Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

грізного кочового народу — скіфів. У VII ст. до н. е. нескіфські племена українського лісостепу перед обличчям степової загрози створюють нову систему укріплень — городищ, найпівнічнішим з яких є Хотівське, що належало племені, яке проживало у долині р. Віта. Життя в ньому продовжувалось щонайменше до VI/V ст. до н. е. Назва цього племені достеменно не відома, Геродот називає ці племена узагальнено скіфами-орачами, проте за археологічними даними з кочовими скіфами походження цих племен пов’язане не було.

Хотівське городище розташоване на сучасному порубіжжі лісової і лісостепової природно-кліматичних зон. Матеріальна культура цієї пам’ятки археології містить елементи культур обох регіонів, тому її вивчення відкриває чимало питань давньої історії обох величезних еко-етнографічних територій, одна з яких виходить до Балтійського моря, а друга тяжіє до Чорноморсько-Середземноморського світу.

В. Б. Антонович, описуючи це городище, детально окреслив його межі і вказав на існування шести в’їздів. Донині жоден із цих в’їздів не вцілів. 2016 року відкрито ще один до цього невідомий в’їзд на укріплення. Це був прямий підйом-пандус на майданчик городища близько 4 метрів завширшки, що внизу, під ескарпованим схилом, переходив у місток-переїзд через рів й продовжувався, імовірно, далі на пагорб під ескарпом. На цьому пагорбі Антонович бачив і описав так званий курган — конусоподібний насип, відомий за системами укріплень в’їздів на городища в синхронних культурах Центральної Європи. Такі ж кургани описані Антоновичем перед кожним із згаданих ним шести в’їздів на городище. Давня поверхня відкритого нами в’їзду зберегла унікальні залишки штурму укріплення — спалені оборонні конструкції, вістря стріл, що лежали вістрями у протилежні сторони — з городища і на городище, предмети костюма — шпильки-застібки, намистини, а також розбиту керамічну посудину. Попередні дослідниці — Є. Ф. Покровська і Є. О. Петровська закладали свої розкопи хоч і на віддалі від західного мису, де відкрито цей в’їзд, але все ж поблизу західного краю городища. Ознайомлення із їхніми роботами підтвердило припущення археологів — вони також відкрили залишки спалених оборонних конструкцій біля краю пагорба. Ще одним аргументом на користь загибелі цих укріплень у пожежі, спричиненої воєнними діями, є домінуюча перевага кісток коней у археозоологічному комплексі згарища на західному краї городища. Звичайно, ми не розглядаємо, як попередні дослідники, ці залишки як кухонні, тим більше, що багато кісток мали сліди обпалу, були погризені тваринами, в звітах вказано, що з кісток — кінські щелепи. Більш логічним напрошується висновок, що це був один із епізодів нападу на городище. Нападниками ми схильні вважати скіфів, оскільки саме в цей час — у другій половині VII ст. до н. е. розпочалася їхня експансія зі степів у віддалені райони лісостепу Східної Європи, та й саме їхні стріли було знайдено на пандусі в’їзду західного мису городища вістрями на городище.

Але цим історія Хотівського городища не закінчилася. В’їзд на західному мисі було закорковано новим валом, що перекрив ще палаючі дерев’яні конструкції. Саме тому вони і збереглися, обвуглившись без доступу повітря. Звичайно, що зробити це могли лише жителі городища, тому можна вважати, що вони відбили напад. Ця подія сталася наприкінці VII ст. до н. е., тобто на той час укріплення вже існувало. Найпізніша знахідка — фрагмент античної кухонної посудини зі східної частини городища — датується останньою чвертю VI ст. до н. е., тобто укріплення на Хотівському пагорбі після цього проіснувало ще як мінімум сто років. Можна припускати, що після штурму і припинення функціонування західного в’їзду було збудовано новий, східний, який не зберігся до цього часу, але досить добре описаний Е. Ф. Покровською. Він представляв собою пандус, що піднімався уздовж схилу пагорба, а перед самим в’їздом у верхній частині круто під гострим кутом повертав на городище. Від напольного боку його захищав земляний насип, так звана протейхізма, таким чином самий в’їзд представляв собою щось типу «перибола» — відомого нам за фортифікаціями античних кам’яних захисних споруд. Імовірно, цей архітектурний прийом з’явився свого часу як протидія скіфській кінноті, тому поява його на різних європейських пам’ятках у різний час передусім маркує знайомство жителів цих місць із скіфськими військовими загонами.

