Читати книгу - "Нічний адміністратор"

— Як тобі тут живеться? Усе влаштовує? — якось спитав Джонатана Роупер під час однієї з їхніх пробіжок на пляжі у товаристві кількох спанієлів. — По-трошки відновлюєш сили? Таргани не докучають? Труді, ану сидіти, от шило. Кажуть, малий Деніел вчора на славу поплавав під вітрилами.

— Так, він виклався на всі сто.

— Ти ж не з тих ліваків, правда? Коркі казав, що ти цілком можеш виявитися голубцем.

— О Боже, ні. Мені б таке навіть у голову не прийшло.

Здавалося, Роупер навіть не почув його відповіді.

— Розумієш, світом керує страх. Мріями ситий не будеш, благодійністю лад не наведеш. Принаймні в реальному житті. Розумієш, про що я? — але він не зробив паузи, щоб з’ясувати, чи Джонатан його зрозумів. — Пообіцяєш людині побудувати їй будинок, і вона тобі не повірить.

Погрожуватимеш, що спалиш її будинок, і вона зробить усе, що ти їй скажеш. Така правда життя. — Він зробив паузу, немов виконував наказ «на місці», перш ніж перейти до «кроком руш». — Якщо серйозні хлопці надумають почати війну, то хіба вони прислухатимуться до слів якихось нікчемних аболіціоністів. А от якщо вони війни не хочуть, то її не буде, будь вони озброєні самострілами чи «Стінґерами». Така правда життя. Вибач, якщо тобі неприємно про це говорити.

— Та ні, чому мені має бути неприємно?

— Я сказав Коркі, щоб не молов дурниць. Він надувся, як індик, але це вже його проблеми. З ним краще поводитися обережно. Немає нічого гіршого за гомика, який думає, що йому всі щось винні.

— Але я обережно з ним поводжуся. Завжди.

— Ну-ну, так. Це та ситуація, коли і вівці далеко не цілі, і вовки голодні. Зрештою, яка в біса різниця, правда?

Кілька днів по тому Роупер знову повернувся до цієї теми. Не до Коркорана, а до того, що Джонатан нібито гидує певними видами угод. Джонатан заходив у кімнату Деніела, щоб запропонувати йому піти поплавати, але хлопчика там не застав. Зі своїх королівських хоромів вийшов Роупер і вони разом почали спускатися вниз.

— Зброя йде туди, де є влада, — сказав Роупер без будь-якого вступу. — Озброєна влада — запорука миру. Неозброєна влада не протримається і п’яти хвилин. Перше правило стабільності. Не знаю, чому я тобі читаю про це лекції. Просто ти з військової сім’ї та й сам служив. Все одно, нема сенсу втягувати тебе у те, що тобі не до душі.

— Я не знаю, у що ви мене втягуєте.

Вони перетнули головний вестибюль і пішли у напрямку до ґанку.

— Ніколи не продавав іграшки? Зброю? Вибухівку? Техніку?

— Ні.

— Ніколи з цим не стикався? Може, в Ірландії чи ще десь?

— Боюся, що ні.

Роупер стишив голос:

— Поговорімо про це іншим разом.

Він помітив Джед і Деніела, які сиділи за столиком на ґанку і грали у гру «Стратеґо». «Значить, з нею він про це не розмовляє, — радісно подумав Джонатан. — Вона для нього також дитина. А при дітях про таке не говорять».

Джонатан пішов на пробіжку.

Він привітався з салоном краси завбільшки з садовий сарайчик. Він побажав доброго ранку доку Споуксмена, де колись зародився слабенький протест і де тепер жив у своєму припнутому катамарані з мініатюрним вітряним млином для підзарядки батарейок сліпий раста Амос. Його коллі Боуне мирно спав на палубі. Доброго ранку, Боунсе.

Поруч стояла облущена будівля, яка колись була студією звукозапису «Джем Сіті Рекордед енд Вокал М’юзік» і яка тепер була переповнена курчатами, юкою і зламаними дитячими візками. Доброго ранку, курчата.

Він озирнувся назад, де над деревами височіли куполи Кристалу. Доброго ранку, Джед.

Усе ще не зупиняючись, він дістався закинутих будиночків, у яких колись жили раби рабів, — там зазвичай не було ні душі. Навіть добігши до останнього будиночка, він не сповільнився, а промчав просто крізь його розбитий дверний проріз і побіг до кутка, де валялася ржава перекинута каністра з-під масла.

Тут Джонатан зупинився. Він прислухався і чекав, поки вирівняється дихання, і рухав руками, щоб трохи послабити напругу в плечах. Зі сміття і старого шмаття, яке лежало у каністрі, він дістав маленьку металеву лопатку і почав копати. Телефонний пристрій лежав у металевій коробочці, яку залишили у цій схованці Флінн зі своїми нічними рейдерами, дотримуючись детальних вказівок Рука. Джонатан спочатку натиснув на білу кнопку, потім на чорну і в слухавці затріщали звуки, характерні для електронних приладів часів космічної ери. Товстий коричневий пацюк пошкандибав підлогою, немов маленька літня пані, яка йшла до церкви, і заховався у дверях сусіднього будиночка.

— Як ти? — запитав Берр.

«Хороше питання, — подумав Джонатан. — Як я? Я постійно пройнятий страхом, я одержимий наїзницею, у якої рівень IQ 55, і то, коли вітер попутний, двадцять чотири години на добу моє життя висить на волосинці, як ти, наскільки я пригадую, мені і обіцяв».

Він видав новини. У суботу прибув на острів літаком «Lear» кремезний італієць на ім’я Рінальдо, пробув тут три години і полетів геть. Йому приблизно сорок п’ять років, його зріст — шість футів один дюйм, з ним було двоє охоронців і одна блондинка.

— Записав розпізнавальні знаки його літака?

Професійний спостерігач нічого ніде не записував, але знав усю інформацію напам’ять.

— Рінальдо — власник палацу на березі Неаполітанської затоки, — розповідав він. — Блондинку звуть Ютта, вона живе в Мілані. Ютта, Рінальдо і Роупер їли салат і розмовляли у літньому будиночку, а їхні охоронці у той час попивали пиво і грілися на сонці на підніжжі пагорба — достатньо далеко, щоб не чути їхньої розмови.

Берр ставив контрольні запитання щодо п’ятничного візиту банкірів з Сіті, вони знали лише їхні імена, а прізвища ще потрібно було з’ясувати. Том, це той товстий, лисий і пихатий? Анґус курив люльку? А Воллі розмовляв з шотландським акцентом?

Джонатан ствердно відповів на всі три запитання.

А чи склалося у Джонатана враження, що вони полетіли у Нассау у справах і лише опісля заїхали на Кристал? Чи вони навмисно прилетіли прямо з Лондона в Нассау, а потім звідти на Роуперовому літаку вирушили на острів?

— Вони спочатку вирішили свої бізнесові питання у Нассау. Саме там зазвичай укладаються всі солідні угоди. А вже на Кристал вони летять, щоб попрацювати «по-чорному», — відповів Джонатан.

Лише після того, як Джонатан закінчив свою доповідь