read-books.club » Фентезі » Обраниця чаклуна, Олеся Лис 📚 - Українською

Читати книгу - "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"

214
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Обраниця чаклуна" автора Олеся Лис. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 89 90 91 ... 96
Перейти на сторінку:
32.3

***

Попри те, що знову в каюті одна, все одно не підводжусь, лежу й свердлю поглядом стіну, гарячково продумуючи, що робити далі. Здається, виходу просто немає. Особливо, коли з палуби починають долинати гучні крики, і я розумію, що настав час відплиття.

"Де ж Сівард?" ― весь час запитую себе. А раптом я йому не потрібна? Раптом він мене зовсім не шукає? Вкрали, то вкрали, подумаєш... Тим більше після того, що він про мене дізнався. Мабуть, якщо я з іншого світу, то це все змінює… І слова його були порожніми звуками, і зізнання. І чого тут дивуватися, хіба вперше мене дурять?

Корабель різко сіпається, я ледве не падаю на підлогу і сідаю на лежанці. Можливо, так буде безпечніше. Мабуть, ми вже підняли якір.

Серце в грудях робить кульбіт і болісно стискається. Страшно… Розпач все більше й більше охоплює. В марному бажанні вирватись, знову перевіряю зв’язок з Джерелом, і не особливо дивуюсь, коли переконуюсь, що він досі відсутній. Тільки от вірити в те, що це в реальності відбувається зі мною, в те, що моя доля за кілька годин навіки пов'яжеться зі старим збоченцем Каором, відмовляюсь. Я так довго боролась, так довго відстоювала себе перед усіма: королем, Сівардом, собою, врешті решт. А тепер ось так програти, отримати по носі за намагання, затямити, що в результаті все одно перемагає примус та сила...

Шум нагорі стає гучнішим. Підіймаю голову і мимоволі прислухаюся. Так і має бути? Навіть встаю. Але знову плюхаюся на ліжко. Корабель сіпається ще сильніше.

Стає холодно. Чи це вже від страху та відчаю морозить? Обхоплюю руками плечі й гарячково починаю розтирати. Я, все в тій же легкій нічній сорочці, яка тепер нагадує лахміття й зовсім не захищає від холоду. 

Зрештою не витримую і, зірвавши з ліжка покривало, накидаю на себе. А раптом це моє тіло так бореться з чорною магією Каора, як імунна система проти вірусів і бактерій. Тоді я згодна без нарікань терпіти й лихоманку, й температуру, аби швидше викинути з тіла огидні щупальця заборонених заклять.

Погляд оббігає кімнату й зупиняється на вікні. Ще буквально пів години тому в нього пробивалося яскраве оранжеве сонячне проміння, але зараз… Я не можу повірити своїм очам. Навіть підходжу ближче і дряпаю нігтем шибку.

На гладенькій прозорій поверхні повільно розростаються морозні візерунки. З рота виривається разом з видихом справжнісінький клубочок пари. Що це? Що це таке?

А вікно, тим часом все більше і більше заростає білими завитками, поки повністю не покривається непрозорим шаром паморозі. Зверху чуються крики, тріск та вибухи. Під ногами здригається підлога, і я, не втримавшись, падаю. Дрібні поштовхи один за одним заважають підвестися. Перевертаюсь на живіт і рачки перебираюся ближче до ліжка, однією долонею прикриваючи голову. Зі стелі сиплеться сміття та потерть. А там, притулившись спиною до стіни й закутавшись у ковдру, згортаюся в клубочок.

Серце в грудях б'ється наче навіжене. Але не від страху, від надії. Це Сівард! Він прийшов, я переконана! Тепер мені залишається лиш тихенько сидіти в безпечному місці й стежити, щоб мене в цій колотнечі нічим не прибило. Без сили Джерела, я тільки заважатиму. Та й вийти з каюти не вдасться. Бридкий Каор мене замкнув, а масивні дубові двері мені не вибити. Навіть через вікно не вилізти. На ньому грати. І захистити себе не можу, всі меблі прикручені до підлоги. З тупою надією ще раз перевіряю зв’язок. Руки чешуться самій покарати хворого збоченця. Показати йому, що він не всесильний, що навіть на його магію знайдеться управа, й світло завжди переможе пітьму. А ще до біса переживаю за Сіварда. А раптом я йому потрібна, а раптом моя сила в якийсь момент стане в пригоді. Проте відчуваю лиш порожнечу. Настільки стараюсь достукатись, що на чолі виступає піт й волосся на скронях мокріє.

Обхоплюю коліна руками, накидаю на них ще й краї покривала, щоб було тепліше і терпляче чекаю, подумки просячи у Всесвіту, Джерела, Бога, у всього, що нас оточує, захистити коханого. Він сильний, але заборонена магія лякає. Хто зна, скільки козирів у рукаві приховав Каор.

Час тягнеться нестерпно повільно. Іноді відчуваю, як все здригається, чую шум і крики, тупіт і плескіт води. Часом повз каюту хтось пробігає, і я боюся, що це за мною з команди Каора. Але потім кроки стихають, мене не чіпають. А в черговий раз, коли смикається ручка на дверях, і я злякано скидаю голову, на порозі з'являється Сівард.

Серце вистрибує з грудей немов божевільне, але сама я так і залишаюся сидіти на підлозі. Тіло ніби скуте льодом, не в змозі поворухнутися. Тільки й можу, що судомно стискати краї вовняної покривала і до крові кусати губи стримуючи ридання.

― Кас! ― видихає.

І на цьому вся моя витримка йде порохом.

Схлип зривається з губ і руки самі собою тягнутися на зустріч. Він за два кроки долає відстань між нами й підхоплює мене на руки. Ховаю обличчя у нього на грудях і вже не можу зупинити ридання.

― Я думала... ти не прийдеш? ― витискаю з себе крізь переривчасті схлипування.

― Ну, як ти могла так подумати!

Підіймаю заплакане обличчя, зазираю у льодово-блакитні очі.

― А як? Я… я ж не така, як усі… іншосвітянка… не потрібна… тобі… напевно, тепер…

―  Ти кажеш дурниці! Це нічого не змінює. Я тебе кохаю! І мені не важливо, звідки твоя душа.

Приголомшено кліпаю.

― Кохаєш?

― Кохаю. Хіба у цьому є сумніви? Хіба не будь ти коханою жінкою, йшов би я на такі вчинки заради тебе? Мені здається, я ясно дав із самого початку зрозуміти, що бачу тебе своєю дружиною та матір'ю моїх дітей.

― Але я не схожа на ваших жінок, ― зніяковіло відводжу погляд.

― Ти схожа на ту жінку, яку я хочу бачити поруч із собою, і мені здається настав час вже закрити цю тему.

― Сіварде, ― витираю долонею мокру щоку.

Слова від хвилювання застрягають у горлі. Мені так хочеться повторити йому у відповідь ці слова. Але я багато років нікому цього не говорила. Востаннє колишньому нареченому. Але тоді ми були такі молоді. Відтоді відрізало. Не можу, наче палить, пече і здавлює щось усередині.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 89 90 91 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обраниця чаклуна, Олеся Лис», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"