Такий без перебільшення героїчний епізод давнини відкрило нам Хотівське городище під час останніх розкопок. Відразу виникає кілька запитань: що ж, власне, з одного боку, зацікавило грабіжників-скіфів у цих далеких від степів болотах, а з іншого — що саме так відчайдушно захищали місцеві жителі від жорстоких і непереможних скіфів-кочовиків?

Відповідь дали дослідження околиць городища. Виявилося, що чимало ґрунтових укріплень долини р. Віта в основі мали кераміку скіфського часу, тобто часу Хотівського городища. Синхронним Хотівському є невеличке Кругле городище поблизу с. Ходосівка. Ще одне велике укріплення розташоване в районі сіл Кременище і Круглик (інша назва цього городища — Велике Ходосівське).

Воно має форму підкови і оточувало захисними спорудами долину р. Віти (!) разом із кількома поселеннями скіфського часу. Між цими трьома городищами трапляються залишки кількох захисних валів із матеріалом доби раннього заліза під ними, які оточують ділянку долини р. Віти між її двома притоками, де зосереджено більшість невеликих поселень скіфського часу. Але найцікавішим відкриттям виявилося укріплення на протилежному боці Віти навпроти Хотівського городища. Це також укріплений пагорб, з якого доб­ре проглядається вся поверхня Великого Хотівського городища. Від нього вниз до річки спускається два вали, що відділяють частину берега напроти великого укріплення. Таким чином, нове городище ми назвали Малим Хотівським і пов’язуємо його із захистом берега. Воно разом із Великим Хотівським «закриває» річку зі сходу і півночі та може бути чимось на кшталт давнього порту — кінцевою точкою великого торгового шляху.

Подібну функцію могло виконувати і Кругле городище біля Ходосівки (або Мале Ходосівське), але його метою був контроль проходу до долини р. Віти із півдня по суходолу. У тому напрямку згодом проліг відомий у середньовіччі шлях на Василів, згаданий у давньоруських літописах.

За дослідженнями Хотівського укріплення відомо чимало імпортних речей — велика кількість античної амфорної тари, предмети із кольорових металів і рогова пластина із зображенням хижака у скіфському звіриному стилі. Окрім амфор, знайдено фрагменти чорнолакового столового посуду і кухонного античного посуду архаїчних типів. Такий набір античних імпортів характерний і для інших великих скіфських укріплень — Більського, Немирівського городищ, також розташованих на берегах річок, пов’язаних із Чорноморським узбережжям.

Іншим видом імпорту на Хотівському городищі є речі з кольорових металів. Це переважно деталі строю — шпильки, намистини, сережки і предмети озброєння — стріли. Серед знахідок виділяється група із високим вмістом свинцю і олова у сплаві. Подібні сплави вперше з’являються у металургійних осередках комарівської культури ІІ тис. до н. е. і пов’язані, швидше за все, із глибокими знаннями населення доби пізньої бронзи Прикарпаття щодо створення різних сплавів міді. Подібні до хотівських шпильки є досить поширеними у лісостепу, але їх ранні прототипи також походять з ареалу центральноєвропейських культур. Цілком місцевими є також і грибоподібні сережки, фрагмент одної з яких було знайдено на Хотівському городищі. Крім того, на городищі було знайдено шматок сировини — майже чистої ливарної міді, за характеристиками близької до сплавів із свинцем і оловом.

Але найяскравішою річчю, і також імпортною, є пластина із зображенням хижака у скіфському звіриному стилі. Вона має, найвірогідніше, кавказьке походження і пов’язана із безпосередньо скіфськими старожитностями. Оскільки річ