Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

— Пане, вам потрібен Шевальє, — молодик зітхнув, наче розмовляв із нерозумним дитям. — Він завжди сідає за стіл, що в кутку між стіною та французьким вікном, яке виходить у сад, при Шевальє воно завжди зачинене. Стіл великий, розрахований на десять персон, але Шевальє постійно стирчить або сам, або з одним-єдиним гостем. Стіл завжди відмежовують від решти ресторації ширмою, у дворі пасеться кілька охоронців. Тому під столом — єдине надійне місце для підслухів.

— Невже охоронці не перевіряють усе перед початком трапези? — здивувався Пилип.

— А навіщо? — здивувався у відповідь Сашко. — Пана Шевальє у ресторації добре знають, він наш давній постійний гість, жодних прикрощів із ним тут ніколи не траплялося. Приїхав, випив-поїв на кілька золотих, розплатився та поїхав.

Малий зрадить тебе.

— Страви на отруту теж ніхто не перевіряє, — додав Сашко весело. — Повірте, ніде більш його не підслухаєте! Але сховатися треба з самого рання, до відкриття, аби ніхто вас не побачив. До вітру сходіть завчасно, а їжу я вам залишу.

— Шевальє прибуде надвечір?

Сашко невизначено покрутив рукою.

— Зазвичай так, але бувають винятки. Тому на день відвідин стіл для пана Шевальє заброньований від самого ранку. Вам залишається тільки дочекатися, а потім здиміти.

Або перегризти Шевальє горлянку.

— Чомусь попри всю абсурдність цього плану він здається дієвим, — Пилип замислено потер перенісся, перевіряючи, чи нічого не забув. — Довірюся твоїй пораді.

— І правильно зробите! — блиснув широкою посмішкою Сашко. — Але гарна послуга гарно коштує. Прошу оплату наперед.

Характерник видав дукача. Молодик хвацько перевірив монету на зуб, кивнув і сховав її за пазухою.

Ти що, справді віддав золотий незнайомому фертику?

— Завтра о шостій. Чекайте у внутрішньому саду в найгустіших кущах, — Сашко набрав ділового вигляду. — Наші охоронці о цій годині дають хропака, тому це буде легко. Коли відчиню вікно та свисну, мерщій біжіть та стрибайте під стіл, бо якщо нас помітять, то справа провалиться, а мені буде непереливки. У ресторації дуже пишаються приватністю вельможних клієнтів, тож ані золото, ані грамота вам не допоможуть. Треба все зробити непомітно.

— Зроблю непомітно.

Сашко розпрощався, як раптом згадав ще одну річ.

— У село теж не заходьте від гріха подалі, — додав уже без посмішки. — Всі начиталися «Літопису» і тепер сіроманців дуже не люблять.

— Всі, крім тебе.

— Характерник, який прислав вас, — мій дядько. Я здатен відрізнити правду від вигаданої дурні, але переконати в тім інших неможливо.

Та не здатен побачити Звіра.

Сашко покрокував до села Вишневого, край якого простягався престижний ресторан-маєток «Pryhovanyj skarb», відомий затишною атмосферою та захмарними цінами: тут заможні кияни та столичні гості любили провести вечір у вишуканій компанії без тисняви і зайвого галасу.

Пилип надіслав повідомлення Качуру про домовленість та сповістив Джінджика про плани на завтра. Той незабаром відповів, що спихнув мертвяків на скарбничих і вже мчить до Києва. Сіроманці вирішили зустрітися під цим самим дубом завтра ввечері та рушити до Качура разом.

Звільнений від збруї Буран розважався, качаючись спиною у зів'ялій траві, а Пилип гортав газету, яку придбав іще зранку. На першій сторінці, де йшлося про вибори нового гетьмана, що от-от мали відбутися у Чорній раді, виділялося невеличке повідомлення про неймовірне небесне явище, котре з'явиться завтра на нічному небі — явище звалося червоним місяцем і траплялося раз на вісімнадцять років, побачити його можна неозброєним оком, але лякатися химерного видовища не варто. Решту допису займало туманне тлумачення кривавого місяця відомим чернігівським астрологом Ієрофантом та впливу неординарної події на долю виборів й усього Гетьманату. Пилип скептично похитав головою та перейшов до статті на першій шпальті, присвяченої не менш туманному прогнозу щодо шансів кандидатів на перемогу. Згідно кулуарних свідчень з обох рад, Яків Яровий та Борислав Нічога, ніби породисті скакуни на іподромі, йшли ніздря в ніздрю. Інтрига трималася славетна: Яровий обіцяв розпочати реформи освіти й медицини, але не чіпати оподаткування й привілеїв шляхетних родів та магнатів; Нічога виступав за модернізацію війська Січового і прагнув розширення громадянських прав та свобод. Обидва кандидати мали по сотні прибічників, тож справа була за третьою сотнею делегатів Чорної ради: саме їхні голоси мали вирішити долю Гетьманату на найближчі двадцять років.

«Католик і православний, шляхтич і військовий, сім'янин і одинак, лівий берег і правий берег, блакитна кров і колишній простолюдин — всі протилежності, які можливо вигадати, втілилися у двох амбітних яскравих кандидатах! Кого з цих двох напрочуд гідних суперників обере Чорна Рада?»

Та начхати.

«Поставлю таляр на перемогу Борислава», дещо упереджено додав у постскриптумі автор.

Характерник без цікавості прогортав «Вісник», своїх портретів не виявив, опісля розпалив газетою багаття. Зібране з характерницького дуба гілля, відоме тим, що горить втричі довше, ніж звичайний хмиз, палахкотіло яскраво — найкраща пожива для тривалої ватри. Проте мало хто, крім сіроманців, ризикував збирати це гілля.

Колись і ти станеш таким дубом.

— Замовкни, — Пилип увесь день стримувався, але тут не стерпів.

Він повечеряв, дістав варган і заграв ясним жовтневим зорям. Музика втішала: разом із дивовижними чистими звуками сіроманець забував про Звіра та заколот проти Ордену, про запах крові та маленького піштоля зі срібною кулею; всією душею віддавався мелодії, пірнав у неї, забувався в ній. Чи став би він музикою в іншому житті?

Думки слабкодухих. Відкинь і забудь.

Перед світанком Пилип чекав у садку «Прихованого скарбу», аж раптом почувся тихий свист. Стрибок у відчинене вікно — тонке скло, легко б'ється — і ось він усередині, залазить під величезний стіл із довгими скатертинами до підлоги.

— Випущу опівночі. Не засніть!

Сашко не обманув: під столом чекав невеличкий кошик харчів, схололих решток учорашніх страв. Заклад завзято готувався до відкриття: перегукувалися прибиральники і кельнери, шаркали стільцями, у вазах змінювали воду та свіжі квіти. Попереду був довгий день.

А ти просидиш його під столом... Як жалюгідно.

Пилип вирішив не відповідати на жодні кпини.

Час спливав повільно, але характерник умів чекати. Лежав по черзі на кожному боці, на спині, на животі. Він дозволив собі поспати, відтак поїв, знову покуняв. Перші гості почали приходити в обід. Сідали далеко від його столу, а Пилип розважався підслуховуванням їхніх розмов. Майя, напевно, сміялася б із такої пригоди — вона любила веселі байки з характерницького побуту.

До біса Орден. До біса людей. Ми заслужили право