Читати книгу - "Сяйво світів, Алюшина Полина"

         Аран оголив свій меч і хотів було рушити на Міназа, але королева Емія зупинила його.

-        Аран, його не здолати простою зброєю! Подивися, яка у нього шкіра!

-        Так, звичайно. Але що ж нам робити?

-        Я навію йому думку про те, що ми темні і поспішаємо до короля з важливою звісткою.

Емія закрила очі. Так вона стояла досить довго. Міназ нічим не показував, що він піддається чарам ельфійської королеви.

-        Нічого не можу зробити, - сумно відповіла Емія. – Три голови – це занадто!

Міназ тим часом став втрачати терпіння. Голови все голосніше почали гарчати, вити і шипіти і сам він переминався з ноги на ногу, як би готуючись до нападу. Раптом Аран і Емія подивилися один на одного і в один голос закричали: «Колискова! Йому потрібно заспівати колискову!»

-        Давай ти, - сказав Аран Емії. – У тебе такий мелодійний голос, що засне будь хто, навіть такий страшко, як цей монстр. Емія посміхнулася у відповідь на це зауваження і вимовила так ласкаво і м’яко:

-        Аран, давай цього разу співати будеш ти. А то, боюся, йти до Темного володаря доведеться мені одній.

         Світлий король відкрив рота від здивування. Але правда в словах королеви була очевидною. Він зітхнув і почав співати. Ні,  слова колискової, яку заспівав Аран, були правильними, а ось голос, яким він її співав, так скрипів і хрипів, що королева ельфів не втрималася і засміялася на повний голос. Міназ же просто сторопів. Такого йому чути не доводилося!

         Аран збентежено замовк. Коли Емія заспокоїлася після нападу сміху, вона запропонувала закрити королю та його людям вуха сухою травою і почала співати вже відому ельфійську колискову. Буквально через декілька хвилин Міназ почав позіхати, а ще через хвилину впав і заснув. Загін швидко і тихо рушив далі. Емія проходила дуже близько біля Міназа і їй почулося, що цей страшний звір муркотить.

         Темний замок був викладений з темно-сірих каменів і виглядав похмуро і зловісно навіть в сонячні дні. На вежах було видно черепи тих, хто посмів повстати проти Темного володаря. До входу в замок вели сходи зі 1111 східців, такі ж страхітливі, як і все навкруги. Тронний зал Темного царства був залитий світлом факелів, стіни були в щербинах і шипах з титаніумофінатумної обшивки. Двері вкривав залізний щит, а стелю підтримували кам’яні скелети.  І тільки червона шовкова доріжка, яка слалась по підлозі від дверей до трону, як річка крові розтинала це похмуре місце.

         Ставно розвалившись, з келихом темно-червоного і густого, як кров, вина, на високому троні напівлежав володар Темної частини світу. Увесь костюм його був чорний. Змія з абсидіанту обвивала голову Темного владики. Два дракони також розтинали змію навпіл і дивилися один на одного, як на короні Світлого короля. Тільки правий дракон був чорний, як і уся корона, а лівий був витесаний з білого каменю. Ходили чутки, що Темний володар мав таку силу, що міг підняти гору Хронос однією лівою! І сумніватися не  було причини, оскільки уся сила його живилася стихією вулканічної магми. Погляд у нього був настільки важким, що пронизував наскрізь і неначе вивертав душу. Короля Темної сторони світу боялися усі.

         Огна чекав. Чекав вже чверть години, коли відкриються залізні ворота. Йому просто було цікаво, що він почує. Адже далеко не кожне століття до нього приходять такі високі гості.

         Нарешті ворота відчинилися. Темний король прикрив очі рукою від тієї кількості світла, яке як би влилося в його дім. Він закинув ногу на ногу, поклав ліву руку зверху і посміхнувся. В очах його спалахнув вогонь. Огна дивився на своїх гостей, як на вечерю.

-        Навіщо до мене в замок прийшли мої вороги і вороги моїх предків? – Прогримів на увесь величезний зал низький голос Темного короля.

-        Ми тут, щоб підписати мирний договір з тобою, Огна. Вислухай нас. – З тривогою в голосі вимовив Аран.

-        Ха, ха, ха. Ви при своєму розумі? Який може бути мирний договір? Зі мною? Забирайтесь геть!!! Огна з такою силою стиснув келих, що той репнув, і вино розлилося, утворюючи темну криваву пляму на підлозі. Чорний з помаранчевими прожилками дракон Темного володаря м’яко спустився зі спинки трону і почав хлебтати вино, прицмокуючи і облизуючись. Зі сторони виглядало, що той лиже не вино, а справжнісіньку кров і відчуває при цьому велике задоволення. Побачивши все це, ельфійська королева з відразою відвернулася і відступила назад.

-        Дракон Смерті пробудився в печері під горою Хронос! Нам потрібна твоя допомога!

Огна скривився.

-        З яких це пір монстр повинен допомагати людішці і ельфійці? Чи ви маєте мене за дурня?

-        Але смерть знайде і тебе! Невже ти не хочеш залишитися в живих? – закричав Аран, ледве стримуючи лють.

-        Я не боюся смерті, я живу в ній. Я і є смерть! – зло прошипів Огна. Тут він різко підвівся і рушив у напрямку виходу. На півдорозі Огна почув владний, але дуже мелодійний голос королеви Емії.

-        Не смерть прийде, а набагато гірше.

-        Що може бути гірше смерті? – Запитав Темний володар, навіть не обернувшись. – Га? Для вас, смертних?