Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

Мобільний продовжував байдуже дзеленчати.

Завдання Сандри полягало в тому, щоб зафіксувати місце злочину, перш ніж час і пошуки відповідей зможуть його змінити. Вона послуговувалася фотоапаратом як захисним екраном між собою і жахом, між собою і болем. Однак через оте дзеленчання виникав ризик, що емоції проникнуть через захисний бар’єр і завдадуть їй шкоди.

Вона сховалася за звичними діями своєї професії, за правилами, які засвоїла багато років тому під час підготовки. Якщо вона слідуватиме стандартній схемі фотоогляду, то вже зовсім скоро зможе повернутися додому та знову пірнути до ліжка разом з Максом, зігрітися від його тіла і вдати, що того зимового холодного ранку не було.

Від загального плану до окремих деталей; узяла свою «дзеркалку» й почала знімати.

Спалахи фотоапарата, ніби несподівані хвилі, набігали на обличчя дівчини, перш ніж розчинитися в холодному й марному світлі ранкової зорі. Сандра зайняла позицію перед капотом, однак, зробивши з десяток знімків автівки, опустила об’єктив.

Дівчина дивилася на неї через лобове скло.

У їхній професійній підготовці існувало неписане правило. Разом зі своїми колегами вона суворо його дотримувалася.

Якщо в жертви розплющені очі, треба стежити за тим, щоб вони ніколи не були спрямовані безпосередньо в об’єктив.

Пояснювали це потребою уникнути безжалісного враження «фотосесії з мертвою моделлю». «З дівчиною розберуся наприкінці», — сказала подумки. Вирішила розпочати з другого тіла.

Воно було за кілька метрів від автівки. Лежало долілиць, обличчя сховане в соснових голках, руки догори. Роздягнене.

— Чоловік, вік приблизно років двадцять — двадцять п’ять, — промовила Сандра в мікрофон, аркою закріплений на голові та з’єднаний з реєстратором у кишені комбінезона. — Вогнепальна рана на потилиці.

Волосся навколо вхідного отвору від кулі мало видимі сліди опіків, і це вказувало на те, що вбивця стріляв з дуже близької відстані.

Сандра пошукала «дзеркалкою» сліди хлопцевих ніг. Знайшла два-три на вологій землі. Відбиток п’яти був таким самим чітким, як і відбиток носка. Отже, він не біг, ішов.

«Не втікав, — подумала Сандра. — Убивця примусив хлопця вийти з машини й став у нього за спиною. Потім вистрілив».

То була розправа.

Вона знайшла інші відбитки. Цього разу — від черевиків.

«Сліди топтання, вони тут повсюди».

Сліди належали вбивці. Вона рушила за тими відтисками на землі слідом за своїм фотоапаратом, що далі добросовісно робив знімки, які потім зберігалися в його цифровій пам’яті. Так вона дійшла до одного з дерев. Під ним побачила маленьку ділянку, не покриту сосновими голками. Вказала її координати в мікрофон.

— Три метри на південний схід: верхній шар землі знято. Так, ніби його навмисне очистили.

«Отут усе розпочалося, — подумала. — Отут він улаштувався». Вона підняла об’єктив, намагаючись вгадати, під яким кутом спостерігав за всім убивця. Звідси через ліс можна було зручно підглядати за машиною парочки й залишатися непоміченим.

«Ти насолоджувався виставою, чи не так? Чи вона тебе розлютила? Скільки часу ти за ними спостерігав?»

Звідти вона почала знімати у зворотному напрямі, рухаючись по діагоналі до машини, ідучи за траєкторією руху вбивці. Повернувшись до капота, Сандра знову відчула на собі погляд дівчини на сидінні; здавалося, ніби вона саме її виглядала.

Удруге проігнорувала його, зосередивши всю увагу на автомобілі.

Перейшла до заднього сидіння. На ньому безладно було скидано одяг обох жертв. Відчула, як кольнуло в серце. Уявила, як ці двоє закоханих готувалися до романтичного вечора разом: хвилювалися, стоячи перед шафою, роздумуючи, що одягти, аби мати привабливіший вигляд, — цілком альтруїстичне бажання.

Вони вже були роздягнені, коли той монстр їх порішив, чи то він примусив їх роздягнутися? Спостерігав нишком за ними, коли вони кохалися, чи втрутився, щоб перервати їхні пестощі найважливішої миті? Сандра відмахнулася від отих думок: шукати відповіді — то не її справа. А тому спробувала знову зосередитися.

Поміж одягу лежала чорна сумочка, з якої лунало дзеленчання мобільного. На щастя, він замовк ненадовго, надавши присутнім кількахвилинну перерву, однак скоро знову задзвонив би. Поліціянтка квапилася з роботою. То було джерело болю. А їй не хотілося перебувати поряд з тим пристроєм.

Через розчинені дверцята з боку пасажира видно було оголене тіло дівчини. Сандра присіла поряд з нею.

— Жінка, приблизний вік: двадцять років. Тіло без одягу.

Руки притиснуті вздовж тіла, міцно прив’язана альпіністським шнуром до сидіння, нахилена під кутом приблизно сто двадцять градусів. Один з обертів шнура проходив на рівні підголівника і її задушив.

Просто в центрі того жаху стирчав здоровенний мисливський ніж. Ручка ножа стриміла прямо з грудей. «Убивця загнав його з такою силою, що потім не зміг витягти й був змушений залишити тут», — дійшла висновку Сандра.

«Дзеркалка» зафіксувала стрічку крові, що спускалася по животу жертви і, промочивши наскрізь сидіння, утворила невелику калюжу на килимку, поміж голими ногами й парою взуття на високих підборах. «Парою вишуканих босоніжок на високих підборах», — виправила себе подумки поліціянтка. Сандра вже яскраво уявляла собі той романтичний вечір.

Нарешті вона зібралася на силі й перейшла до фотографування обличчя зблизька.

Голова була дещо нахилена ліворуч, чорне волосся скуйовджене. У Сандри на мить виникло мимовільне сестринське бажання пригладити його. Помітила, що дівчина дуже гарненька, з ніжними рисами обличчя, які лише молодість здатна дарувати. А там, де сльози його ще не змили, можна було помітити сліди макіяжу. Схоже, його нанесли ретельно, щоб причепуритися, але не здаватися вульгарною, що наштовхувало на думку: дівчина робила це професійно.

«Можливо, працювала косметологом-естетисткою або в крамниці косметики», — подумала Сандра.

От тільки рот був якось неприродно перекошений донизу. І яскрава помада покривала губи.

Сандру охопило бентежне відчуття. Було щось неправильне в усій сцені, але вона ніяк не могла збагнути, що саме.

Вона зазирнула далі в салон, щоб краще роздивитися обличчя. Пам’ятаючи про правила фотослідчих, намагалася віднайти потрібний кут для знімання, щоб уникнути прямого погляду жертви. До того ж у неї самої не стало б духу зазирнути в ті очі, ба більше — не хотілося, щоб вони дивилися на неї.

Мобільний знову задзвонив.

Порушуючи інструкції своєї професійної підготовки, поліціянтка мимохіть замружилася, надавши можливість «дзеркальці» самостійно виконати останні знімки. І мимоволі подумала про тих, хто був причетний до цього місця, хоча фізично їх тут не було. Про матір та батька дівчини, які чекали на відповідь, що могла б звільнити їх від облоги тривоги. Про батьків юнака, які, можливо, ще не помітили, що їхній син не повернувся додому тієї ночі. Про призвідника того