дня того, коли царевого сина охрещено буде. Перед хрещенням його проголошено було спершу, що царем буде, бо в порфирі народжений, і не пеленами насамперед, а порфирою повився. Коли царя нового до святого хрещення несено було славно, весь град прикрашено було вельми і стіни золотом та сріблом блищали, і весь народ найсвітліше і найдорожче вбрання одягнув. Ніс же нового царя до церкви, багряницею царською прикритого, на руках один муж знатний, дорогоцінним одягом виблискуючи, багато ж князів і бояр одні перед ними йшли, тінші ж ішли за ними, навколо ж воїнство, несучи золотосяйну броню і зброю, ішло — і було видно всю славу царську, і красу, і велич, що сказав Порфирій святий: "Якщо така слава царя земного, тимчасового, то яка є слава Царя Небесного, вічного". Коли внесено ж було нового царя до церкви, стали обидва святі єпископи біля дверей церковних, тримали приготований згорток. І після звершення святого хрещення, коли виходили всі з новонародженим царем із церкви, святі єпископи возвали, кажучи: "Просимо твого благочестя, новий царю, прийми прохання наше і на початку свого царювання покажи, що ти милостивий". Те кажучи, святі отці поклали згорток на дитину. Муж, що ніс його, став і, взявши згорток той, звелів мовчати і, розгорнувши, прочитав, щоби всі чули, — так-бо цариця його навчила. І коли прочитав частину згортка, знову загорнув його і, підклавши правицю під голову дитині, трохи підняв, наче на знак згоди, і возвав, кажучи: "Велить його царська величність, щоби все, що тут написане, здійснилося ділом обов'язково, бо це перший його царський наказ і ніяк не може змінитися". Усі ж, що бачили й чули це, дивувалися і поклонилися, благословляючи і "многая літа" бажаючи новому цареві, що з милосердя починає своє царювання. Славили ж царя Аркадія і благословенним від Бога називали, що сподобився мати сина царя, який йому співцарює і вже веління свої дає на добрі такі діла. І сповіщено було зразу про те цариці. Вона ж, радости сповнившися, поклонилася Богові, віддаючи вдячність. Тоді, коли вносили новоохрещене немовля-царя в царські палати, вийшла мати назустріч йому і, взявши на руки свої, по-материнськи поцілувала його. І, принісши до чоловіка свого, царя Аркадія, привітала його, кажучи: "Блаженний ти, пане мій, бо бачать очі твої у житті своєму царя, що із чересл твоїх вийшов". Цар же Аркадій, це чуючи, радів вельми. А цариця, бачивши його світлого, веселого, сказала: "Коли ваша воля, пане, хай довідаємося, що написано у згортку цьому, якого першим новому цареві, синові нашому, було подано, щоб обов'язково наказ його перший про все, що тут написане, було виконано. І звелів цар читати згорток. Коли ж прочитав, сказав цар: "Тяжке направду це прохання, але важча відмова, бо перший це наказ сина нашого, і недобре змінювати його". Сказала цариця: "Не лише веління синового першого не добре змінювати, а й прохання святих мужів, які народження сина мені провістили, зневажити погано". І зразу Аркадій-цар звелів царськими утвердити грамотами все те, що в молитовному згортку єпископи палестинські написали. Коли було приготовано грамоти, від імени обох царів, Аркадія і Теодосія, написані, прикликала цариця архиєреїв Божих Иоана і Порфирія і показала їм ті грамоти, чи годяться. І вони їх ствердили, і поклонилися, дякуючи їй за таке милостиве і добророзумне її старання. Просили, щоби був посланий від царів муж один, вірніший від першого, в Газу, аби привести до виконання царське веління. І віднайдено було на те чоловіка благовірного, що боявся Бога, на ім'я Кинегій. Йому було доручено від царів іти в Газу і влаштувати все добре і вірно за велінням. Дала ж цариця святому Порфирієві досить золота на спорудження кам'яної посеред града газського церкви, також і на будівництво притулку для подорожніх, і ще обіцяла дати, скільки буде потрібно, на зведення церкви. А осібно обом дала дари, і посуд церковний для кесарійської і газської церков, золотий і срібний, і золото на дорогу. Також і цар, дарами вшанувавши і грошей достатньо давши на дорогу єпископам святим, відпустив їх з миром. Вони ж цілували патріярха, святішого Йоана Золотоустого, і відплили собі, а після них царський муж Кинегій, якому ж царські веління вручилися, вирушив у дорогу.
Коли ж наближалися до острова Родійського, святі отці Йоан і Порфирій просили навкліра пристати до берега, щоб, вийшовши, змогти привітати преподобного Прокопія-відлюдника. Навклір же не хотів, кажучи, що вітер незручний. І зовсім не послухав святителів Христових: був-бо потаєним аріянином і ненавидів правовірних тих єпископів. І коли поминули той острів, зразу в морі почалася буря і хвилі, і були всі в страху великому, боячись потоплення. Було ж так цілий день і цілу ніч. Коли ж сходила зоря ранкова, святий Порфирій задрімав трохи і бачив преподобного Прокопія, який казав до нього: "Навкліра переконайте відмовитися від єресі аріянської та проклясти її і огласіть його до хрещення — і зразу хвилі ті страшні зупиняться". Збудився ж святий Порфирій, розповів усе блаженному Йоану митрополитові та иншим, що з ним були. І, прикликавши навкліра, сказав йому: "Коли хочеш, щоб був врятований від потоплення крабель твій і всі ми, а найбільше душа твоя щоб врятувалася від вічної погибелі, то відмовся від зловір'я свого — єресі аріянської — і приєднайся до католичної віри". Навклір же здивувався, як святі єпископи довідалися таємницю, про яку ніхто не знав, і сказав до них: "Через те що відкрив вам Бог таємницю серця мого, тому відмовляюся від Арієвого мудрування і вірю, як же і ви віруєте, упевніть мене краще у святій вірі". Коли так навклір говорив, зразу зупинилася буря і стало тихо на морі. А святий, поучивши навкліра із Божественного Писання й утвердивши у правовір'ї, огласив його і охрестив. Пливли ж далі щасливо, пристали в Маюмі, що лежав від Гази за двадцять стадій, і пішли землею до Газького града. Довідалися ж вірні про прихід їхній, вийшли назустріч їм із псалмами і співами, хрест святий несучи перед собою, і з великою веселістю і торжеством вводили у град Божих архиєреїв. Ідолопоклонники ж, бачивши те, гнівалися дуже, скреготали зубами своїми, але не насмілювалися нічого їм робити: вже-бо чули, як єпископи християнські з почестями в царя були прийняті і що йде до них царський наказ із силою великою, аби смирити дикунство еллінське і зруйнувати капища богів їхніх. Християни ж ішли з чесним хрестом і зі своїми архиєреями, наблизилися до ідола Бенери — був же
