Читати книгу - "Гуляй, мажоре., Тетяна Калинова "

     -   Давай!  Давай!  Дене,  газуй!  -  чую  як  верещить  братва.  Та  я  б  дав,  та  вже здається  витис  з  байка  всі  соки,  а  малий  який  з  самого  початку  вирвався  вперед ,  з  таким  самим  ревом першим  приходить  на  фініш.  Чорт!  Не  люблю  програвати.  Я  мав  бути  першим,  як  завжди. Потрібно  дізнатись ,  хто  цей  недоросток,  що  переміг.  Виглядає  реально  наче  підліток.  Приїжджаю  на  фініш  другим,  не  вистачило  буквально  кілька  секунд.  Чорт!  Б`ю  ногою  в  колесо байка.  Першою  до  мене  підбігає  блондинка,  здається  Христина.  Вчора  в  клубі  познайомились, по  дурості  запросив  на  перегони.  За  нею  підходять  друзі.

    -  Не  психуй,  Дене.  Буває.

    -  В  мене  не  буває.  Хто  цей  дятел?  Ви  його  знаєте? -  оминаю  хлопців,  щоб  побачити  фраєра,  якого  обступили  з  всіх  сторін.  Нічого  не  бачу.

    -  А  ти  до  перегонів  не  бачив? -  якось  загадково  запитує  Пух.

    -  Ні,  якби  бачив,  не  запитував  би. 

    -  А  байк  теж  не  впізнав? 

    - Пух!   Якщо  хочеш  щось  сказати,  кажи.  Чи  будемо  зараз  хороводи  водити. 

    -  Ну  по-перше,  цей  як  ти  сказав,  фраєр,  ганяв  на  байку  Микитоса.  Микита  ж  зареєструвався, сам  хотів  поганяти,  але  ж  ти  в  курсах,  що  він  зламав  ходулю.  От  і  просив  привезти  байк  і передати  іншому  учаснику  перегонів.  А  по- друге, -  він  подивився  в  сторону  де  вітають переможця , -  а  по- друге  зараз  сам  побачиш...

      Переводжу  погляд   на  гурт  людей,  звідки  в  нашу  сторону  іде  малий .  Він  реально  малий  і тощий  і  походняк  в  нього  дивний ,  до  мене  наче  по  трохи  доходить,  та...  Коли   переможець  на ходу  знімає  шолом  і  по  його  плечах  розсипаються  білі  локони...   Сказати  що  я  охринів,  це нічого  не  сказати.  Мене  взула,  якась  дівка.   Вона  йде  до  нас  і  світить  своїми  білими  зубами. Ну  нічого  така,  зміряв  її.  Видно  що  одяг  не  її, великий  дуже,  але  всеодно  при  ходьбі  видніються  вигини.  Ну  так .  Облизую  свої  губи. Очі  зелені,  гарні.  Я  б  не  відмовився  провести  з  нею одну-дві  ночі.

     -  Привіт.   Дякую  Олег. -  віддає  ключ  від  байка.  Я  вже  й  забув  що  Пуха,  Олегом  звуть.  Не звично.  -  Вітаю  з  другим  місцем . -  це   вже   до   мене.  І  головне  посміхається . Не  можу зрозуміти,  вона  так  знущається,  чи  дійсно  думає,  що  мене  влаштовує  друге  місце. - Я  Даша. - говорить  і  протягує  мені  руку,  посміхаючись.  Чомусь  страшенно  дратує  її  посмішка.

    -  І   що  ми  хочемо,  Даша?  Що  тут  забула? -  забрала  свою  долоню,  посмішка  зникла.

    -  Що  ти  маєш  на  увазі?

    -  Хочеш  легких  грошей,  Даша?  За  перше   місце   не погана  сума  світить. 

    - Так.  Мені  потрібні  гроші.  Що  тут  такого?  Можна  подумати,  ти  тут  з  іншою   метою. 

