Читати книгу - "Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Від його слів всередині все похололо. Усвідомлення того, що я не зможу вирватися з його чіпких лап, накрило мене з головою. І ця нова реальність мене абсолютно не радувала.

Я почала сіпатися в його руках, але цим викликала тільки гучний сміх і те, що його палець знову ковзнув між складок, змушуючи мене видати стогін. Ганебно і принизливо, але одночасно дико приємно. Так я себе відчувала.

- З яких це пір ти стала такою сором'язливою? - Він знову прогарчав це на моє вухо.

А мені так і хотілося вигукнути: "Ідіот, ти мене переплутав!". Але внизу живота все звело в спазмі, і, якби цей покруч зараз зупинився, я б, напевно, померла.

Мені було потрібно, щоб він щось зробив. Щоб нарешті припинив той неймовірний жар внизу. Щоб ... щоб ...

Закушую губу, бо його пальці все-таки роблять те, що я бажаю тихо про себе. Вони пестять, ковзають, натискають ...

Тіло напружене як ніби струна. Хвиля спеки накочує на мене. Мої пальці впиваються в його плечі. Здається, ще трохи і я вибухну.

Коли його губи знову накривають мої, я навіть не чиню опору. Вони ідеально доповнюють і підсилюють враження. Зухвало відповідаю на поцілунок. Дозволяю його язику знову мати мене жорстко і гаряче. Голова йде обертом. У якийсь момент мої стегна машинально починають ковзати вперед. А після ... після відбувається те, від чого мої очі розчиняються, а з горла виривається гучний стогін, який тоне в шаленому, пристрасному, жорсткому поцілунку ...

- Кайфонула? - Ну чому він знову почав розмовляти? Адже все було так добре. А голос повертає мене з небес на землю.

- Прибери ... руки! - Не думаю, що те, що між нами тільки що сталося, є приводом переходити на "ти".

- Дуже добре, знову обточуєш свій язичок? Саме час ним попрацювати! - Його голос стає грубішим, а руки, які тільки що мене пестили, знову починають завдавати болю.

- Якщо Ви думаєте, що я ...

- Станеш на коліна і розкриєш широко рот! - Він від мене відходить. Занадто різко.

Його тіло більше не утискує мене в стіну. На частку секунди мені стає холодно, і я намагаюся утримати рівновагу на ослаблих ногах, але виходить погано. Я починаю повільно осідати вниз. Але я не встигаю засмутитися з цього приводу, як мої тремтячі ноги мене зраджують і я, не втримавши рівноваги, сама падаю перед цим виродком на коліна.

- Дуже добре, - його п'ятірня заривається в моє волосся, і пальці стискаються біля коріння, змусивши мене завищати.

Звук ширінки, яка розстібається, вганяє мене в паніку, я вже розкриваю рот, щоб закричати, як тут чується стукіт у двері.

- Габріель?! - Доноситься знайомий голос, і я впізнаю сестру.

Руками намагаюся відштовхнутися від чоловіка, поклавши йому долоні на стегна. Але він тримає міцно. Сам завмер. Прислухається.

- Тихо! - Ричить, дивлячись вниз на мене, а потім знову переводить погляд на двері. Але я і не думаю слухатися, адже якщо сестра піде, ця людина може змусити мене продовжити.

- Сам ..., - зривається з моїх губ якраз в той момент, коли чоловік нахиляється і з силою затискає мені рот. Так що виходить здавлений, невиразний стогін.

І тут, як на зло, за вікнами починають вибухати феєрверки, які злегка освітлюють кімнату. Моє обличчя, обличчя незнайомця, який упивається в мене поглядом.

- Що за...? - Я бачу, як розширилися від подиву його очі й знову намагаюся вирватися, скориставшись його замішанням. Він не дає. Все так само пильно дивиться мені в очі, а потім вимовляє: - Тільки посмій комусь розповісти. Знайду і закінчу розпочате. Трахну так, що стояти не зможеш!

І звичайно ж, як на зло, саме в цей момент мені потрібно було голосно і виразно чхнути. Саме тоді, коли салют закінчився і в кімнаті стояла гробова тиша. Ну все, судячи з його виразу обличчя, мені навіть чекати не доведеться його погроз. Зараз він все це і виконає...