Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

- Бруд? - гаркнув Стас, інстинктивно підходячи ближче і нависаючи над Настею, подібно коршуну. - Наші з тобою відносини бруд?

- Ти зрозумів, про що я. Те, що ми робимо неправильно.

Стас шумно видихнув, відхитнувшись від неї і викривляючи губи в отруйній посмішці.

- Мммм. Я зрозумів. Краще правильно залишатися з чоловіком, брехати йому і терзати себе і мене. Так, Настя? Продовжувати жити щасливим сімейним життям і наплювати на те, що у нас з тобою вийшло.

Стас розвернувся на п'ятах і вийшов з кухні. Вхідні двері грюкнули, залишаючи Настю наодинці зі дзвінкої порожнечею. Дівчина обхопила себе руками, з'їжджаючи назад на стілець. Все, що він сказав, правда. Останнім часом Настя настільки загрузла в обмані, що дивитися на себе в дзеркало ставало гидко. А ця брехня, подібно до шматка пластиліну притягує до себе все нову і нову, перетворюючи його в грудку липкого нудотного бруду. Чи зможе вона так жити? Посміхатися Віктору і лягати з ним у ліжко заради того, щоб допомогти батькові? Ховати очі від Стаса, коли вони будуть зустрічатися після таких ночей. Грати з себе задоволену життям і щасливу? Відповідь одна - ні. Настя не зможе. Напевно, саме в цей момент дівчина допустила думку про те, що могла б спробувати поговорити з Віктором і все йому пояснити. По-людськи. Чесно. Він поважає її батька, завжди відгукується про нього найкращим чином. Так може з поваги до нього чоловік би зміг кілька місяців замовчувати про розлучення, але при цьому відпустити її. Звичайно, Настя б не сказала, що йде до іншого. Це може вбити, якщо врахувати, як він завзято не бажає її відпускати. Але тоді хоча б не довелося брехати близькій людині в обличчя. І змушувати себе робити те, чому противиться все її нутро.

В глибині душі дівчина розуміла, що план із самого початку приречений на провал. Але їй потрібна була хоча б думка, що все може скластися, щоб мати можливість рухатися далі. Часом простіше сподіватися на нездійсненне, ніж дивитися в очі реальності.

Настя піднялася в кімнату і лягла в ліжко. Сон не приходив. Вона раз по раз дивилася на годинник, але Стаса не було. Він повернувся тільки близько двох. Прийняв душ і ліг в ліжко. Настя дихання затаїла, а потім відчула, як чоловіча рука лягає їй на талію і міцно притискає до себе. Лещата немов розтиснулися, повертаючи здатність дихати. Бідне серце защеміло від думки, що він прийшов. Знову. Кожен раз, коли Настя заподіює Стасу біль і відштовхує, він завжди перший робить крок назустріч. Знову і знову. Раз за разом. Тільки любляча людина здатна піти на вчинки, наступаючи на власну гордість, і миритися з обставинами, не дивлячись на те, як часом це буває нестерпно. Настя розуміла, як хлопцеві складно. Господи, та якби вона виявилася на його місці, зламалася б відразу ж, як тільки побачила його з іншою. Серцю важко витримати таке випробування. Стас - він сильніший за неї. Незважаючи на вік, саме він зараз знову прийняв її рішення і готовий йти по краю безодні, аби бути з нею. Чи могла Настя мріяти про те, що її будуть так любити? Чи гідна вона? Напевно ні. Але як тільки у неї з'явиться можливість, вона обов'язково зробить все, щоб Стас більше не відчував себе обділеним її коханням. Не ділив з іншим, не мучився здогадами. Якби Настя знала тоді, що такої можливості не випаде, напевно, почала б уже в цю ніч, але вона заснула. Під рівномірне дихання коханого чоловіка, який перевернув її життя з ніг на голову.