Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

стимулює розвиток, і зростаюча економіка може прийняти в себе звільнених робітників. Експорт зростає, і споживачі стають багатшими завдяки дешевому імпорту; обидві ці речі створюють попит на нових робітників по всій економіці. Втрата робочих місць через торгівлю в Америці радше малá порівняно зі здатністю економіки створювати нові місця. Дослідження, проведені після укладення угоди про NAFTA, дійшли висновку, що з 1990 по 1997 рік у середньому 37 тисяч робочих місць на рік втрачалося через вільну торгівлю з Мексикою, але за той самий період економіка створювала 200 тисяч нових робочих місць на місяць[247]. І знову слова «у тривалій перспективі» стають бездушною фразою, поряд із «втратами переходу» чи «короткотерміновими звільненнями», що надто мінімізують біль і розпач людей.

Чоботарі Мену мали виплатити свою іпотеку в короткі терміни. Сумна реальність полягає в тому, що вони не можуть отримувати вигоду в довготерміновій перспективі. Звільнені робітники часто мають проблеми з навичками й уміннями. (Значно більше робітників витісняються на узбіччя через нові технології, ніж через торгівлю.) Якщо галузь зосереджена на географічному розташуванні, як це часто буває, звільнені робітники можуть спостерігати за тим, як занепадають їхні громади й погіршується життя.

New York Times описав випадок із Ньютон Фоллз, громадою у верхній частині штату Нью-Йорк, що виросла навколо паперової фабрики, відкритої 1894 року. Сто років по тому ця фабрика була закрита, частково через зростання іноземної конкуренції. Тут нічого доброго:

З жовтня — після невдачі відчайдушних спроб врятувати фабрику — Ньютон Фоллз опинилася на краю прірви, ставши ще одним прикладом сумної сільської соціології: вимираюче селище, де жменька людей залишилася як похмуре свідчення того, як зникає їхня громада подібно до іржавого годинника, що відраховує останні секунди[248].

Так, економічні переваги від торгівлі переважують втрати, однак переможці рідко відплачують лузерам. А лузери часто мають серйозні втрати. Яке значення для чоботаря з штату Мен має той факт, що торгівля з В’єтнамом зробить його країну в цілому багатшою? Він збіднів і, мабуть, таким і залишиться. Я отримував і такі електронні повідомлення.

Справді, ми повертаємося до тієї самої дискусії про капіталізм, яку вели на початку цієї книги і потім у розділі 8. Ринки створюють новий, ефективніший порядок, руйнуючи старий. Тут нема нічого приємного, особливо для індивідів і фірм, пристосованих до старого порядку. Міжнародна торгівля робить ринки більшими, конкурентнішими й більш руйнівними. Марк Твен передбачив фундаментальну дилему: «Я весь за прогрес, от тільки не люблю змін».

Марвін Зоніс, міжнародний консультант і професор Школи бізнесу імені Бута при Університеті Чикаго, назвав потенційні вигоди від глобалізації «величезними», особливо для найбідніших із бідних. Він також зазначав: «Глобалізація руйнує все і скрізь. Вона руйнує усталені норми життя — між чоловіком і дружиною, батьками й дітьми, між чоловіками і жінками, молодими і старими; між начальником і робітником, керівником і підлеглими»[249]. Ми можемо дещо зробити, щоб послабити ці образи. Ми можемо перекваліфікувати чи навіть перемістити робітників. Ми можемо надати допомогу для розвитку тих громад, що втратили від змін в основній галузі. Ми можемо зробити так, щоб наші школи навчали таким знанням і умінням, які зроблять робітників адаптивними до всього, що може вихлюпнути на них економіка. Коротше, ми можемо зробити так, щоб переможці виписували чеки (хоча б і не буквально) лузерам, ділячись із ними принаймні частиною своїх прибутків. Це хороша політика і правильна справа.

Кеннет Шів, професор політології у Єлі, і Метью Слотер, економіст зі Школи бізнесу в Дартмуті, штат Нью-Гемпшир, написали провокативну статтю для Foreign Affairs, стверджуючи, що Сполучені Штати повинні створити «фундаментально прогресивнішу систему федеральних податків» (наприклад, більше оподатковуючи багатіїв) як найкращий спосіб захисту глобалізації від протекціонізму ретроградів. Цікаво, що ці хлопці не належать до лівих радикалів, одягнених у яскраві сорочки: Метт Слотер працював в адміністрації Джорджа В. Буша. Радше вони стверджують, що величезні вигоди для економіки США загалом піддаються ризику тому, що надто багато американців не бачать збільшення своєї зарплатні. Шів і Слотер пояснють:

[Американська] політика стає все більш протекціоністською, бо населення все більше стає протекціоністським, а населення стає більш протекціоністським, бо доходи залишаються незмінними або й падають. Інтеграція світової економіки підвищила продуктивність і генерування добробуту у Сполучених Штатах і значній частині решти світу. Однак у багатьох країнах і в самих Сполучених Штатах вигоди від цієї інтеграції розподілені неоднаково, і цей факт усвідомлюється все більше. Індивіди запитують себе: «Чи глобалізація — це добре для мене?», і все частіше доходять висновку, що ні.

Автори пропонують «Новий курс для глобалізації, що поєднував би заглиблення в світову економіку з суттєвим перерозподілом доходів». Зверніть увагу — це не балаканина хіпі. Це капіталісти, що бачать злих робітників із вилами, які пікетують перед воротами надзвичайно вигідної фабрики, і роблять дуже прагматичні розрахунки: дати цим людям їжу (а може, і квитки в кіно та пиво), перш ніж ми всі опинимося у великому клопоті[250].

Протекціонізм зберігає робочі місця в короткій перспективі і сповільнює економічний розвиток у довготривалій. Ми можемо зберегти робочі місця для тих чоботарів зі штату Мен. Ми можемо захистити місця типу Ньютон Фоллз. Ми можемо зробити сталеливарні заводи в Ґері, штат Індіана, прибутковими. Нам потрібно лише відмовитися від їхньої закордонної конкуренції. Ми можемо звести торговельні бар’єри, щоб зупинити творчу деструкцію на кордоні. То чому ж ми цього не робимо? Принади протекціонізму очевидні: ми можемо вказати на ті робочі місця, які будуть збережені. На жаль, витрати на протекціонізм малопомітні: важко визначити, які робочі місця ніколи не будуть створені та які вищі доходи ніколи не будуть отримані.

Для того, щоб зрозуміти вартість торговельних бар’єрів, поставимо дивне запитання: чи буде Сполученим Штатам краще, якщо ми муситимемо заборонити торгівлю через річку Міссісіпі? Логіка протекціонізму каже, що буде. Для тих, хто живе на східному березі Міссісіпі, будуть створені нові робочі місця, оскільки ми більше не матимемо доступу до таких речей, як літаки Boeing чи вина з Північної Каліфорнії. Однак майже кожен кваліфікований робітник на схід від Міссісіпі вже працює, і ми робимо те, на чому розуміємося краще, ніж на