Читати книгу - "Бар «Когут»"

звичайні для них речі. Закінчив юридичну школу в Гарварді, працював кілька років у великій фірмі. Там не притерся, тому заснував свою шарагу з кількома приятелями. Декілька поглинань — і ось він власник і керівник чотирьох юридичних фірм. Як це заведено в мільярдерів — дуже потайний, відлюдькуватий. Діє під прикриттям багатьох різних компаній. Я відслідкував лише декілька з них, але й цього вже цілком достатньо.

Горді говорив у стіну, стоячи спиною до них, і коли піднімав філіжанку, аби хильнути, виразно випиналися ребра — схуд він просто вражаюче. Говорив він спокійно, наче впиваючись фактами, відомими тільки йому.

— Головний інвестиційний канал Гайндса Реклі —«Шайло-Сквер Файненшл», контора, що керує приватними внесками, викуповує компанії за позичені кошти, займається проблемними боргами та веде інші звичайні воллстрітські ігри. «Шайло» володіє шматком «Варанда Кепітал», невідомо наскільки великим, бо бракує даних у реєстрі — все, що стосується цього крутія, покрите мороком. «Варанді» належить шматок «Бейтріум Груп». Як ви напевно знаєте, «Бейтріум» володіє серед інших компаній і старою доброю Фоґґі-Боттом. Нею і ще трьома іншими юридичними школами. А чого ви напевно не знаєте — «Варанда» також володіє фондом «Лекер-Стріт Траст» у Чікаго, який, своєю чергою, володіє ще чотирма комерційними юридичними школами. Тобто в підсумку — вісьмома.

Праворуч на стіні, на великому товстому аркуші були намальовані прямокутники з вписаними в них назвами: «Шайло-Сквер Файненшл», «Варанда Кепітал» і «Бейтріум Груп». Нижче, акуратним рядком ішов перелік восьми юридичних шкіл: «Фоґґі-Боттом», «Мідвест», «Посейдон», «Ґалф-Коуст», «Ґалвестон», «Бункер-Гілл», «Сентрал-Арізона» і «Стейтен-Айленд». Під кожною назвою — слова і числа, але надруковані таким дрібним шрифтом, що їх неможливо було прочитати з іншого кінця кімнати.

Горді підійшов до столу і, націдивши чергову дозу текіли, хильнув, потім повернувся до стіни й став обличчям до них.

— Реклі почав скуповувати ці школи приблизно десять років тому, звісно, постійно ховаючись за купою фірм-прокладок. Володіти комерційними юридичними школами й коледжами не протизаконно, але він чомусь прагне тримати це в таємниці. Мабуть, боїться, що хтось спіймає його за брудною оборудкою. І ось я його спіймав.

Він знову хильнув і подивився на них. Його широко відкриті очі сяяли.

— У 2006 році добродії з Конгресу вирішили, що кожен Том, Дік і Гаррі мусить мати можливість підвищити рівень свого життя, отримавши додаткову освіту. Отже, сказали ці добродії, по суті, будь-хто, як-от ми з вами, може взяти в борг скільки йому заманеться на здобуття фахової освіти. Позика для всіх, дурні гроші. На навчання, на підручники, навіть на щоденні витрати — скільки завгодно, звісно, за підтримки і з благословення федерального уряду.

— Горді, це загальновідомо, — сказав Марк.

— Ох, дякую, Марку. А тепер, якщо надалі просто сидітимеш і мовчатимеш, я продовжу розповідь.

— Слухаю і корюся.

— А ось що не є загальновідомим: тільки-но школою заволодівав Реклі, вона негайно починала розширюватись. У 2005 році у Фоґґі-Боттомі було чотири сотні студентів. Уже до нашого вступу в 2011 році — тисяча, приблизно як і тепер. Те саме й по інших школах — усюди приблизно по тисячі студентів. Усі школи докуповували будинки, набирали за оголошеннями некваліфікованих викладачів, платили купу грошей посадовим особам із абиякими дипломами і, звісно, проводили агресивний маркетинг. А все чому? А тому, що є дещо не загальновідоме, а саме: економіка комерційних юридичних шкіл.

Він ще трохи хильнув і рушив до правого краю стіни, де висів плакат, помережаний числами та розрахунками.

— Трохи юридично-шкільної арифметики. Візьмімо Фоґґі-Боттом. Щороку вони здирають по сорок п’ять тисяч із кожного. І всі платять. Немає стипендій, грантів — анічогісінько з того, що пропонується в справжніх школах. Це сорок п’ять мільйонів валового доходу. Викладачам вони платять по сто тисяч на рік, набагато менше, ніж у середньому по країні — двісті двадцять у гідних школах, але однаково це золоте дно для тих блазнів, що нас навчають. Окрім того, існує довічне джерело теоретиків-правознавців, які шукають роботу і аж у черги шикуються, жебраючи працевлаштування, авжеж, із чистої любові до нас, студентів. ЮШФБ полюбляє вихвалятися своїм співвідношенням викладачів до студентів — один до десяти. Нібито нас вчать обдаровані фахівці, кожен свою маленьку групу, еге ж? Пам’ятаєте лекції із цивільних правопорушень у першому семестрі? Як ми двомастами тілами напхались у аудиторію Стіва-Заїки?

— А звідки тобі відома їхня платня? — перебив Тодд.

— Вийшов на одного чолов’ягу та поговорив із ним. Він викладав адміністративне право на третьому курсі, але ми його ніколи не бачили, бо його звільнили два роки тому за пияцтво на робочому місці. Отож, ми разом напилися і він мені все розповів. У мене є інформатори, Тодде, тобто я знаю, про що кажу.

— Добре, добре. Просто поцікавився.

— Отже, у Фоґґі-Боттомі працює сто п’ятдесят викладачів, на яких максимально витрачається, скажімо, п’ятнадцять мільйонів доларів щорічно. — Він вказав на мішанину з цифр, які ледь можна було розрізнити. — Іще й адміністрація на верхньому поверсі. Ви знали, що наш недотелепкуватий декан щорічно отримує вісімсот тисяч доларів? Так от. Декан Гарвардської юридичної школи заробляє півмільйона, щоправда, він не відповідальний за виробництво з клепання дипломів, де треба стежити за рентабельністю. У нашого — гарне резюме, на папері — все добре, якщо треба, вміє виступити з промовою, а головне, він довів свою здатність слугувати надійним «дахом» цього шахрайського підприємства. Реклі добре платить усім своїм деканам і чекає від них ефективного продажу мрій. Ще додамо, скажімо, три мільйони на решту роздутих зарплат, і можна сміливо сказати, що адміністрація обходиться в чотири мільйони на рік. Гаразд, розщедримось — най вже буде п’ять і в підсумку — двадцять мільйонів витрат. Торік чотири мільйони пішли на обслуговування: будівля, персонал і, звісно, маркетинг. Майже два мільйони з них — на пропаганду, заманювання ще більшої кількості обдурених душ, які вступлять до школи, візьмуть позику й будуть мріяти про подальшу блискучу кар’єру на юридичній ниві. Я знаю це, бо в мене є друг — доволі путній хакер. Він дещо знайшов, а дещо — ні та був реально вражений шкільною системою кібербезпеки. Каже, вони дуже добре працюють над захистом своїх файлів.

— У підсумку двадцять чотири мільйони, — сказав Марк.

— Спритний. Округлимо до двадцяти п’яти, і ось уже Гаспидяка має двадцять мільйонів «чистими» на рік лишень із нашого рідної Фоґґі-Боттом. Помножте це на вісім і зомлійте від результату. — Горді прочистив горлянку й харкнув на стіну. Потім