read-books.club » Детективи » Нічний адміністратор 📚 - Українською

Читати книгу - "Нічний адміністратор"

234
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Нічний адміністратор" автора Джон Ле Карре. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 89 90 91 ... 163
Перейти на сторінку:
назад і піднімала до крану одну ніжку з нафарбованими нігтями, щоб вода розбризкалася навсібіч, потім переступала на іншу ногу і змивала водою інше ідеальне стегно. А далі, навіть не кинувши ні на кого поглядом, підходила до краю басейну і пірнала у воду. Він дивився, як вона пірнає знову і знову. Уві сні він програвав цей кадр сповільненого відривання від землі, коли її тіло без додаткових зусиль піднімалося і в тому ж положенні занурювалося у воду. Сплеск води при цьому був не голосніший за зітхання.

— Керо, давай, застрибуй. Вода просто божественна.

Він спостерігав за нею у всіх її настроях та проявах: Джед-клоун, трохи незграбна, ноги розставлені, вона лається і регоче на полі для крокету; Джед-господиня острова, сяє своєю чарівністю, сидячи за власним столом, і звеселяє трьох товстощоких банкірів з Лондонського Сіті своїми оглушливими шропширськими[82] світськими розмовами, вправно жонглюючи затертими фразами:

— Ну самі подумайте, аж душа болить жити у Гонконгу і знати, що всі ці прекрасні будівлі, магазини, аеропорти і все-все, що ти для них робиш, окупують ці жахливі китайці. А що вже казати про кінні перегони? А про коней? Це взагалі.

Чи Джед-підліток, яка, перехопивши застережливий погляд Роупера, закривала рот рукою і казала: «Замовкаю». Або Джед після завершення вечірки, коли всі банкіри нарешті йшли спати, а вона піднімалася головними сходами, схиливши голову на Роуперове плече і поклавши руку на його зад.

— Правда, все було просто розкішно? — питала вона.

— Чудовий вечір, Джедс. Дуже весело провели час.

— Оце вони зануди, — говорила вона, позіхаючи. — Боже, я таки часом сумую за шкільними часами. Так набридло бути дорослою. Добраніч, Томасе.

— На добраніч, Джед. На добраніч, шефе.

На Кристалі тривав тихий сімейний вечір. Роупер любив камін. Як і шість кінг чарльз спанієлів, які купкою вляглися біля нього. Денбі і Макартур прилетіли з Нассау, щоб поговорити про справи, повечеряти і відлетіти завтра на світанку. Джед умостилася на крісло біля Роуперових ніг, озброєна ручкою, папером і окулярами з круглими скельцями в золотистій оправі, які, Джонатан був готовий закластися, були їй непотрібні.

— Любий, ми мусимо запрошувати того улесливого грека і ту його італійську Міккі-Маус? — спитала вона, протестуючи проти внесення доктора Пола Апостола і його коханої до списку гостей, запрошених на зимовий круїз яхти «Сталевий паша».

— Апостол? Ель Апетіто? — спантеличено відповів Роупер. — Звичайно. У нас з Апо серйозні ділові стосунки.

— Вони ж навіть не греки, Томасе, ти знаєш? Греки насправді ніякі не греки. А зарозумілі турки, араби і ще там хтось. Усі справжні греки вимерли ще у сиву давнину. Ну, раз така справа, то їм цілком підійде «Персикова каюта» і хай морочать собі голову з тим триклятим душем.

Роупер не погодився.

— Ні, їх потрібно поселити у «Блакитну каюту» з джаку-зі, інакше Апо надує губи. Він любить її намилювати.

— Він може намилювати її під душем, — сказала Джед, немов демонструючи свою готовність посперечатися.

— Ні, не може. Він не дістане — замалий виріс, — сказав Роупер і вони всі дружно засміялися, бо ж це жарт шефа.

— Хіба старий Апо не постригся в монахи чи щось таке? — спитав Коркоран, визираючи із-за величезної склянки віскі. — Мені здавалося, він зав’язав з перепихами, відколи його донька покінчила з собою.

— Це тільки на час посту, — сказала Джед.

Її дотепність і лихослів’я гіпнотизували і притягували. І усім навколо, і самій Джед було неймовірно смішно з того, як вона видавала гострі слівця правильною мовою монастирської вихованки.

— Любий, а хіба нам не до лампочки Донагью? Минулого разу Дженні була злюща, як сто чортів, щойно її нога ступила на палубу, а Арчі поводився як останній гімнюк.

Джонатан піймав її погляд і подивися на неї у відповідь, навмисно вдаючи повну байдужість. Джед підняла брови і глянула на нього з таким виразом обличчя, ніби хотіла сказати: «Ти, чорт забирай, хто взагалі такий?» Проте Джонатан повернув це запитання з подвійною силою, відповідаючи поглядом: «А яка в тебе роль сьогодні? Я Томас. А от хто ти в біса така?»

Він спостерігав за нею фрагментами, від яких йому нікуди було подітися. До оголених персів, які йому пощастило побачити у Цюриху завдяки недбалості їхньої власниці, додалася верхня частина тіла, відображення якого він зловив у дзеркалі її спальні, коли вона переодягалася після верхової їзди. Джед підняла руки над головою і заклала долоні за шию, виконуючи якусь хитромудру вправу, про яку вона, мабуть, вичитала в одному зі своїх журнальчиків. Щодо Джонатана, то він доклав усіх зусиль, щоб не дивитися у той бік. Але оскільки вона робила цю вправу щодня по обіді, то у професійного спостерігача вичерпалися всі способи змушувати себе відводити погляд деінде.

Він знав про граційність її довгих ніг, шовкову гладінь її спини і несподівану гостроту її спортивних плечей, адже все решта в її тілі вражало жіночністю. Він знав про не-засмаглу внутрішню сторону її рук і плавний рух стегон, коли вона їздила верхи.

Був випадок, про який Джонатан намагався не згадувати. Якось, думаючи, що це Роупер, вона крикнула: «Бігом подай мені той чортовий рушник». І оскільки у цей момент він саме проходив повз їхню спальню після того, як читав Деніелу «Такі самі оповідки» Кіплінга, і оскільки двері спальні були привідкриті, і оскільки вона не згадала Роуперове ім’я, і Джонатан щиро повірив, ну чи майже повірив, що вона насправді зверталася до нього, і оскільки внутрішній кабінет Роупера, який був по інший бік спальні, був постійною мішенню професійного інтересу пильного спостерігача, він легенько торкнувся дверей, нібито збирався увійти, і застиг за чотири фути від неймовірної картини її наготи, поки вона стояла спиною до нього і намагалася стерти мило з очей серветкою, тим часом проклинаючи все на чім світ стоїть. Джонатанове серце виривалося з грудей і він кинувся до виходу, а наступного ранку першим ділом схопив свою чарівну коробочку і поговорив цілих десять хвилин з Берром, жодного разу не згадуючи її імені:

— Отже, там є спальня, за спальнею гардероб, а за гардеробом — його маленький кабінет. Там він тримає всю документацію. Я точно знаю.

Берр одразу насторожився. Можливо, навіть на такому ранньому етапі він вловив ознаки наближення катастрофи:

— Тримайся подалі від того офісу. Надто вже це небезпечно. Спочатку завоюй їхню довіру, а потім уже

1 ... 89 90 91 ... 163
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нічний адміністратор», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нічний адміністратор"