Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

ніколи не брати на службу! Я є нащадок давнього роду мисливців на погань. Мій батько, мій дід, мій прадід, ми всі полювати. Ніколи не розуміти, чому ви прийняти спасителя Христа, але жити як язичницькі дикуни! Чому терпіти під боком диявольську нечисть, дозволяти існування, плекати бісове насіння! Свята Інквізиція минути вас — і тепер ви кликати на допомогу.

Досі Северин мав підозру, що насправді Отто бачив Михайла і просто вирішив погратися з ним, але після цієї промови його підозри зникли. Фанатик був щирим.

— Буде виправляти, — Отто провів руками по вусах і трохи стишив голос. — Я є готовий простягнути руку допомоги братам во Христі. Навіть тим, що вісім сотень років у Великій схизмі. Я допомагати не заради платні, ні! Заради віри!

Він перехрестився та поцілував свій хрест. Северин вирішив не відставати і також перехрестився.

— Ти продати душу, але хресне знамення не вбивати тебе. І я не вбивати тебе. Так дивно, — Отто глибокодумно почухав вуса. — Я ніколи не розмовляти з тими, кого треба убивати. Лікантроп!

— Отже, віра рятує мене, — обережно відповів Северин.

— Так! Віра рятує. Віра лікує. Віра — це вогонь. Коли я прибувати сюди, то бачити людей із вогнем у серцях. Вони чекати знаку. Тоді я прибирати зерна від інше. Обирати найкращих! — певно, Отто мав слабкість до гучних промов. — Мандрувати по монастирях, навчати неофітів... Вони не знати, як убивати нечисть — я навчити. Вони не мати віри у перемогу — я надихнути. Вони не бачити командувачів — я знайти. Магнум опус мого життя. Боже призначення!

Отто знову поцілував хреста і стиснув його у долоні.

— Мій рід лишати... Хорти тепер готові. Вогнем і сріблом вони нищити перевертнів... Усіх, крім тебе, Міхелю.

— Тому я і прибув сюди.

— Не май співчуття до колишніх братів! Слуги диявола заслужити таку долю, — Отто поправив капелюха і тицьнув у бік Северина пальцем. — Вашому роду не можна перебувати в одному місці довго, але два чи три тижні ти пробути тут. Потім отримати золото, квиток куди завгодно — все, як домовляти з Вартою. Слово честі, що за тобою не піти полювання.

— Відтепер я бранець?

— Гість! — розлючено виправив Отто. — Попри те, що ти є огидний мені та всім вірянам... Ніхто не торкати. Віра рятувати.

— Від...

— Від хортів Святого Георгія! — Отто посміхнувся і вказав рукою надвір, де лунали постріли. — Чи ти не слухати? Хорти мають прудкі ноги, гострий зір, добрий нюх і срібні ікла! Хорти готові мчати за вовками. Тільки наказ — і хорти мчать!

Северин відчув, як кров відливає від обличчя, та спокійно продовжив:

— Ви кажете про знищення Ордену. Але за яким правом? Хіба для цього не потрібне скасування грамоти Хмельницького?

— Я не розуміти на ваших іменах і грамотах, — відмахнувся Отто. — Знаю, що скоро хорти очистити цю величну землю від проклятого роду! І тоді земля квітнути, і янголи посміхати, і справу мою закінчити.

— Отже, все вирішено.

— Така воля божа! З нею я кувати цей меч власними руками! — Отто посміхнувся. — Ти вчасно покидати зграю вовкулаків, Міхелю. Дякуй за це Бога, дякуй добре, молити довго, бо воля його вберегти тебе від смерті. Ходити. Молити. Молити безупинно!

Северин витлумачив цю фразу як кінець розмови та підвівся.

— Не випробовувати долю, — Отто глянув на черес та скривився. — Не дражнити паском. Тим паче, коли не мати більше права його носити.

Дорогою до келії його вдруге намагалися розчленувати поглядами, але цього разу Северин не зважав. Отже, Варта і Церква змовилися багато місяців тому, відсікли всі можливі витоки та відволікли увагу, аби змову не викрили завчасно. Хвиля лайна проти сіроманців та вотуми недовіри у Червоній та Чорній радах не тільки наблизили Сірий Орден до знищення на папері, але й відвернули очі від схованих у монастирях божих воїнів, що готувалися до знищення справжнього. Вони не просто вірили, що грамоту Хмельницького скасують, — вони були цього певні! І чекали дня, коли їх покличуть різати сіроманців.

Хтозна, скільки таких монастирів розкидано полками Гетьманату? Скільки хортів, навчених фанатичним мисливцем на нечисть Отто Шварцом, чекають полювання? Северин не знав. Орден не знав. Вони не викрили загрозу. Чорнововк прагнув дізнатися більше — про інші монастирі, кількість загонів, плани дій — це все мало ховатися в документах архімандрита чи клятого Шварца, але часу було катма. Що б не мав зробити Михайло, його тіло вже, напевно, знайшли, і скоро ця звістка прилетить сюди.

Характерник міряв кімнату кроками, не торкнувшись обіду й вечері, збрехав, що поститься на честь свого порятунку. Із темрявою до зачинених дверей підійшов знайомий чернець — Северин упізнав його запах. Той став поруч та завмер: певно, Отто наказав пильнувати гостя.

За ним прийшли ще два запахи.

— Тут вовкулака живе? — спитав один.

— Тут, — відповів чернець. — До нього заборонено.

Мабуть, не так його пильнувати, як стерегти від нових знайомців.

— А ми тільки привітатися, — озвався другий голос. — На хвильку. То наш давній приятель.

— Не можна, — відрубав вартовий. — Прямий наказ Шварца.

Найкраща людина у цій сраці, подумав Северин.

— Ну, то коли на вранішню підеш, ми до нього навідаємося. .. Пан Отто дозволить, — обидва пішли геть.

Характерник почекав годину, запалив свічку, підхопив сакви та вислизнув у Потойбіч. Через кілька десятків кроків він стрибнув назад та під укриттям темряви рушив до стаєнь продуманим маршрутом утечі. Монастир спочивав, стайні не охоронялися, а розумний Шаркань добре тлумачив піднесеного до губ пальця і стояв без жодного звуку, доки його сідлали.

Брами дісталися непоміченими. Вартові не встигли здивуватися з його появи, як знепритомніли від пари влучних ударів. Чорнововк вирвався з Глинської пустині та помчав до найближчого дуба — попередити Сімох про численні загони, що готувалися вбивати лицарів Сірого Ордену.

Нарешті ворог показав обличчя. Нарешті вони розпочнуть битву! Справи кепські, сили нерівні, але Северин був певен: вони вистоять та переможуть.

І нехай Мамай їм допомагає.

Розділ десятий

— Ви пропонуєте сховатися під столом? — перепитав Пилип. — Справді?

— Агась, — радісно кивнув Сашко. — Найкраще місце для підслухів, от вам хрест!

Хлопець розмашисто перехрестився.

— Під столом? — утретє перепитав характерник.