Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

51-1

Цієї ночі Грант зміг заснути лише під ранок. Розморений від насолоди і задоволений собою, він на світанку вніс у будиночок затишно заснулу в його обіймах жінку. Її одяг був безнадійно зіпсований, тому він дбайливо вкрив її своєю власною сорочкою.

Переступивши через поріг затишного будиночка, він здивовано зупинився. А де ж ліжко? Уважно оглядаючись на всі боки, він побачив тільки одну споруду, що була схожа на спальне ложе. Але воно було зайняте «бабулею» та Десмоном. Вигляд решти лав і диванчиків його здорово розвеселив - йому навіть сидячи буде там незручно. А удвох – і він знову з невгамованою  пожадливістю подивився на Тамарі – і поготів. Сяк-так він прилаштував на дивані жінку, що так і не прокинулася. Усього на мить  засумнівався – забирати сорочку чи залишити? І вирішив - нехай вона залишається і нагадує його шовковій дівчинці про шалену, пристрасну ніч.

- Я скоро повернуся, - пошепки пообіцяв Грант і ніжно лизнув сосок, що стирчав з-під сорочки.

Проходячи повз сплячих бабусі та сина, він зупинився і схилився над хлопчиком. Самовпевнена усмішка поповзла по його губах – це чудо, що так солодко сопіло увісні – його чресел справа. Він тільки недавно дізнався про хлопчика, і все ще не зміг приручити його. І шалено цим пишався. Адже характер у хлопця який бурхливий і незламний!

- Ось повернуся, і ми займемося цим упритул, - тихо попередив він малюка і вийшов із будиночка. Сьогодні вночі він запевняв Тамарі, що справа порятунку її доньки – не варта і виїденого яйця. Але при цьому і сам він, і інші верховні ельфи чули про містечко Наїс, а дехто з них навіть постраждав від рук його мешканців. У містечку комфортно влаштувалися  не зовсім звичайні священики. Ім’я їм – екзорцисти. Тож у звичайний час створіння чарівного світу намагалися обходити то місто стороною,  адже ті наїтяне не бачили особливої  різниці -  виходці з  темного світу перед  ними,  або звичайнісінькі маги або ельфи.

Але сьогодні станеться по іншому. Невідомо, чиї витівки направили юну Тассю саме до цього містечка. Так чи інакше, це гарна нагода порахуватися з противником. Буде нелегко, але вони зібрали велику армію, тому все має обійтися без зайвих жертв. Навіть  демонів запросили. Про це попіклувалася Маріелла.  От тільки б  Аркх не виявляв зайвої самовпевненості, і дочекався б допомоги.

Зоря ще тільки спалахувала, а у дворі замку вже злагоджено копошилися воїни. На той час, як сонце виглянуло з-за обрію, всі були вже готові до походу. Вожді родів та їх сини очолювали цю неприборкану армію.

Змучений тривожними думками та безсонною  ніччю, Грант приєднався до інших, пірнувши в вібруюче коло порталу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно