Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мені було дивно, що до мене звертаються на «ви», тому я промовила:
- Давайте, краще на «ти». – попросила я, і вона ствердно кивнула.
Я подивилася на Леона і він, здогадався, що я не зрозуміла про що вона говорить.
- Оксана Романівна буде допомагати тобі і консультувати тебе в усіх питаннях. – пояснив він. – Щоб справлятися тут з усім, тобі потрібен помічник, який добре знається в цій сфері. Кращого спеціаліста годі шукати.
- Леонід Ярославович, Ви перебільшуєте! – сором’язливо сказала вона. – Вибачте, та я гадаю що я тут зайва. – Вона поставила шампанське і коробку на стіл. – До зустрічі! Діано, приємно було познайомитись. Вітаю вас зі святом! – Щиро посміхаючись промовила Оксана Романівна й попрямувала до виходу.
Коли за нею зачинилися двері, я подивилася на Леона, посміхнулась і сказала:
- Це най екстремальніший з усіх сюрпризів, що колись ти для мене влаштовував.
- Ти пробачиш мене? – з надією в голосі, спитався Леонід, дивлячись мені у вічі.
- Вже пробачила. – відповіла я.
Щаслива посмішка засяяла на його обличчі. Він підхопив мене на руки і закружляв довкола себе, радісно сміючись.
Наступного ранку я прокинулась від мелодії телефону, яка наполегливо долинала з динаміку.
«Блін! Сьогодні ж вихідний!» - подумки промовила я. Невже я забула вимкнути будильник?
Рукою намацавши мобільний на тумбочці, я поглянула на екран. На годиннику була восьма ранку. Дзвонила Юлька.
- Алло. – сонним голосом промовила я.
- Привіт, сонько! – сміючись привіталася вона.
- Я тебе ненавиджу! – жартома промовила я, встаючи з ліжка.
- А-ха-ха-ха! – Юлька голосно розсміялася. – Я тебе теж люблю, ага! – промовила вона, сміючись.
- Чого ти так рано дзвониш? – потираючи очі, запитала я.
- Я просто не можу терпіти, щоб не поділитись з тобою новиною! – З азартом в голосі вигукнула вона. – Ти там сидиш? Лежиш? Кароче, сядь! Бо в мене є новина, яка просто валить з ніг!
- Не томи, розказуй! – попросила я її, з цікавістю чекаючи на розповідь.
- Ми вчора з Джоном святкували День Закоханих в нашому клубі. Ну, в тому, що ми завжди зависаємо. Ну, одним словом. Коли включили мєдляк, він взяв запросив мене на танець і знаєш що? – Юлька ледь стримувала емоції, розповідаючи мені це.
- Тебе знудило посеред танцювального майданчика? – жартома спиталася я і розсміялась.
- Ти коза! – обурилась Юлька, але теж розсміялась. – Ні, ти не вгадала. Посеред танцю діджей направив на нас прожектор, приглушив музику і сказав у мікрофон: «Тепер твій вихід, друже!». Кароче, Джон запропонував мені вийти за нього заміж! – прокричала вона мені в трубку.
- Офігіти! – вигукнула я. - Ти мене не дуриш?!
- Блін, Ді! Вчора був день Валентина, а не перше квітня. – промовила вона, сміючись.
- Це дійсно шокуюча новина! – сказала я. – І що ти відповіла йому?
- Я погодилась! – вигукнула Юлька. – Діана, я виходжу заміж! Повірити не можу!
Закінчивши розмову з подругою, я вийшла зі спальні. На кухні мене чекав Леон. Він заварив мені кави і лагідно поцілувавши мене, присів поруч.
- Як спалось? – запитав він і запустив пальці мені в волосся. Я замружилася від задоволення.
- В твоїх обіймах солодко спиться. – відповіла я, танучи від його дотиків.
- Думаю нам потрібно поїхати на відпочинок. – Його слова змусили мене розплющити очі.
- Зараз? – здивовано запитала я, дивлячись на Леона. – А як же навчання?
- Не тепер. Після того, як здаси сесію. – відповів Леонід. – Що скажеш?
- Я не проти. – сказала я і зробила декілька ковтків гарячого напою. – Є пропозиції? Чи ти вже обрав куди ми поїдемо?
- Ні, залишив це для тебе. – Він поцілував мене за вушком і посміхаючись додав: – Маєш цілих три місяці, щоб обрати.
За навчанням і організацією роботи в салоні я не помічала, як швидко пролітають дні. Минув лютий, промайнув березень. Весна змушувала природу відновлювати свої сили, вдихаючи в усе довкола свіжий подих.
Я із задоволенням облаштовувала свій магазинчик, скуповуючи різноманітне обладнання й приладдя. Оксана Романівна дуже допомагала мені, вводячи в курс справ і даючи важливі підказки. Ми з легкістю знайшли спільну мову і наше спілкування було на рівні дружніх відносин. Мені прийшлось багато в що вникнути, ознайомитись з нюансами ведення бізнесу і документальними тонкощами.
В кінці квітня ми з Леоном поїхали на декілька днів погостювати до моїх батьків. Ми вирішили, що відсвяткувати Пасху в колі рідних і друзів буде хорошим варіантом. Великодні свята минули занадто швидко і ми змушені були повертатися в Київ. Мені не хотілось їхати. Тут я відпочивала від суєти великого міста. Шалений ритм життя в столиці іноді стомлював мене і лишень Леонові обійми додавали мені наснаги й сил.
Нарешті настав травень, який приніс з собою довгоочікуване тепло. Сонце поступово нагрівало землю, вечори ставали менш прохолодними, а дні довшими.
Я з радістю споглядала на зоряне небо, за яким неймовірно сумувала всі попередні місяці. Щовечора я проводила час на балконі, укутуючись в плед і насолоджуючись теплими обіймами Леона.
- Діана, ти вже обрала куди ми поїдемо відпочивати? – запитав мене Леонід в один з таких вечорів.
- Так. – відповіла я, дивлячись на нього. – Я б хотіла повернутися в Італію. Щоб роздивитись її не поспішаючи. Побачити ту Італію, яку знаєш ти.
- Прекрасний вибір, крихітко. – промовив Леон, цілуючи мене.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Назавжди, Уляся Смольська», після закриття браузера.