Читати книгу - "Сяйво світів, Алюшина Полина"

-        Те, що змете все на своєму шляху. Велика всепоглинаюча порожнеча! Ніщо! Те, що не приймає існування в будь-якому його прояві!

На обличчі Огни відбився біль, оскільки у далекому минулому через це він втратив родину. Темний володар повернувся до трону і тихо сказав:

-        Я допоможу вам. Але не вважайте, що відтепер я ваш друг. Навіть не думайте про це. Світлий король, Огна і ельфійська королева негайно підписали мирний договір і стали скликати свої сили, щоб відбити страшну напасть.

         Дозволив собі відновити сили після стомливої бесіди з Темним володарем, Емія лежала на прохолодному ліжку і дивилася в похмуру стелю. За вікном гуркотіла буря. Великі краплі дощу барабанили по склу. Згорнувшись клубком, чорно-блакитний дракон міцно спав поруч. Все було зроблено, мирний договір підписаний, підготовка до нападу йшла повним ходом, але королеві ельфів здавалося, що якусь деталь вона не помітила. Що це? Зброя? Магія? Вже декілька годин Емія ламала собі голову. Вона вибилася з сил і забулася неспокійним сном.

         Але і сон не давав спокою королеві ельфів. У снах їй відкривалося майбутнє, а майбутнє несло з собою біль, страждання і жах. Гинули люди, монстри і ельфи, магія втрачала силу і все, що давало хоч якусь надію на майбутнє, зникало безслідно. Світ Дінамінатум розсипався на дрібні шматочки, але незабаром і ці шматочки зникали, і в пам’яті утворювалась порожнеча. Королева Емія кидалася на ліжку і стогнала. Вона хотіла вирватися з цього хаотичного сну, але чіпкі лапи ніби затягували її все глибше і глибше в темряву старих печер.

          І раптом серед цього мороку Емія побачила слабкий зелений вогник. Він звав її, і, здавалося, давав надію на порятунок. Вона рвалася до нього, але він вислизав. Раптово яскравий спалах обпалив її очі. Емія міцно заплющила їх і, крикнувши, прокинулась. У ту ж мить блискавка розрізала навпіл чорне небо. Буря за вікном показувала всю свою міць.

-        Я знаю, що потрібно робити і де шукати відповідь, - сказала королева, дивлячись на свого дракона, що стрепенувся. – Ходім. У нас обмаль часу.

         Ельфійська королева вийшла зі своєї кімнати і пройшла довгим похмурим коридором до спіральних сходів, які вели до тронного залу. Десь унизу ледь чувся дзвін металу. Напевно, це воїни, що прибували з кожною годиною, готували свою зброю до опору. Не доходячи чверті шляху до тронного залу, Емія зупинилася і придивилася. Ліворуч на стіні вона побачила напівстертий знак: двох  драконів, що дивилися один на одного. Ельфійське чуття не підвело її. Вона знайшла таємний вхід в темні печери.

         Королева з силою натиснула на голови драконів і запустила механізм. Вже через секунду відкрився вузький прохід в підземелля. Емія набралася мужності і зробила крок в темряву. Її дракон пішов за нею. Двері тут же зі стуком закрилися. Дракон біля ніг Емії видохнув полум’я і вони побачили, що коридор не має кінця і йде під нахилом глибоко вниз.

-        Схоже, вихід буде там, в іншій стороні, - намагалась підбадьорити себе королева. – Що ж, сміливіше вперед. 

         Вогняним диханням дракон допоміг Емії запалити смолоскип, який вона передбачливо узяла з собою. Коли вони пройшли доволі далеко, королева відчула, як тремтить земля під ногами. І раптом оглушливий гуркіт струснув підземелля, і юна ельфійка  впала. Позаду неї обвал засипав весь шлях, який вона пройшла.

-        Почалося. Шляху назад більше немає, - промовила вголос королева і бігом помчалась вперед. Десь згори чувся неймовірний шум, скрегіт і крик. Королева ельфів відчула, як йде з цього світу не лише життя, але і магія. Швидше, швидше, - підганяла вона себе, - лише б тільки встигнути знайти.

         Несподівано коридор повернув направо і Емія, оступившись, ввалилася у величезну прадавню бібліотеку.

-        Ого-го! – луною промайнув по бібліотеці голос ельфійської королеви. – Без магії нам доведеться шукати свиток тисячі років! Невже це кінець? І раптом її сон ожив. Прямо над головою Емії промайнув зелений вогник і полетів кудись углиб великих важких стелажів. Струнка і швидка, вихором понеслася по зеленому сліду королева ельфів. Мабуть, наближаючись до потрібного місця, зелений вогник почав пульсувати. Несподівано він зупинився. Емія подивилась навкруги.

-        Що це? Чийсь злий жарт? – Закричала вона. Навкруги неї не було нічого. Ні стелажів зі свитками, ні столів з книгами, ні ящиків зі стародавніми рунами. Стіни, просто голі стіни оточували королеву. Знесилена, Емія сіла на підлогу і, закривши обличчя руками, заплакала. Раптом знову обвал. Юній королеві стало важко дихати. Дракон Смерті досяг повної сили і насолоджувався бенкетом своєї могутності.

         Маленький чорно-блакитний дракон смикнув Емію за ногу. Вона прибрала від залитого обличчя руки і здивувалась. Завдяки обвалу в стіні утворився пролом. Там усередині стояла кришталева статуя з драконами, які дивилися один на одного. А в ній знаходилося те, заради чого вона сюди прийшла. Зелений вогник завис над статуєю і пульсував з такою частотою, неначе відраховував останні миті. Емія різко підвелася і підійшла ближче. Замилувавшись на тонку роботу майстра, що створив цю реліквію, королева  ельфів впала в транс. М’який білий світ, який ніби витікав від переплетених драконів, заколисував. Несподівано яскравий зелений спалах обпалив очі.  Це зелений вогник вибухнув і розсипався дрібним смарагдовим дощем. Від болю Емія примружила очі і відразу ж білий кокон навколо неї розтанув. Схопивши кришталеву статую, дівчина з силою кинула її на кам’яну підлогу. З  оглушливим дзвоном розлетілися дракони на всі боки.  Свиток, що лежав всередині тисячі років, м’яко розгорнувся, і стародавні руни засвітилися зеленим вогнем.