Читати книгу - "Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова"

- Я віддам їжу на експертизу. Хочу щоб всі члени моєї родини були у безпеці. Якщо це справді підтвердиться, то такій робітниці буде не місце в нашому домі…

Що, що? В середині мене з кожною секундою все більше і більше піднімалося обурення. 

Треба негайно рятувати Лідію Іванівну, єдину людину, яка приязно ставиться до мене у цьому будинку. 

- Це зробила я! - вигукнула, спостерігаючи, як змінюються їх обличчя. 

Ви скажете, чому не вказала на справжнього винуватця? А хто мені повірить? Це я одна цілковите неподобство, яке щосили не вписується в їх картинку ідеального світу. А батько? А батько сліпий і глухий, зачарований та закоханий, обведений навколо пальця. 

- Я ж казав, мамо! Що вона з’їлася на мене! 

- Перепрошую! - подала голос Софія. - Я дечого не можу зрозуміти… Щойно я попросила помінятися місцями Поліну і Майкла. То отже вона свою їжу зіпсувала? Тарілки ніхто не чіпав!

Серед присутніх повисла тиша. Майкл щосили стиснув губи, його вилиці напружилися. Що переграли тебе? І таке теж може бути! Я ж казала, мізки треба мати! А не лише бажання дошкулити!

- Поліно! Дитинко! Навіщо ти це зробила? - м’яко запитав батько.

- Це моя мотивація! Ну щоб схуднути, тато! - збрехала і не моргнула.

- Полю! Але ж ми всі любимо тебе і такою! - награно шкіриться Клара.

Лідію Іванівну покликали й за раховані хвилини вечерю Майклу замінили, відправивши у смітник. Знову повисла гнітюча тиша.