read-books.club » Детективи » Бар «Когут» 📚 - Українською

Читати книгу - "Бар «Когут»"

172
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бар «Когут»" автора Джон Гришем. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 91
Перейти на сторінку:
сьорбнув із філіжанки, повагом проковтнув і відійшов на кілька кроків.

— Отже, як Реклі все це прокручує? Він продає мрію, а ми заковтуємо принаду. Тільки-но його вісім шкіл розширились, одразу гостинно розчинили двері для кожного, незалежно від кваліфікації чи результатів вступного іспиту. Середній прохідний бал для вступу в юридичну школу Джорджтаунського університету, найкращу, як ми напевне знаємо, за рівнем навчання, сто шістдесят п’ять. У Лігу Плюща навіть вищий. Який середній бал вступу до ЮШФБ ми не знаємо, бо це військова таємниця. Мій хакер не зміг зламати цей файл. Але сміливо можна сказати, що добряче під сто п’ятдесят, імовірно — ближче до ста сорока. Головний недолік цієї ненормальної системи — не існує нижчого вступного балу, ніж прохідний до ЮШФБ. Ці срані юридичні школи беруть кожного, хто може взяти державну позику, а, як зазначено вище, державну позику може взяти хто завгодно. Американська асоціація адвокатів може запросто акредитувати й дитячий садок, якщо той назветься юридичною школою. Нікого не обходить, наскільки тупим може бути абітурієнт, федеральну програму позик це теж не турбує. Не хочу образити нікого в цій кімнаті, але всі ми знаємо свої результати. Недарма ми тоді напилися та промовчали, звісно, крім Золи, якій пощастило набрати найвищий із нас чотирьох бал. Отже, якщо бути тактовним, можна припустити, що середній бал нашого невеличкого гурту — сто сорок п’ять. За статистикою, шанси скласти адвокатський іспит із таким балом — п’ятдесят на п’ятдесят. Ніхто нам про це не казав, коли ми подавали заяву на вступ, тому що їм на це начхати: головне для них — наші гроші. Нас ошукали, щойно ми туди ввійшли.

— Ти відкрив Америку, — докинув Марк.

— То пливімо далі, — відрізав Горді та втупився в стіну, не звертаючи на них уваги.

І знову вони з острахом перезирнулися. Наведені факти були цікаві та сумні, але вони більше непокоїлися за свого друга. Тимчасом він продовжив:

— Ми вскочили в халепу, бо побачили нагоду втілити в життя недосяжну мрію. Жодному з нас не світило навчання в юридичній школі, всі ми скочили вище за себе. Нам тут не місце, нас обманом змусили повірити, що ми маємо хист до прибуткової сфери діяльності. Підманули рекламою та обіцянками працевлаштування. Море вакансій і пропозицій; купа робочих місць із привабливою зарплатою. Але насправді такого нема. Торік найкрутіші фірми з Волл-стріт пропонували найкращим випускникам сто сімдесят п’ять тисяч на рік. Тут, у столиці — сто шістдесят тисяч. Ми чули про такі вакансії роками й запевняли себе, що така робота очікує й на нас. Тепер ми знаємо правду, і вона полягає в тому, що можна знайти роботу в межах п’ятдесяти тисяч доларів, штабу тієї, на яку пощастило влаштуватися тобі, Марку, хоча ти й досі не знаєш, скільки тобі там платитимуть. Але це маленькі фірми з марудною роботою і невтішним майбутнім. У великих платять сто шістдесят тисяч з гаком. А поміж ними — нічого. Порожнеча. Ми мордувалися на співбесідах, гупали в усі двері, обнишпорювали інтернет, тому знаємо, наскільки мізерним є ринок праці.

Вони сиділи й весь час кивали йому, передусім, щоб він трохи заспокоївся. Ґорді хильнув ще текіли, перемістився до лівого краю стіни і націлився пальцем:

— А ось вам та гидота, про яку ви й гадки не мали. Реклі володіє нью-йоркською фірмою «Квінн і Вирдольяк». Можливо, ви про неї щось чули, але я — ні. У професійних колах її називають просто «Квінн». Має відділення у шести містах, у штаті приблизно чотири сотні юристів, у першу сотню фірм не входить. Є невеличке відділення з тридцятьма юристами тут, у окрузі Колумбія. — Він тицьнув на шмат паперу з назвою фірми, роздрукованою жирним шрифтом.—«Квінн» працює переважно в сфері фінансових послуг. Та ще клоака. Відчуження майна, відновлення у володінні, грошові збори, невиконання зобов’язань, банкрутства — тобто має справу з усілякою злісною заборгованістю. Зокрема, студентською. Там добре платять, принаймні спочатку. — Він вказав на кольорову брошуру, колись втричі складену, а тепер розгорнуту й приколоту до стіни. — Я бачив таку чотири роки тому, коли придивлявся до Фоґґі-Боттому. Імовірно, ви теж її бачили. Там ще впадає в очі усміхнене обличчя такого собі Джареда Молсона, випускника, який нібито щасливо влаштувався в «Квінн», де йому одразу дали сто двадцять п’ять тисяч на рік. Я це добре пам’ятаю, бо подумав тоді: ого, якщо Фоґґі-Боттом випускає людей, які здатні влаштуватися на таку роботу, треба подавати заяву на вступ. Отже, я знайшов пана Молсона та побалакав із ним за випивкою. Йому запропонували роботу в «Квінн», але не підписували контракт, допоки він не склав адвокатського іспиту. Він працював там шість років і звільнився, а звільнився він тому, що його зарплатня постійно знижувалася. За його словами, щорічно після підбиття балансу, правління вважало за потрібне врізати зарплату. В останній рік він отримав трохи більше сотні тисяч і вирішив послати їх подалі. Розповів, що через борги жив, як волоцюга, а зараз продає нерухомість і підробляє водієм в «Убері». У «Квінн» діє потогінна система, і він стверджує, що став жертвою Фоґґіботтомської пропагандистської машини.

— І він не один такий, еге ж? — запитав Тодд.

— Безперечно. Молсон лише один із багатьох. «Квінн» має чудовий веб-сайт, де можна прочитати біографії всіх чотирьохсот юристів. Тридцять відсотків — випускники юридичних шкіл, що належать Реклі. Тридцять відсотків! Отже, друзі мої, Реклі винаймає їх, дає таку зарплату, що завидки беруть, а потім використовує їхні усміхнені обличчя та історії великого успіху в своїх пропагандистських матеріалах.

Ґорді зробив паузу, хильнув і самовдоволено їм посміхнувся, ніби очікував оплесків. Підійшовши ближче до стіни, вказав на інше обличчя — чорно-білу світлину, роздруковану на аркуші, одну з трьох попід Гаспидякою.

— Цей пройдисвіт — Алан Ґрінд, юрист із Сіетла й командитний компаньйон у «Варанді». Володіє юридичною фірмою «Кінг і Розвелл» — черговою сумнівною конторою з двомастами юристами, що має філії у п’яти містах, здебільшого на Заході, — він показав ліворуч, де «Кінг і Розвелл» займала місце поряд із «Квінн і Вирдольяк». — Із двохсот юристів Ґрінда — сорок п’ять випускники тих самих восьми юридичних шкіл.

Ґорді знову хильнув і підійшов до столу за добавкою.

— Хочеш випити всю пляшку? — запитав Марк.

— Захочу й вип’ю.

— Може тобі краще пригальмувати?

— Думай краще за себе. Я не п’яний, тільки трохи захмілів. І хто ти в біса такий, щоб

1 ... 8 9 10 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бар «Когут»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бар «Когут»"