Читати книгу - "Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Потім почався ще один такий же допит (він тривав п'ять годин), щоб змусити мене визнати, що у мене начебто є секретне джерело фінансування для ведення контрреволюційної і підривної роботи в СРСР.
Я вперто стояв на своєму, бо, звісно, і це була суцільна маячня.
Через п'ять годин було зняте і це звинувачення.
Слідом за тим мене звинуватили у військовому шпигунстві, проте від цього звинувачення вони незабаром відмовилися самі…»
— Падлюки… Підла сволота… — прошипів Марко. — Кажу ж вам, Яне, цьому Алану Монкхаузу дуже поталанило, що за ним стоїть Велика Британія… Я знав випадки, коли людей арештовували за геть нікчемні речі і розстрілювали у той же день. Без суду і слідства, рішенням трьох ідіотів.
— Там, далі… — кивнув Флемінг. — Уже за північ Монкхаузу висунули список поломок турбін за кілька останніх років. Допити тривали цілий день й увесь вечір. Він був до чорта стомленим і нарешті, на радість своїм тюремникам, визнав, що деякі поломки були пов’язані з неналежною якістю матеріалів та монтажу…
* * *
Через кілька днів Флемінг таки отримав відповідь із Кремля за підписом самого Сталіна. Вождь СРСР відповів власноруч, однак у інтерв’ю Яну відмовив, посилаючись на зайнятість.
— А чого ви хотіли, мій друже! — Марко з усмішкою поглянув на Флемінга. — Він уже побачив, на що ви здатні, читаючи ваші статті… Певно, відповідати на ваші гострі запитання у нього немає ані найменшого бажання…
А потім… потім до апартаментів Шведа постукала Дануся.
Як завжди, під приводом потреби змінити білизну передала Маркові записку.
«Треба побачитись… Є новини…»
* * *
— Учора Ригаль мені дещо розповів, — без передмов почала Дануся, коли Марко, як і раніше, зайшов до неї. — Він був стомленим вкрай, — продовжила вона. — Сказав, що ще ніколи не було стільки роботи, що клятому грузину усюди ввижаються шпигуни і змови, тож прослушки встановлюють в усіх кабінетах, навіть у лікарнях, у конторах — скрізь, де можуть спілкуватися люди і ляпати зайве. На те іде купа грошей.
— Він не боїться з тобою про таке говорити? — глипнув Швед на неї з-під лоба.
Вона стенула плечима.
— Я ж казала вам — хто при здоровому глузді, керуючи встановленням прослушки, встановить її у себе вдома? Тим більше — я для нього покірна, кохана жінка. Він мені довіряє… і любить. По-своєму. Комусь же йому треба виговоритися… Але найбільше Ригаль злився, що на його відділ почепили ще одне термінове завдання, а тому усі вихідні він буде змушений провести на роботі, контролюючи своїх ледарів…
Марко глипнув на Данусю.
— Що за нагальна робота така?
— Сигналізація… У них завдання встановити сигналізацію у якійсь будівлі… Каже, туди звезли силу-силенну ящиків із безцінними музейними експонатами, зібраними ще за царя Гороха. А там просто підвал! Заходь, бери, що бажаєш… Кілька ящиків були пошкоджені і він зазирнув із цікавості всередину.
— І що там? — запитав Марко, відчуваючи, як у грудях підіймається знайомий холодок, відчуття знайденого сліду, що, здавалося, уже загубився…
— Каже — якісь старі книги, рукописи, мечі… золоті речі… багато золотих речей, — відповіла Дануся. — Я подумала, вам це може бути цікаво… Адже сюди, до Москви, звозили цінності з усієї України…
— Ти — молодець, Данусю! — Марко стиснув її руку у своїй долоні. — Молодець! Тільки от… якби потрапити туди, побачити усі ці скарби! Мені здається, я знаю, про що йде мова і звідки вони — ті старовинні рукописи і золото. Я уже бачив їх. Одного разу.
Швед за звичкою потер лоба. У дитинстві, здавалося, це завжди допомагало думати… Звичка залишилася на усе життя.
— Данусю… — проказав він. — А ти могла б мені допомогти влаштувати знайомство з твоїм чекістом?
— Тобто? Як допомогти?
Марко озирнувся.
— Ну, ти кажеш… він кохає тебе…
Вона здивовано подивилася на Шведа.
— Скажи йому, що хочеш… зробити приємність. Побачитися з ним в обід. Що він завжди голодний на тій роботі. Пожалій його, дізнайся, де саме знаходиться та будівля. Нехай вийде до тебе в обідню пору. А ти… принеси йому… вареників чи чого там… — Швед розвів руками. — Ну, що він там любить! Гаряченького, словом, посмакувати. Важливо, щоб ти дізналася адресу і сказала мені. В обідню пору маєш там бути з гостинцем для твого Ригаля. Я буду поряд… А далі… Якщо все вдасться, я зможу потрапити у те сховище, побачити, як там усе влаштовано…
Дануся похитала головою.
— Чи не багато для вас ризику? Ригаль не дурень, він із того ж тіста, що і решта чекістів.
— Усе буде добре! Вір мені! — Марко потиснув руку Данусі. — Тільки зроби, що кажу. Дізнайся, де те сховище, умов Ригаля вийти до тебе в обідню пору і повідом мені, де і коли…
* * *
— Алексе, ви задумали дурне… — очі Флемінга округлилися, щойно Марко виклав йому увесь придуманий нашвидкуруч план. — Таке не робиться без ретельної підготовки. Ви задумали дурне, Алексе!
— Не дурніше, ніж ви, коли просто у суді підкупили охоронця і дістали лист Монкхауза, написаний ним у камері Луб’янки, — спокійно відказав Марко. — Або коли написали Сталіну, знаючи, що його ваші статті у «Таймс» і без того дратуватимуть. Усе буде добре. Мені потрібно тільки знайти людину, яка б уміла кермувати вантажівкою і була здатна зробити потрібний мені фінт. Адреса — Большой Івановський провулок, 3, будинок 2, колишній доходний дім. Рівно о дванадцятій нуль нуль. У неділю. Завтра.
Ян почухав потилицю і роззирнувся. Вони говорили на вулиці, недалеко від «Націоналю», але Флемінга, відколи він опинився у совєцькій Москві, не полишало відчуття того, що за ними невідступно шпигують усюди, де 6 вони з Мак-Мілланом не стояли.
— Де ж ви візьмете вантажівку, Алексе? Це вам не Харбін! Це радянська Москва! — прошипів Ян крізь зуби.
— Поки не знаю… Але завтра до 12:00 автомобіль має бути…
— І водій! — багатозначно додав Ян.
— І водій… — кивнув Швед.
Флемінг похитав головою.
— Це неприпустимо… Алексе, ми у совєцькій Москві, ми — британські журналісти, що прибули висвітлювати перебіг суду над британськими інженерами, яких звинувачують у промисловому й політичному шпигунстві! Ми, зрештою, — прошипів Флемінг ще тихіше, — НЕ ЗОВСІМ британські журналісти…
— Усе як завжди, Яне. Чи не так? — стенув плечима Марко. — Чи ви гадаєте, що викрасти вантажівку на якусь годину у Москві — нездійснена місія?
Флемінг безпомічно розвів руками.
— Ну… тоді, якщо знайдеться вантажівка, — зітхнув він удавано скрушно, — вважайте що водія ви маєте.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3», після закриття браузера.