Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Годинник на міській ратуші пробив опівночі. Настав час збиратися «в гості» до Ізіаля. Поліна трохи побоювалася, як витримає пішу прогулянку. Тіло досі залишалося неслухняним. Добре хоч молоко з печивом додало сил, і запаморочення відступило. Поки Глорі вийшла перевірити, чи міцно спить гувернантка, Поліна прогулялася по кімнаті туди-сюди. Загалом, терпимо. Відтягувати променад все одно не можна. Завтра вранці «наречений» пришле за Поліною карету. Бажано б їй на той час вже обзавестися обручкою.

— Можна йти. Пані Рікель спить як убита, — доповіла Глорі.

Вона провела невеликим коридором до сходів. Навіть у напівтемряві було помітно, наскільки сильно запущений особняк. Поруччя та сходи просилися, щоб їх покрили лаком або пофарбували.

У передпокої Глорі накинула на себе темний плащ і простягнула Поліні майже такий самий. Що той, що той виглядали сильно зношеними.

— Пан Тайлер вже замовив нам новий гардероб, — пояснила Кульбабка, — але він ще не готовий.

Перш ніж вийти за двері, Глорі вручила ще й рукавички. Розумниця вона. Поки Поліна не має дублікату обручки, краще ховати руки від випадкових і невипадкових поглядів.

Нічна прохолода, якою зустріло місто, виявилася дуже до речі — бадьорила. Поля поки не мала чіткого уявлення про місцеві пори року, але за відчуттями було схоже на ранню осінь. Дерева ще густо вкриті листям, але де-не-де проступала жовтизна.

З розповіді Глорі Поліна вже знала, що особняк, з якого вони втекли, знаходиться на околиці столиці. Окраїна асоціювалася у Полі з криміналом. Але Кульбабка запевнила, що боятися нічого. Квартал вважається спокійним. Тут переважно проживають заможні городяни. Вулиці мощені, навколо ліхтарі. Однак потрапляти комусь на очі все одно не бажано. Молодим особам гуляти без супроводу в темну пору доби вважається непристойним.

Поліна поглядала на всі боки і переконувалась у словах Глорі. Картинка перед очима нагадувала середньовічне місто. Тільки не таке, які описуються в історичних книгах — похмуре, у жахливій антисанітарії, а чистеньке, доглянуте, більше схоже на старий квартал сучасної Праги. Будинки в основному кам'яні, з черепичними червоними дахами. Рослинності мало, але подекуди можна було помітити акуратні палісадники.

Кульбабка впевнено вела по вузьких вуличках, раз у раз пірнаючи в ще вужчі бічні проходи. Тільки один раз Поліні та Глорі довелося вийти на відкритий простір — коли переходили мостом через річку. Але й тут їх, на щастя, ніхто не помітив. Повз промчала карета, з якої долинав п'яний сміх і лайка. Однак тим, хто знаходився всередині, явно було не до двох тендітних фігурок, що втиснулися в перила містка, щоб пропустити екіпаж.

Відразу за мостом починалася вулиця, де розташовувалися особливо розкішні будинки. До одного з них і підійшла Глорі. Шикарна двоповерхова будівля мала прибудову, увійти туди можна було лише з двору.

— Бачиш дверцята під козирком? Туди ти заходила, коли я стежила за тобою. Я думаю, тобі краще піти самій. Навряд чи пану Ізіалю сподобається, що ти привела з собою сестру. Я зачекаю на тебе тут.

Поліні не хотілося залишати Глорі на вулиці. Вона подивилася на неї з занепокоєнням.

— Не турбуйся. Біля особняка пана Ізіаля я в повній безпеці. У цьому місці навряд чи хтось зважиться на поганий вчинок. Пана Ізіаля боїться вся округа.

Залишалося тільки сподіватися, що все так.

— І от іще, — Глорі дістала з внутрішньої кишені плаща шкіряний мішечок і вклала в руки Поліни, — Тут мої заощадження. Я не знаю, скільки пан Ізіаль попросить за свою роботу. Але гадаю, цього має вистачити.

— Дякую. Я потім поверну. У мене ж теж є якісь заощадження?

— Є. Ти все найцінніше зберігаєш у скриньці. Але боюся, доки пам'ять до тебе не повернеться, ти не зможеш її відкрити.

Скринька з секретом? Що ж Елайза сестрі цей секрет не розповіла? Чи не довіряла? Може, зберігала там не лише гроші? У будь-якому випадку, враховуючи провали в пам'яті, безглуздо було не розповісти Глорі про те, як відкрити скриньку. Але, можливо, Елайза залишила десь підказку сама собі? Потрібно буде пошукати.

Поліна сховала отриманий від Глорі мішечок з монетами в кишеню плаща і попрямувала до входу до прибудови. Інтуїція підказала, що стукати не треба. Вона тихенько штовхнула двері, і ті піддалися.

Поля безшумно пройшла всередину і опинилась у темному коридорі. Тут пахло скошеною травою та ще чомусь озоном, як після грози. Може це і є аромат забороненої магії? Чи магія не має запаху? Коридор вивів у невеликий хол із двома дверима. Знову підкоряючись інтуїції, Поліна підійшла до тих, що виглядали солідніше. Можливо, саме за ними розташований кабінет Ізіаля, де він і веде прийом відвідувачок.

Тільки тепер, коли Поля була біля цілі, її охопило хвилювання. Взагалі-то, їй зараз треба буде пройти неабияке випробування. Як не видати себе? Як зробити так, щоб Ізіаль не запідозрив підміни? Як себе поводити? Адже Поліна не знає, в яких стосунках були Елайза та ювелір. Чи працювала вона на підпільного мага, як вважає Глорі, або там все трохи не так невинно, як думає наївна Кульбабка. Можливо, між ними все ж таки був інтим. Яку плату тоді зажадає маг-ювелір за свої послуги? Від цієї думки Полю пересмикнуло.

Були в неї і ще деякі побоювання. А що як саме Ізіаль і допоміг Елайзі розлучитися з обручкою? Тоді його, мабуть, дуже здивує, що тепер вона прийшла за дублікатом. Посипляться питання, на які Поліна не зможе відповісти.

Заспокоювало лише те, що Ізіаль сам далекий від дотримання місцевих норм моралі. Заробляє на чужих бідах, використовуючи заборонені методи. Такі люди зазвичай бувають прагматичними циніками. Їх не хвилює навіщо та чому, а лише ціна питання.

— Заходьте, — двері несподівано відчинилися самі.

_________________________________________

Сьогодні ШІ створив для нас кілька атмосферних ілюстрацій.
Нічне місто