Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

дійшла до нас обламаною з одного боку, її призначення лишається дискусійним. Але на думку одного із провідних дослідників скіфського звіриного стилю Ю. Б. Полідовича, цю річ могли використовувати як матрицю для виготовлення золотих чи срібних бляшок у скіфському звіриному стилі. До того ж знайдена вона була на обмазці ливарної майстерні також біля західного краю городища.

Повертаючись до другої великої пам’ятки цього часу — кургану Переп’ятиха, нагадаємо, що у ньому виявлено чимало подібного до знайденого на Хотівському городищі. Це золоті та срібні бляшки із зображеннями грифонів, синхронні хотівській знахідці пластини із хижаком.

На Хотівському городищі дуже високий відсоток становлять кістки диких тварин — результат полювання. Причому превалює не просто дичина, а великі та «складні» для мисливця тварини — тур, лось, вепр, ведмідь, олень, козуля. Ця ознака вказує на аристократизм у звичаях жителів цього місця, і є ще одним аргументом на користь приналежності його племінній еліті.

Слідів якихось стаціонарних споруд окрім оборонних на городищі немає. Виробництво або накопичення краму є епізодичними і не могло слугувати основною причиною створення такої системи оборони, до того ж на шляху до городища було і чимало природних перепон, зокрема болота і заплава річки. Окрім того, городище споруджено на протилежному березі від усіх синхронних поселень долини р. Віти, а поблизу нього відоме лише одне поселення скіфського часу, також через водний потічок на схід від городища. Показовими є і залишки спаленої дерев’яної конструкції в’їзду з великою кількістю обпаленої обмазки, сирцевих «цеглин» і кам’яного буту, що повністю відповідає будівельним матеріалам із основної конструкції Переп’ятихи. Тож можна вважати, що першопричиною виникнення городища був не матеріальний, а сакральний статус цього місця на кшталт лісових святилищ Центральної Європи. Слідом же за ним могли виникнути й інші його функції, про які йшлося вище.

Система укріплень долини р. Віти кардинально відмінна від оборонних споруд лісостепу попереднього часу. Найперше це видно за вибором місця для проживання. Якщо на р. Віті поселення розташовані в долині, а для їхньої оборони зведено спеціальний вал, що також відомо за такими пам’ятками як Більське або Немирівське городища, можливо, Басівське, то в попередній час поселення укріплювали на пагорбах, навколо яких і формувалася система оборони, як-от Жаботинське поселення, Калантаївське, Московське, Суботівське або Тясминське городища. Привертає увагу, що такий принцип, який більш характерний для чорноліських городищ, використано під час зведення Хотівського городища, але воно не має слідів жител. Схожим на Хотівське за топографічними умовами та системою укріплень є Шарпівське городище на Черкащині і, можливо, майже повністю зруйноване Северинівське на Вінниччині. Схожий археологічний матеріал знайдено неподалік долини р. Віти у Підгірцях.

Отже, старожитності раннього залізного віку долини р. Віта на кордоні Київського Полісся належать, імовірно, окремому племені, яке мешкало тут ще у ІІ тис. до н. е, в бронзовому віці, особливо не контактуючи із сусідами. Укріплення Хотівського городища та низка особливостей його облаштування, зокрема розкопані археологічні об’єкти, вказує на його особливе значення і винятковий статус для жителів, імовірно, основною складовою якого був не матеріальний, а сакральний статус цього місця, пов’язаний зі світоглядними уявленнями давніх жителів долини р. Віти. З іншого боку, наявність потужних укріплень берегової лінії, значної кількості імпортів, що компактно залягали в шарах городища, унікальність окремих знахідок і аристократизм у звичаях можуть вказувати на наявність гавані в цій частини р. Віти, торговельне значення цього місця і його прямий зв’язок з елітою племені.

