Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Небо було такого незвичайного, яскравого, синього кольору, що очам стало боляче. Піщана земля потріскалася, і крізь тріщини, що зяяли навкруги, наче змії пробивалися якісь колючі рослини. Високо в небі плаче птах. Через невисокі, порослі мізерною травою пагорби в'ється дорога. Дорогою самотньо йде дівчина. Майже дівчинка. Золоте скуйовджене волосся тріпає вітер. Гаряче повітря ніби тремтить над дорогою, проте дівчина мерзлякувато обіймає себе руками. Вона знесилена, дуже втомилася і шалено хоче пити. У голові твориться щось неймовірне, ниє, тьохкає, тріщить. Тіло то горить, то навпаки  вкривається холодним потом.

- Де я? - Здивовано оглядається на всі боки дівчинка і невірною ходою йде вперед. Вдалині видніється місто. Швидше містечко. Яскраві дахи, зелені дерева, шпиль якоїсь будівлі просто горить на сонці. Вказівник із назвою міста. Місто їй незнайоме.

- Що я тут роблю? - дивується вона.

Дівчина не пам’ятає  ані хто вона,  ані як її кличуть,  ані як і звідки з’явилася в цьому місці.

Раптом у голові щось вибухнуло. Скроні скрутило тупим болем,  а в очах  потемніло,  задрижало.

- Обернися, - шепоче жіночий голос в її голові. - Обернися.

Він  здається їй якимось дивно знайомим. Але як не напружувала дівчина пам’ять,  згадати не змогла.

Вона повертається – нікого. Яскравий сонячний промінчик просто блимнув їй у вічі. Десь далеко, на дорозі з'явилася чорна крапка. Крапка збільшувалася і наближалася, і незабаром Тасся побачила чорний байк. Він здався їй таким величезним та гучним! Вона мимоволі залюбувалася відблискучою на сонці хромованими деталями махиною. Байк промайнув мимо, обдавши її гарячим повітрям і піднявши навколо неї клуби гарячого пилу.

Волосся злетіло в повітря, боляче хльоснувши її по обличчю. Підхоплене курним смерчем скуйовджене й містами розірване плаття тріпалося й хльостко било по ногах, і норовило сиганути вище голови. Приховуючи від вітру та пилу очі, Тасся затулила обличчя долонькою, а другою рукою намагалася осмикнути сукню. Вірніше те, що від неї залишилося. Потрібно було включити всю свою багату уяву, щоб у цій подертій і брудній ганчірці впізнати ніжне й пишне дівоче плаття,  що красуня вдягла на своє  перше в житті побачення.

Байкер, що промчав на скаженій швидкості, мимоволі глянув у дзеркало заднього виду і трохи зменшив швидкість. Що робить на пустельному шосе ця дитина? Він зупинився і озирнувся – крім самотньої дівчинки в радіусі його видимості нікого не було видно. Він ще роздумував - помчати далі, або дочекатися, коли вона підійде ближче, як раптом дівчинка спіткнулася і почала повільно осідати. Плюхнулася на коліна - млосна секунда - і вона завалюється на бік. Навіть долоню  не підставила під  голову,  захищаючи її від удару.

Це що таке? Дивний збіг  обставин чи якась  пастка? Дівча,  що лежить без  свідомості посеред  пустелі зустрінеш  не кожного дня. Байкер повільно і насторожено озираючись на всі боки, підходить до дівчинки. Піднявши темні окуляри на чоло, на дівчинку дивилися пронизливі сині очі, опушені довгими і зовсім не по-чоловічому закрученими віями. На напружених високих вилицях гуляли жовна, ніздрі хижо й нервово роздмухувалися. Губи стиснулися у вузьку смужку. Він був злий, розгублений і просто не знав, що робити далі. Присів поруч навпочіпки.

- Гей, - байкер акуратно струсив дівчинку за плече. Гарячий вітер підхопив поділ легкої сукні і його погляду відкрилися окривавлені, здерті об асфальт коліна. Приклав два пальці до жилки,  що ледь тріпалася на тоненькій шийкі. Жива. І одним різким рухом, ніби ухваливши якесь рішення, підхопив дівчинку на руки.

- Маленька і така легка, - зазначив байкер і спробував примостити байдужу супутницю попереду себе.

Так і в'їхав він у Наїс, міцно притискаючи до себе худорляву фігурку,  що весь час  норовила зісковзнути з  його колін.

У величезному будинку, куди він заніс дівчинку, панувала тиша.

- Па! - Пробасив-покликав байкар.

Так і не дочекавшись відповіді, влаштував дівчинку на дивані.

– І що мені робити з тобою?

Він змочив прохолодною водою рушник, відкинув з її чола якесь сіре,  добряче припилене волосся і поклав мокру ганчірку їй на чоло.

Тихо рипнула сходинка і на сходах, що вели на мансарду, пролунали обережні кроки. До кімнати зайшов високий, трохи сутулий сивий чоловік. Володар все ще широких плечей і пронизливих, дуже темних очей, у молодості, певно, був дуже гарний собою. Та й зараз, у свої шістдесят із гаком років, виглядав дуже непогано. Однак враження псували глибокі зморшки, які суворо залягли в куточках губ і розрізали високий лоб.

- Сину, - видихнув він і широко розставив руки для обіймів. Двоє чоловіків, поплескуючи один одного по спинах, пильно дивилися один одному у вічі.

- А ти ще нічого, тату, - хмикнув молодший.

- А ти, Сандро, змужнів, - у голосі літнього батька явно звучала гордість. Він стягнув з голови сина мокру від поту чорну бандану і, ніби з ніжністю, провів п'ятірнею по білявому їжачку парубка.

- Я зовсім забув, - Сандро раптом підвівся і кивнув у бік дивана. - Вона впала на моїх очах. Я підібрав її просто на шосе.

Якщо старий і здивувався,  проте виду не подав. Немов кожного дня в його невеличкому будиночку з’являлися непритомні дівчата. Він  холоднокровно давав наказ прислузі,  що опікувалася його господарством.

Поки прислужники бігала за лікарем, який проживав на сусідній віллі, Сандро переніс дівчинку в кімнату, яка колись належала його матері. Він був надто малий, коли загинула його мама і зовсім не пам'ятав ані її обличчя, ні її голос. Пам'ятав лише відчуття, що його дуже любили, якоюсь примарливою,  сумною  любов’ю. Він не знав, як саме загинула його мати, а батько відчужено хмурився, коли про це заходила мова. Гіркота і туга розливались по обличчю святого отця Костянтина, коли мова заходила про загиблу жінку, тому цієї сумної теми в їхньому домі намагалися уникати.

Тим часом із кімнати дівчинки вже виходив лікар із саквояжиком.