Читати книгу - "Обіцянка, Вайлет Альвіно"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Виявилося, що все, що було до цього, сприймалося мною скоріше як гра або сон, але аж ніяк не реальність. Реальність увірвалася у мій світ, коли за нами зачинилися двері моєї квартири. Рівно в той момент коли клацнув замок дверей, відрізаючи нас від зовнішнього світу я й зрозуміла, що ігри закінчуються...
Я декілька секунд постояла обличчям до дверей й спиною до Сашка, збираючись з думками. Благо, він в цьому мені не заважав.
Зробила глибокий вдих і все-таки повернулася до нього обличчям. От якби я ще знала, що йому сказати при цьому.
- Ем...
- Ніяково, правда? - прочитав мої думки друг, на що я лише кивнула.
І знову ніякове мовчання і топтання на місці...
- Може просто поговоримо...як завжди... А потім подивимось фільм... А важливі рішення почекають, - запропонував друг. Завжди знала, що він розумний, але не думала, що настільки. Мені аж полегшало. Не треба зараз нічого вирішувати. Просто проведемо час разом...у цьому не має нічого дивного.
Завалилися на диван, навіть не переодягаючись і почали говорити про щось легке...неважливе...
- А непогане вийшло свято, хоч і людей не багато.
- А так навіть краще, не люблю стовпотворіння.
- Угу...
Поговорили про фотосесію, погоду...і навіть весільні подарунки... А потім теми дійшли й до головного... Чому...чому все сталося так?
- Він зрадив... Банально правда? - говорила це, а сама відвернулася. Не хотіла показувати свій біль.
Тепла рука лягла мені на коліно.
- Банально. Але від того болить не менше...
- Болить. Ти правий. Але якби я дізналася про це після весілля боліло б більше. А так...
- А так, ти змогла гарно йому помститися...
- Угу...
Ми говорили ще про щось, а потім просто знайшли якийсь фільм й буквально залипли на нього. Обговорювали, сміялися, їли на ніч смаколики...
- Чому у більшості фільмів і книг все завжди так просто? Мм?
- Нуу, я б не сказав. Просто може бути, коли ти вже бачиш кінець. І дивлячись на минуле, ми так само можемо сказати, що щось було просто, хоча в той момент так зовсім не здавалося.
- Хм...і в кого ти такий розумний.
- В маму...
Я вже лежала в нього на колінах, а його рука ніжно й ненав'язливо погладжувала то мою руку, то шию, повільно підіймаючись до обличчя. В якийсь момент я втратила суть фільму і просто насолоджувалася доторками, а потім і зовсім відключилася.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обіцянка, Вайлет Альвіно», після закриття браузера.