Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

">[141] — відкрити золотий міст і з жалобними прапорами провести по ньому душу покійниці. Даоські ченці, упавши ниць, молилися верховному божеству, зверталися до трьох вищих світів[142], благали Яшмового владику[143]. Буддійські праведники запалювали пахощі, насичували вогненні пащі демонів[144], каялися, роблячи обмивання. А в цей час дванадцять молодих буддійських черниць, одягнених у розшиті візерунками одіяння й узутих у червоні туфлі, бурмотали «Прийми й уведи» і ще інші заклинання.

Знаючи, що в цей день очікується безліч гостей, Фенцзє прокинулась о п’ятій ранку, швидко одяглась, умилася, причесалася. Рівно о пів на шосту, тільки-но Фенцзє встигла випити кілька ковтків молока, з’явилася дружина Лай Вана, а з нею служниці й служники.

Фенцзє вийшла з будинку й сіла в коляску. Спереду йшли дві служниці із засвіченими ліхтарями, на кожному великими ієрогліфами напис: «Палац Жунго». А скільки ліхтарів світилося в палаці Нінго! Від них було видно як удень. Ліхтарі висіли на воротах, стояли обабіч воріт на спеціальних підставках. На служниках — сліпучо-білий жалобний одяг. Коли коляска Фенцзє під’їхала до головних воріт, служники, що супроводжували її, відійшли вбік, а служниці кинулися піднімати запону на колясці.

Опираючись на руку Фен’ер, Фенцзє вийшла з коляски й попрямувала до палацу. Дві служниці освітлювали їй шлях ліхтарями, інші йшли позаду. Служниці з палацу Нінго зустріли Фенцзє, запитали про здоров’я.

Фенцзє повільно пройшла в сад Злиття ароматів і наблизилася до вежі Сходження до безсмертя. Коли вона побачила труну, з очей її покотилися сльози, немов перлинки з порваної нитки.

У глибині двору зібралося безліч служників, очікуючи наказів, — незабаром мала початися церемонія спалення паперових грошей.

— Подавайте чай і спалюйте гроші, — розпорядилася Фенцзє.

Ударили в гонг, заграла музика. Фенцзє опустилася на круглий стілець перед труною й заридала. Слідом заголосили служники.

За наказом пані Ю та Цзя Чженя кілька людей кинулись утішати Фенцзє, лише після цього вона витерла сльози. Дружина Лай Вана подала їй чай. Пити його Фенцзє не захотіла, тільки прополоскала рот, попрощалася з усіма й вийшла у флігель.

Усі служники, яких Фенцзє викликала, вже зібралися, не прийшов тільки той, кому було доручено приймати гостей. Фенцзє негайно ж звеліла по нього послати й, коли переляканий служник з’явився, сказала, холодно посміхнувшись:

— Ти, видно, надто високої думки про себе, що не вважаєш за потрібне виконувати мої накази?

— Я ніколи не спізнювався, — почав виправдовуватися служник, — першим з’являвся. Вибачте ж мені, це більше не повториться.

Цієї миті у двері просунула голову дружина Ван Сіна, що прийшла з палацу Жунго.

— Тобі чого? — запитала Фенцзє.

Дружина Ван Сіна ввійшла і сказала:

— Мені потрібно одержати шовкові нитки, щоб сплести сітки на коляски й паланкіни.

Із цими словами вона простягнула Фенцзє аркуш паперу. Фенцзє наказала Цаймін прочитати.

— «Для двох великих, чотирьох малих паланкінів і чотирьох колясок стільки-то великих і малих сіток. На кожну сітку стільки-то цзінів ниток».

Фенцзє звеліла Цаймін усе записати й видати дружині Ван Сіна вірчий знак палацу Жунго на одержання ниток. Дружина Ван Сіна вклонилася й вийшла.

Слідом прийшли чотири управителі, теж із палацу Жунго, і віддали Фенцзє чотири письмових вимоги. Дві з них Фенцзє повернула, сказавши:

— Підраховано неправильно. Перерахуйте, тоді одержите дозвіл.

Раптом Фенцзє помітила дружину Чжан Цая, запитала:

— А в тебе що за справа?

Жінка поспішно простягла їй рахунок, додавши:

— Та ось потрібно заплатити за шиття запон для колясок і паланкінів, тих самих, про які щойно говорили.

Фенцзє взяла рахунок, наказала Цаймін занести його до книги, а дружині Чжан Цая звеліла дочекатися дружини Ван Сіна та засвідчити підпис посередника, після чого обидві вони підуть одержувати гроші. Ще дружина Чжан Цая попросила шпалери та клей для кабінету Баоюя, але перш ніж одержати необхідні для облаштованості кабінету речі, дружина Чжан Цая мусила відзвітувати за те, що їй уже видали. Нарешті всі пішли, залишилися тільки слуги, і Фенцзє продовжила розмову про служника, що провинився.

— Припустимо, завтра він знову спізниться, післязавтра спізнюсь я, а потім усі перестануть приходити вчасно! Якщо я прощу його, то як потім каратиму інших? Ні! Треба його провчити!

Фенцзє опустила голову, подумала трохи й наказала:

— Дати йому двадцять київ!

Того, що проштрафився, виволокли у двір, усипали йому добряче, а коли доповіли про це Фенцзє, вона звеліла ще вирахувати з нього місячну платню