Читати книгу - "Сім'я у борг, Олександра Багірова"

- Мати? – обличчя Богдана сповнене жаху.

Стаса з Костянтином теж перекручує. Настає удушлива пауза. Це важко усвідомити. Прийняти зовсім неможливо.

- Сину, я все для тебе робила! Ти жив у достатку! Ще трохи і я б підняла тебе з колін! Я ніколи про тебе не забувала! - порушує тишу Анастасія. - Мене теж життя побило. Не вважай, що було легко. Замість свого хлопчика мені довелося виховувати нікчемну дівку, яку я дивом витерпіла. Але навіть її виховала.

Стас підлітає, дає їй ляпаса. Нерви не витримують. Як сміє ця гнида, бруднити ім'я Олени.

- Закрий рота! – кричить Богдан.

- Бодя! Заспокойся. Я все поясню. І ти мене зрозумієш! Ми одна кров! – не вгамовується Анастасія.

- Не смій цього вимовляти. Ти не моя мати. Ніколи нею не була, і не будеш! – його трясе, по скронях тече піт, руки ходуном.

- Ні! Через неї не смій! – зупиняє його Костянтин. Вловивши, що ще трохи, і Бодя зірветься. У такому стані занадто сильне бажання забутися в дурмані.

Чоловік зупиняється. Сідає на підлогу та закриває обличчя руками.

- Задоволена? Ось що ти накоїла! - шипить на подругу Анастасія. - Я би розповіла йому, але не так!

- Одкровення за одкровення! Думаєш, тобі все зійде з рук! Не дочекаєшся! Я тонутиму і тебе на дно потягну! І план зі Стасом ти схвалила! А тебе Костю, вона відразу зненавиділа! Вона хотіла, щоби Бодька став чоловіком Славці. Така була задоволена, коли вони почали зустрічатися. А мене це не влаштовувало. Я обрала тебе. Тож Костю, я завжди була на твоїй стороні.

– А це типу бонус? – кривиться.

- Ще який! Бо ти тільки зі Славочкою будеш щасливий! У вас таке кохання! Ти тільки витягни її! – тягне до нього руки. – Сину, треба вчитися прощати. Я тебе пробачила. Посварились, буває. Але ми сім'я, і ​​все залагодимо.

- Ага, залагодимо. Підписуй папери, передавай майно і поїдемо залагоджувати, - вени на шиї Костянтина здуваються, він важко дихає, але намагається говорити рівно.

- Я нічого не підпишу! Це все Настя винна! – мотає головою та з ненавистю дивиться на подругу.

- О, звичайно, давай тепер усіх собак на мене нацькуй! А Оленці ти погрожувала. Я була проти. І дитину, Стасе, вона отруїла. А я її зупиняла, - верещить Тома. - Так що хто і заслуговує на поблажливість, так це я.

- Проти! Нічого подібного! Брешеш ти все!

Стас хапає Тому за горло.

- Задавлю, тварюка!

- Стасе, не брудни руки, - Костя смикає друга.

- Не чіпай це, - вторить йому з підлоги Богдан, який все ще дивиться на все очманілим поглядом. Правда надто надломила його.

- Стасику, - хрипить мачуха, - Ми просто хотіли її налякати. Зробити слухняною. Я не хотіла зла Ганні. Вона б одужала.

- Хотіла! – кричить Анастасія. - Сама говорила, що якщо дитина того... то так навіть краще, більше горя. А Андрійка б давно зі світу зжила, але він тобі потрібний був.

Костянтину з Богданом важко вдається відтягнути Стаса. І то коли вже у Томи починають закочуватися очі. Вона кашляє, задихається, катається по підлозі.

Стас дістає папери. Тисне їй під ніс.

- Підписуй, погань!

- Ні! Це мої гроші! Я їх так важко все життя заробляла.

- То що тобі дорожче дочка чи бабло? – цікавиться Костянтин.

У відповідь мовчання. Стає зрозуміло – вона нічого не підпише.

- Ось вона твоя любов до дочки, - Стас плює їй в обличчя.

– Слава сама винна, що почала діяти не порадившись, – хрипить і тримається за горло. – Ми все розповіли, так що до поблажливості? - дивиться на чоловіків жалюгідним поглядом.

- Поблажливості проситимеш у своїх співкамерниць.

- У вас нічого на мене немає, окрім ненормальної Насті. Ви нічого не зробите! - сміється, витираючи слину з рота.

- Це я ненормальна?! – Настя піднімається. – Костю, а що я отримаю за інформацію про твою дочку?

Чоловік здригається.

- Синку, це була її ідея вмовити Славку позбутися дитини. Дівка була твоя і пов'язала б вас сильніше. А я підтримала тільки через те, що вона була хвора. Навіщо мені хвора онука? Слава молода народила б потім здорову дитину.

– Слава казала, що дитина моя, – подає голос Богдан.

- Це вона так сказала, і навіть терміни для тебе підробила, щоб ти не залишив її, - схлипує Тома.

– Любила тебе Слава. А через свою матір, змушена була Костю терпіти. А я відразу сказала, нехай Бодя зі Славою одружуються. Але ні, їй все замало!

- Ви спокійно міркуєте хто і з ким має бути! Хто ви такі? Ким себе уявили? – не витримує Богдан.

- Синочок, чоловік голова, а жінка шия. Ми скеровували вас. Я хотіла тільки добра, – щебече солодким голосом.

- Краще заткни пащу, поки реально не прибили, - гарчить Костянтин.

- Навпаки, мені є що тобі сказати, - посміхається, висовує кінчик язика, як зміюка. - Що ти готовий віддати за життя твоєї доньки?

- Ви вбили мою дочку! – гримаса болю спотворює його обличчя. Кулаки стискаються.

- А якщо ні? Якщо скажу, що вона жива? – Анастасія єхидно схиляє голову набік.

– Що? - хапає її за комір. - Говори що знаєш, зараза! Якщо брешеш! Ти живою не вийдеш!

- Настю, що ти таке несеш? – Тома аж піднімається з підлоги.

- А що? У мене була своя страхівка! Я вела свою гру. І дівку приховала на всякий випадок. Ось і стало в нагоді, - вона явно вважає, що козирі у неї в руці. – І не лише її! Я знала, що тобі, Томо, немає довіри. І подбала про свій тил.

- Говори! Де моя дочка? – Костя трясе її немов шматяну ляльку.

- Ах ти, зрадниця! - Тома підводиться з підлоги. Увага чоловіків переключена на її подругу. Вона повільно наближається до тумби в кутку.

- Спочатку, Костю, пообіцяй, що відпустиш, - посміхається.

- Обіцяю, - хрипить. - Що ти з нею зробила?

Він зараз у такому стані, що готовий пообіцяти все, що завгодно. Аби почути правду з вуст зміюки. Але ні про що подібне не може бути й мови.

- Її усиновила пара. Але вони не впоралися. Дівці треба було дороге лікування. Вони вирішили відмовитись. А я віддала її добрим людям.