Читати книгу - "Сонячний Птах"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я чув шелестіння її спідниць, шарудіння її ніг у пилюці, дуже близьке в темряві, потім її переляканий зойк, коли вона побачила мене. Тоді я подивився на неї. Вона побачила мене, але не впізнала. Її обличчя було бліде під місяцем від страху, а руками вона затулила рот.
– Не бійся, Саллі, – сказав я. – Це лише я.
Тепер я міг почути її запах. У чистому нічному повітрі пустелі то був запах парфумів, схожий на запах розтовчених пелюсток троянди, змішаний із теплим запахом поту й кохання. Моє серце опустилося на дно грудей.
– Бен? – запитала вона.
Ми обоє мовчали, дивлячись одне на одного.
– Ти давно тут стоїш?
– Давненько, – відповів я, і знову запала тиша.
– Отже, ти знаєш?
Це було сказано тихим голосом, сором’язливим і сумним.
– Я не мав наміру шпигувати, – сказав я, і запала ще одна мовчанка.
– Я тобі вірю.
Вона рушила геть, а потім обернулася:
– Бене, я хочу тобі пояснити.
– Не треба, – сказав я.
– Ні. Я хочу.
– Це не має значення, Сал.
– Це має значення. – І ми подивились одне на одного. – Це має значення, – повторила вона. – Я не хочу, аби ти думав, що я… ну що я така жахлива.
– Забудь про це, Саллі, – сказав я.
– Я намагалася чинити йому опір, Бене. Присягаюся тобі.
– Усе гаразд, Саллі.
– Я не могла нічого вдіяти, повір. Я з усіх сил намагалася боротися з ним. Я не хотіла, щоб так сталося.
Тепер вона плакала мовчки, її плечі трусилися, коли вона схлипувала.
– Це не має значення, – повторив я й підійшов до неї.
Я обережно відвів її до кімнати й поклав на ліжко. На світлі я побачив, що губи в неї розпухли й почервоніли від поцілунків.
– О, Бене, я віддала б усе на світі, аби все було інакше.
– Я знаю, Саллі.
– Я так шалено чинила опір, але для мене то було забагато. Він мене обплутав якимись чарами від самої першої миті, коли я його побачила.
– Того вечора в аеропорту?
Я не міг не поставити їй цього запитання, пригадавши, як вона дивилася на Лорена, коли вперше зустрілася з ним, і як потім вибухнула проти нього.
– Тож саме тому… ти згодом зі мною… тож саме тому ми… – Я не хотів почути її відповідь, але я мусив знати, чи вона вперше прийшла до мене розпалена думками про іншого чоловіка.
– Ні, Бене. – Вона спробувала це заперечити, але побачила мої очі й відвернула обличчя. – О, Бене, пробач мені. Я не хотіла зробити тобі боляче.
– Зрозуміло, – кивнув я головою.
– Я й справді не хотіла зробити тобі боляче. Ти такий добрий, такий делікатний, ти так відрізняєшся від нього.
Під її очима залягли тіні від безсоння, а її оксамитові щоки кольору персика були натерті до рожевого неголеною шкірою Лорена.
– Гаразд, гаразд, – сказав я, але серце мені розривалося від болю.
– О, Бене, що ж мені тепер робити? – вигукнула вона зі слізьми на очах. – Він зловив мене у свої сіті. Я неспроможна втекти.
– Чи він тобі сказав, Ло, які в нього наміри? Чи сказав він тобі, що хоче покинути Гіларі й одружитися з тобою?
– Ні, – похитала головою вона.
– Чи дав він тобі підстави…
– Ні! Ні! – вона схопила мене за руку. – О, Бене! Це для нього лише розвага. Лише невеличка пригода.
Я не сказав нічого, дивлячись на її вродливе змучене обличчя, радий тому принаймні, що вона тепер знає, хто такий Лорен. Зрозуміла, що він мисливець, а вона дичина. У житті Лорена було багато таких Саллі й буде не менше. Лев повинен убивати.
– Я можу чимось допомогти тобі, Саллі? – запитав я нарешті.
– Ні, Бене, не думаю.
– Якщо зможу, то скажи мені, – промовив я й рушив до дверей.
– Бене, – зупинила вона мене й сіла в ліжку. – Бене, ти досі мене кохаєш?
Я кивнув головою, не вагаючись.
– Так, я досі тебе кохаю.
– Дякую тобі, Бене, – скрушно зітхнула вона. – Я не певна, що витримала б, якби ти відвернувся від мене.
– Я ніколи не відвернуся від тебе, Саллі, – сказав я і вийшов у лимонно-рожеве сяйво світанку.
Лорен і я спустилися сходами, що були по той бік сонячного образу. Спочатку ми пішли до підвалу, в якому зберігалася скарбниця. Поки Лорен пожирав поглядом стоси золотих пальчиків, я стежив за виразом його обличчя. Голова в мене була порожня від неспання, і я досі відчував смак випитого спиртного на дні свого горла. Дивлячись на Лорена, я намагався знайти ненависть до нього у своєму серці, я шукав її там дуже старанно, але без успіху. Коли він подивився вгору й усміхнувся до мене, я зміг відповісти йому лише усмішкою.
– Це нікуди не дінеться, Бене, – сказав він. – Ходімо й скиньмо поглядом на решту.
Я здогадувався, що ми знайдемо за роздоріжжям тунелів, і, коли ми спустилися останніми спіральними сходами й вийшли на ще один рівний прохід, мої останні сумніви розвіялися.
Прохід завершувався ще однією суцільною кам’яною стіною. Тут, проте, не було ніякої спроби щось приховати, бо в камені був вигравіюваний напис. Ми стояли перед ним, і Лорен освітив його дуговою лампою.
– Що тут написано? – запитав він.
Я прочитав його, але дуже повільно. Навіть маючи таку велику практику, я не міг читати швидко, бо пунічна азбука не має знаків для голосних звуків, і кожен із них треба вгадувати з контексту слова.
– Нумо, читай, – нетерпляче промурмотів Лорен.
– Ти, хто прийшов сюди урвати сон царів Опета й зруйнувати їхню гробницю, роби це на власний ризик, і нехай прокляття Астарти та великого Ваала переслідує тебе до твоєї власної могили.
– Прочитай ще раз, – звелів мені Лорен, і я виконав його наказ.
Він кивнув головою.
– Зрозуміло, – сказав він і підступив до кам’яних дверей.
Він став шукати точку обертання, яка дозволила б задіяти спусковий гачок механізму. Тут нам не так пощастило, як на порозі дверей із сонячним диском. Ми прововтузилися там дві години, а дорогу нам усе ще перепиняла монолітна плита з непроникного скельного каменю.
– Я застосую динаміт і висаджу цю кляту річ у повітря, – пригрозив Лорен, але я знав, що він не вчинить такої жорстокості в святому місці.
Ми трохи відпочили й обговорили проблему, перш ніж повернулися до дверей. Тут мала бути інша проста система важелів, але трюк був у тому, щоб знайти точку натискання й кут, під
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячний Птах», після закриття браузера.