Стосовно ж Переп’ятихи є деякі питання. Річ у тім, що в науковій літературі цей комплекс фігурує як царський скіфський, де скіфський цар або принаймні представник вищого прошарку скіфського суспільства, був похований в основному похованні кургану Переп’ятиха. Вивчення звітів про розкопки показало, що гробниця-усипальня Переп’ятихи не містить ознак пограбування. По центру камери не було знайдено нічого, що могло би вказувати на якійсь об’єкти або дії тут. У гробниці, крім того, було знайдено кілька цілих кам’яних блюд і багато їхніх уламків. Д. М. Іванишев писав, що урни з попелом стояли саме на цих блюдах і були накриті мисками, які він назвав покришками, чим вони по суті в цьому разі й слугували.

Поховання за обрядом інгумації також не містять жодної специфічної скіфської прик­мети. По-перше, ці поховання складно назвати випростаними, по-друге, автор розкопок вказує, що вони були буквально розчавлені завалом верхньої конструкції так, що домовина з дерева і глини з кістяком була всього три вершки завтовшки[2], тож відновити форму черепів або кісток було неможливо, бо кістки перетворилися або на прах, або на дрібні уламки. Поховання були здійснені у дерев’яних домовинах, обмазаних глиною або обкладених сирцевими цеглинами. Отже, фактично домовини були спресовані вагою верхньої конструкції і в такому стані пролежали 2,5 тис. років, тож робити висновки про позу кістяка за таких обставин і за результатами розкопок півторастолітньої давнини ризиковано. Нічого схожого на скіфські кінські могили ні в самій Переп’ятисі, ні у колі гробниці не виявлено. Усі домовини основної поховальної конструкції були розташовані уздовж стін поховального простору.

Дозволимо собі припустити, що ніякого центрального поховання у гробниці Переп’ятихи не було. Обряд, зафіксований тут, представляє поховальні звичаї місцевого населення, натомість оригінальність і грандіозність споруди вказує на елітарність комплексу, в чому власне ніхто сумніву не мав. З приводу формування і походження обряду кремації в урнах ми долучаємося до думки С. С. Бессонової про іллірійське походження цього обряду і побутування його протягом фіналу доби бронзи — раннього заліза на північному заході лісостепу і далі у лісовій зоні, зайнятій постчорноліськими і лужицькими культурами, певною мірою спорідненими.

Враховуючи, що в Лісостепу і його прикарпатсько-верхньодністрянській контактній (гальштатській) зоні також поширені подібні знайденим у Хотові прикраси, пам’ятаючи про спільні корені керамічного комплексу цих культур, що сягають тшинецької, наявні аналогії щодо специфіки зведення оборонних споруд, можемо припустити, що група пам’яток долини р. Віти й дотичні пам’ятки Київщини, як то Переп’ятиха і, можливо, Підгірці, є чимось на кшталт східного о порубіжжя не стільки лісостепових культур, скільки культур Полісся аж до Росточчя і, можливо, далі на захід.

Наявність же речей скіфських типів, особливо таких яскравих, як хотівська пантера або аплікації з грифонами Переп’ятихи, попри ідентичне походження може мати інше підґрунтя. Поширення їх далеко від Північного Кавказу пов’язано з попереднім періодом історії степової смуги — передскіфським, коли сформувалися шляхи сполучення у Північному Причорномор’ї. Цілком можливо, що власники цих речей були якимось чином задіяні у передньоазійських походах. Принаймні з появою скіфів на північному кордоні Правобережного лісостепу зв’язки з Північним Кавказом припиняються, натомість пізніше з’являється інший напрямок торговельних зв’язків — з античними містами Північного Причорномор’я через гирло Дніпро-Бузького лиману. Передусім варто наголосити на існуванні такого шляху до Ольвії.

Скіфо-перська війна

Евеліна Кравченко

У третій чверті 5 ст. до н. е. давньогрецький історик Геродот Галікарнаський створив першу пам’ятку художньої прози, «Історію». Загалом цей твір було присвячено греко-перським війнам, які тривали з перервами усю першу половину вказаного сторіччя. За час протистояння союз еллінських полісів успішно відбив досить потужний наступ держави Ахеменідів, яка простяглась від Егейського моря до Інду.

Під час збору