Читати книгу - "Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Я із завмиранням серця чекаю того, що станеться. Інтуїтивно розумію, що нічого хорошого, але сподіватися на краще, тим більше в моєму становищі, ще ніхто не забороняв.

Не зводячи очей з чоловіка я спостерігаю за тим, як він, процідивши свої погрози, різко підіймається на ноги та прямує до дверей. Злегка їх відкриває, але так, щоб Саманта не змогла побачити того, що в кімнаті хтось є.

- Габріель, що ти тут робив? - Я чую в її голосі підозру.

- На салют дивився.

- Один? Мені здалося, що я чула чийсь голос ...

- Тобі здалося! - Відрізав чоловік.

Моя сестра ніби не дурна дівчина, але покірно прийняла відверту брехню чоловіка. Або їй все одно, або ...Все одно їй бути не може. Якщо я правильно зрозуміла, то ця людина, Габріель, є її нареченим. Я його ніколи не бачила, та й не горіла бажанням знайомитися, ось тільки зараз думала, що краще б ми зустрілися при інших обставинах. Або хоча б раніше. Можливо, тоді він би мене впізнав і нічого подібного б не сталося ...

Насправді це велика удача, що зараз увійшла Саманта. Ще більше пощастило мені, коли вона не зрозуміла з ким був її чоловік. Якщо зрозуміла взагалі .. Хтозна, може він заслужив її беззастережну довіру.

Щоб не випробовувати долю, я чекаю кілька хвилин. Намагаюся заспокоїтися. І коли розумію, що голоси починають поступово стихати, я тихенько прочиняю двері. Як тільки переконуюся, що зовні немає ні душі, зі швидкістю світла лечу у свою кімнату. Дуже вже мені не хочеться потрапити комусь на очі. І тим більше зараз наштовхнутися на Саманту і її ... збоченця.

Мабуть, мені знову почало везти, бо я без будь-яких проблем потрапляю до себе в кімнату, закриваю двері на ключ і завалююся на ліжко. Голова важка від думок, тіло зрадницьки згадує подію п'ятнадцять хвилин тому. Я страшенно втомилася. І єдине, про що я зараз мрію, це забутися і заснути. А потім ... хай це все виявиться просто сном.

********

На жаль, те, що сталося, не було сном. Я б з легкістю могла переконати себе у зворотному, якби не ...По-перше, губи палило. У цього Габріеля була невелика щетина. Вчора я не звернула на це увагу, зате сьогодні моя шкіра була роздратована і лущилася. Наносячи п'ятий шар крему, я подумки послала купу мінусів в карму цього селюка. По-друге, на моєму тілі почали проявлятися синці. Якраз в тих місцях, де він мене утримував.

Я розглядала черговий синець на своєму передпліччі, думаючи, як його замаскувати, коли в кімнату постукала сестра.

- Адріана! - Я закотила очі й добре, що вона цього не бачила. Саманта завжди зі мною розмовляла тоном суворої училки з капосним учнем, - Аді, прокидайся! - Я ненавиділа, коли мене називали "Аді" і вона прекрасно про це знала, але вперто продовжувала кликати так майже весь час. Спеціально робила це, стерво недороблене!

- Я прокинулась! - Прокричала з ванної, навіть бажання не було виходити й впускати її у свою кімнату, - скоро спущуся! - У цей час ми зазвичай сідали снідати, але навіть здивувалася, що Семмі за мною пішла. Найчастіше їй глибоко плювати їм я з усіма чи ні, а тут ...Напевно, щось сталося.

- У нас сьогодні гості, - немов в підтвердження моїх слів прокричала вона мені у відповідь через двері, - одягнися пристойніше! - Так і хотілося її послати до біса. Гадина не пропускала можливості, щоб мене підчепити. - Це дуже важливо! Ми з татом хочемо тебе з деким познайомити. Не здумай нас зганьбити.

Дізнатися з ким мені треба було познайомитися випала нагода раніше, ніж я думала. Я почула, як до будинку під'їхала машина, а потім ще й друга, і хтось звідти вийшов, з роздратуванням грюкнувши дверима.