати звук, і додав: «Я вас не чую, покладіть слухавку і зателефонуйте у довідку». Слухавку одразу ж поклали.

Як я вже казав, це трапилося близько дванадцятої. Коли пізніше почали з’ясовувати, звідки телефонували, виявилося, що дзвінок надійшов із дому Кроніншилдів, хоча до приходу туди служниці лишалося ще принаймні три дні. Я можу розповісти, що там було: страшенний безлад у дальній підвальній комірчині, якісь сліди, бруд, похапцем перебраний гардероб, незрозумілі відбитки пальців на телефоні, безладно розкидане канцелярське приладдя і, нарешті, страшенний сморід в усьому домі. Недолугі полісмени навигадували собі теорій і досі займаються пошуками тих страхолюдних звільнених слуг, які в усій цій метушні кудись пощезли. Вважають, що вони жадали помститися, а я трапився під гарячу руку, оскільки був найближчим другом і порадником Едварда.

Ідіоти! Невже вони вважають, що ці неотесані бовдури могли підробити її почерк? Чи були здатні зробити усе, що сталося потім? Невже вони геть сліпі і не помітили, які фізичні зміни відбулися з Едвардом? Що стосується мене, тепер я вірю всьому, що він розповідав. За межами життя є жахіття, про які ми навіть не здогадуємося, і час від часу недобра людська цікавість прикликає їх до нас. Ефраїм — Осната — це диявольське поріддя прикликало їх, і вони поглинули Едварда так само, як зараз намагаються поглинути мене.

Чи можу я бути впевненим у своїй безпеці? Ці сили здатні пережити будь-яке фізичне тіло. Наступного дня після полудня, коли мені вдалося вийти з прострації і знову доладно говорити і пересуватися, я вирушив до божевільні і застрелив його заради Едварда і всього людства, але яка може бути певність, допоки не спалять тіла? Тіло зберігають для нікому не потрібного розтину, а я стверджую: тіло треба спалити. Його тіло необхідно спалити! Тіло того, хто не був Едвардом Дербі, коли я його застрелив. Я збожеволію, якщо цього не зроблять, адже наступним можу стати саме я. Але я здобич не із легких і не дозволю жаху, що вирує довкіл, зламати мою волю. Одне життя — Ефраїм, Осната і Едвард — хто наступний? Я не дозволю витіснити себе зі свого тіла… Я не обміняюсь душами з нашпигованим кулями трупом, що лежить у божевільні!

Але дозвольте мені спробувати до ладу розказати про останні події. Я не говоритиму про те, на що поліція уперто не звертає уваги — розповіді про химерного смердючого карлика, якого бачили щонайменше троє перехожих на Гай-стріт близько другої години ночі, і про незвичайні відбитки ніг, помічені у різних місцях. Я розкажу лиш про те, як близько другої ночі мене розбудив дзвінок і стукіт у двері — дзвонили і стукали навпереміну, наче зі страхом і тихим відчаєм, намагалися відтворити наш із Едвардом умовний сигнал «три та два».

Ледь очунявши після міцного сну, я сполошився. Дербі у мене під дверима і згадав наш давній код?! Але ж та його нова особистість не знала… А може, Едвард повернувся до нормального стану? Чому він прийшов до мене так поспіхом і вочевидь знервований? Його дочасно виписали чи він, можливо, утік? Мабуть, міркував я, накидаючи халат і спускаючись сходами вниз, повернення його колишнього супроводжували напади маячні і страждань, що й призвели до відчайдушної втечі. Хай би що там сталося, а він знову був тим самим, старим добрим Едвардом, і я мушу йому допомогти!

Коли я розчахнув двері у пітьму берестової алеї, назустріч потягло нестерпним смородом, від якого я мало не знепритомнів. Нудота підкотилася до горла, і лиш за мить я ледве розгледів на сходах скоцюрблену миршаву постать. Мене викликав Дербі, але хто ця