Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

будівництві літаків чи виробництві вина. Водночас робітники на Заході, які дуже добре будують літаки і виробляють вино, муситимуть припинити свою роботу, щоб виготовляти продукти, які зазвичай вироблялися на Сході. У них це не буде вдаватися так само добре, як у тих, хто робить це сьогодні. Блокування торгівлі через Міссісіпі поверне розвиток спеціалізації назад. Ми позбудемося високоякісних продуктів і змушені будемо робити те, до чого в нас руки не стоять. Коротше кажучи, ми збідніємо, бо колективно будемо менш продуктивні. Ось чому економісти віддають перевагу торгівлі не лише через Міссісіпі, а й через Атлантику та Тихий океан. Глобальна торгівля повертає в позитивний бік спеціалізацію, а протекціонізм зупиняє цей процес.

Америка карає розбійні нації, накладаючи економічні санкції. У випадку суворих санкцій ми забороняємо майже весь імпорт і експорт. Нещодавня стаття в New York Times розповідала про руйнівний вплив санкцій у секторі Газа. Оскільки Хамас прийшов до влади й відмовився припиняти насилля, Ізраїль обмежив потік товарів усередину цієї території й назовні з неї, тим самим відрізаючи Газу «майже повністю від нормальної торгівлі й подорожей усім світом». Перед Іракською війною наші (безуспішні) санкції щодо Іраку принесли за собою смерть від ста до п’ятиста тисяч дітей, залежно від того, кому вірити[251]. Нещодавно Організація Об’єднаних Націй накладала декілька раундів усе жорсткіших санкцій на Іран через неприпинення його таємної ядерної програми. Christian Science Monitor пояснила економічну логіку цього: жорсткіші санкції «сильно вдарять по правлячих муллах, збільшуючи й так високе безробіття в Ірані, і, можливо, приведуть до зміни режиму народними силами».

Знавці Громадянської війни повинні пам’ятати, що ключовою стратегією Північних штатів було введення морської блокади Півдня. Чому? Бо тоді Південь не міг торгувати тим, що виробляв (бавовною), з Європою, в обмін на те, що він найбільше потребував (промислові товари).

Тож поставимо питання: чому ми хочемо накласти торговельні санкції на самих себе, що фактично й робить протекціонізм будь-якого типу? Чи можуть протестуючі антиглобалісти пояснити, як бідні країни зуміють стати багатшими, якщо менше торгуватимуть з рештою світу — подібно до Гази? Скорочення торгівлі робить країну біднішою й менш продуктивною, ось чому ми робимо це по відношенню до наших ворогів.

Торгівля знижує вартість товарів для споживачів, що еквівалентно збільшенню їхніх доходів. Забудьте на хвилину про чоботарів і подумайте про взуття. Чому Nike виробляє взуття у В’єтнамі? Бо це дешевше, ніж робити його у Сполучених Штатах, і це означає менш дороге взуття для всіх нас. Одним із парадоксів у дебатах навколо торгівлі є те, що індивіди, які беруть близько до серця збідніння, нехтують тим фактом, що дешевий імпорт вигідний якраз споживачам із малими доходами (та й усім нам). Дешевші товари так само впливають на наше життя, як і вищі доходи. Ми можемо собі дозволити купувати більше. Те саме безперечно стосується й інших країн.

Торговельні бар’єри — це податок, хоча й прихований. Припустімо, що уряд США ввів податок 30 центів на кожний галон помаранчевого соку, проданого в Америці. Консервативні антиурядові сили встануть на вуха. Те саме зроблять і ліберали, які зазвичай болюче сприймають питання податків на продукти й одяг, оскільки ці податки регресивні у тому сенсі, що вони найбільше (у відсотках до доходів) відбиваються на знедолених. Що ж, уряд США введе податок у 30 центів на вартість кожного галона помаранчевого соку таким чином, що це не буде схожим на податок. Американський уряд встановить мито на бразильські помаранчі й помаранчевий сік, що може досягати аж 63 %. Окремі райони Бразилії майже ідеальні для вирощування цитрусових, чого власне американські фермери й бояться. Тож уряд захистить їх. Економісти заявляють, що мито на бразильські помаранчі й сік обмежує імпорт, а отже, додають близько 30 центів до ціни галона помаранчевого соку. Більшість споживачів не усвідомлює, що уряд витягає гроші з їхніх кишень і відправляє їх у Флориду фермерам, що вирощують помаранчі[252]. Це не написано в чеках.

Зниження торговельних бар’єрів так само впливає на споживачів, як і зменшення податків. Попередником Світової організації торгівлі була Загальна угода про митні тарифи й торгівлю (GATT). Після Другої світової війни GATT був механізмом, через який країни домовлялися про зниження глобальних тарифів і відкривали шлях до розширення торгівлі. За вісім раундів переговорів у GATT з 1948 по 1995 рік середні митні тарифи в індустріальних країнах знизилися з 40 до 4 %. Це величезне зниження «податку», що накладається на всі імпортовані товари. Це також змусило вітчизняних виробників робити свої товари дешевшими й кращими, щоб зберігати конкурентоздатність. Якщо ви сьогодні прийдете до автомобільного салону, то будете у вигіднішому становищі, ніж у 1970 році, з двох причин. По-перше, у вас буде значно ширший набір чудових експортних варіантів. По-друге, Детройт відреагував (повільно, із запізненням і не повністю), також випускаючи кращі автомобілі. Honda Accord дає вам вигоду так само, як і Ford Taurus, який став кращим, ніж був би за відсутності конкуренції.

Торгівля — це добро і для бідних країн. Якби ми терпляче пояснили переваги торгівлі протестуючим у Сіетлі, Вашингтоні чи Давосі й Генуї, то, можливо, вони б відклали убік свої пляшки з коктейлем Молотова. Ну, може, й ні. Ідея антиглобалізаційних протестів полягала в тому, що світова торгівля — це те, що багаті країни нав’язують країнам, що розвиваються. Якщо торгівля в першу чергу вигідна Америці, то вона повинна бути переважно невигідною для решти світу. Тут потрібно нагадати, що неправильно вдаватися до уявлень про нульову суму, коли доходить до економіки. Тут відбувається саме це. Представники країн, що розвиваються, найбільше переймалися перешкодами для переговорів СОТ у Сіетлі. Дехто вважав, що адміністрація Клінтона таємно організувала протести, щоб скасувати переговори й захистити американські групи інтересів, такі як офіційні профспілки. Дійсно, після зриву переговорів СОТ у Сіетлі голова ООН Кофі Аннан звинуватив розвинені країни у встановленні торговельних бар’єрів, що позбавляють країни, які розвиваються, переваг світової торгівлі, і закликав до «Глобального Нового курсу»[253]. Нинішні переговори СОТ навколо зниження глобальних торговельних бар’єрів, так званий «Doha Round», завмерли значною мірою тому, що блок країн, які розвиваються, вимагає, щоб Сполучені Штати і Європа зменшили свої сільськогосподарські субсидії і торговельні бар’єри; поки що багаті країни відмовляються.

Торгівля забезпечує бідним країнам доступ до ринків розвиненого світу. Саме там перебуває більшість світових споживачів (принаймні тих, у кого є гроші, щоб витрачати). Поговоримо про вплив Закону про розвиток і можливості Африки, прийнятий 2000 року,