Читати книгу - "За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)"

— Вибачте, я задумалась, ви щось запитували?  

— Ти провела два місяці в одному домі з демоном, мала змогу вивчити його, краще роздивитися, — почала Меліса. — Мені необхідно знати всі деталі, всі ваші розмови та взаємодії з ним, аби вияснити, що це за демон. Ось, наприклад, — вона примружилася, глянувши на монітор, — чи є у нього роги? Які у нього очі? Це демон чи демониця? Ці потвори не мають конкретної зовнішності, а набувають вигляду залежно від ситуації, — пояснила відьма. — Аби налякати, створюють образ людини з головою тварини. Для спокуси — пробираються у свідомість своєї жертви та приймають вигляд її потаємної фантазії. Проте, — Меліса підійняла вказівного пальця вгору та всміхнулася, — вони не можуть змінити своєї статі, очей і рогів, якщо вони у них, звичайно, є. 

— У нього не було рогів, — я заперечно похитала головою. — Очі... — обірвала себе, згадавши його погляд. — Очі чорні з легким відблиском усередині. І це точно був чоловік. Кхм... точніше демон. 

Клацання клавіатури заполонило утворену тишу. Меліса криво посміхнулась і повернула до мене голову. 

— Отже, угода... Що ваша мати попросила в демона за ваші душі? 

— Не...  

— Складається враження, що нічого, — перервав мене Артур. — Він просто поселився в нашому домі, а життя матері не змінилося. 

— Люба, — звернулася до мене Меліса, — чи відчувала ти, що твою душу намагалися вийняти з тіла? Відчувала останнім часом запаморочення, нудоту чи біль у суглобах? 

— Ні, — я підтиснула губи.  

Відьма чомусь засміялася та розвернула до нас ноутбук. 

— Це тому, що ваша матір вас не любить, а цей демон приймає лише найдорожче. 

Поглянувши на картинку, що виникла на моніторі, я піддалася назад. Огидна статуя людини з бичачою головою знаходилася в ритуальному колі з простягнутими руками, на яких розташувалося маленьке тільце немовляти.  

— У різних народів були свої ритуали. Деякі спалювали своїх дітей у багатті, інші ж створювали статую демона, всередині якої запалювався вогонь. Коли вона нагрівалася, на долоні клали новонароджених, — пояснила Меліса.  

— Це жертвоприношення? — скривився Артур і відвернувся. 

— Так. Демон, з яким ми маємо справу, найнебезпечніший і найжорстокіший з усіх. Йому приносять у жертву найцінніше — своїх дітей, і неважливо, скільки їм років. Ваша мати зробила це з вами. Утім, схоже, що він не прийняв цієї жертви, адже матір вас... — відьма запнулася. — Так... 

— Молох, — я прочитала ім’я демона під страхітливим зображенням і на секунду стулила повіки. — Знаючи ім’я, ви зможете відправити його назад до пекла? — запитала у неї. 

Меліса шумно втягнула носом повітря. 

— На жаль, це не так працює. Демон не перебуває у тілі людини, а постав перед нами з плоті та крові. Мені потрібен час, аби щось придумати, а поки... — Вона дістала зі своєї сумки засушені гілочки якоїсь рослини, обмотані стрічкою, і простягнула їх нам. — Носіть це завжди із собою. Це на деякий час сховає вас від демона. 

Тоді Меліса дала мені надію. Вона допомогла нам пристосуватися до життя в новому місті, деколи дзвонила, запитувала про самопочуття та чи не являвся нам уві сні демон. А потім... потім вона просто зникла. Я розпитувала про неї у місцевих відьом, але нічого путнього не дізналася. А коли стало відомо, що божевільні фанатики пробралися крізь захисний купол академії, до якої я вже давно мріяла потрапити, і винищили там майже всю нечисть, серед якої й була Меліса, цей крихітний промінчик надії всередині мене повністю згаснув.  

Згодом одна з верховних відьом відновила академію. Ми з братом не стали втрачати можливості покращити свої навички задля знищення демона, якому наша люба матуся віддала наші душі. Всупереч словам Меліси, про неприйняття ним її самопожертви, він нас не відпустить.

Не відпустить мене...