    -  Я ?  - пацани  почали  реготати. -  Ну  так.  мені  б цих  грошей  можливо  вистачило  на  вечір, в клуб  сходити.  А  ти,  якщо  так  потрібні  гроші,  не  там  їх  шукаєш.  Хочеш   допоможу? -  Беру свій   гаманець, відкриваю  і  дістаю  кілька   великих  купюр.  Протягую  їй. -  Бери,  якщо  потрібно.  Поїдеш зараз  зі  мною  дам  ще  стільки  ж. -  Вона  навіть  не  подивилась  на  гроші,  пропалює  мене поглядом  сповненим  презирства. 

    -  Я  хіба  просила  в  тебе  гроші?  Знаєш  мажоре,  не  все  в  цьому  житті  продається.

    -  Ти  продаєшся.

    -  Пішов  ти!   Виродок .-  випльовує  і  розвертається  щоб  піти.  Ловлю  за  руку  і  різко  притягую  до  себе.

    -  Що  ти  сказала,  злиденка? 

    -  Дене,  залиш  її.  Не  перегинай. -  встряє  Пух.

    -  Не  звертай  увагу, Олег.   Мажор  розізлився  що  його  перемогла  дівчина.

    -  Це  ти  себе  дівчиною  називаєш?   Дівчина -  це  особа  жіночої  статі,  в  якої  є  на  що подивитись,  а  ти  так,  соска  малолітня. -  вона  виривається  і  дає  мені  ляпас . Хапаю  її  за  плечі  і струшую.  По  виразу  обличчя  бачу,  що  злякалась,  але  очей  не  відводить.  Горда?  Чи  дурна? -  Ти зовсім  охриніла  злидня? 

    - Дене,   все досить.  Відпусти  дівчину. 

    -  Хай  валить. - відштовхую  від  себе,  вона  ще  раз  з  презирством  дивиться  на  мене, розвертається  і  йде.

    -  Що  на  тебе  найшло? - запитує  Пух.

    -  Немає  настрою.   - Я  й  сам  не  знаю,  що  мене  так  в  ній  вибісило.  Швидше  за  все,  ця  її сяюча  посмішка.  Не  люблю  щасливих  людей.  Щастя  -  це  міраж. -   Потрібно  випити.  Ти  зі  мною?

    -  Завжди. -   відповідає  Пух. -  Поїхали. 

    Я  ще  раз  подивився  в  ту  сторону  куди  пішла  мала.  Ну  так,  мабуть  Пух  має  рацію,  перегнув я  трохи.

       Ми  сіли  на  байки  і  з  ревом  зірвались  з  місця.  Коли  приїхали  в  наш  улюблений  нічний  клуб,  було  вже  темно.  Втома  вже  давалась  в  знаки.  Минулої  ночі  з  Христиною  заснули  під ранок.  Сьогодні  був  важкий  день.  Знов  посварився  з  батьком  тому  що  я  "безтолковий  дармоїд, який  звик,  що  в  нього  все  є  і  нічого  не  потрібно  робити."   Головне  що  сам,  був  таким  самим. Практично  всі  наші  статки,  ми  отримали  в  спадок  від   діда.  Ні,  батько  звісно  теж  не  сидить  без діла,  та  коли  був  в  моєму  віці,  теж  гуляв  не  менше  ніж  я.   Мене  звати  Денис  Ковальський  і  я єдиний  син  свого  батька,  відповідно  і  його  єдиний  спадкоємець.  Хоча,  нова  дружина мого  татка,  того  ж  віку  що  і  я .  Так  що,  все  може  змінитись.  

Я  навчаюсь  на  четвертому  курсі  юридичного   університету.   І  навчаюсь,  хочу  сказати,  дуже  не погано,  дивлячись  на  те,  що  міг  тупо  за  все  башляти. 

    -  Дене,  де  плаваєш? -  Звертає  на  себе  увагу  Пух. 

    - Присутній.   Паша,  мені  як  завжди.-  Звертаюсь  до  бармена  і  шарю  по  кишенях  в  пошуку свого  гаманця. -  Не  зрозумів! -  підіймаюсь  з  барного  стільця  і  ще  раз  обмацую  кишені.