Читати книгу - "Олександр. Її монстр, Влада Калина"

Алла з Максимом ходили по маєтку, шукаючи Анжеліки. Але дівчини ніде не було і на дзвінки вона не відповідала. Алла запитувала декількох чоловіків, але все безрезультатно. Усі такі п'яні, що нічого не бачили, а дехто навіть не розумів про що його питають.

 - Може вона додому пішла? - Алла з подивом подивилася на хлопця.

 - А, вона може? - Запитав Макс, і поцілував свою кохану в шию. Дівчина засміялася, і поцілувала його у губи, у відповідь.

- Анжеліка ще й не таке може. Адже вона дика, - прошепотіла Алла.

***

Незнайомець прикрив своєю грубою рукою, рота Анжеліці, щоб дівчина не кричала. Він тяг її по сходах на другий поверх. Хлопець не казав, що хоче зробити, та Анжеліка й так знала. Що ж він може хотіти від гарної дівчини. Вона кілька разів намагалася вирватись, але сили не рівні. Його сильна рука так міцно стискала її за талію, що залишала навіть синці.

Ще кілька сходів і вони нагорі.

Стільки людей у ​​домі, і ніхто не рятує. Всім їм не було до них жодної справи. Всі п'яні, обкурені і безсердечні. Чи ці люди думали, що це все в порядку речей? Хоча, що вони могли думати, якщо п'яні. У такому стані не до адекватних думок. А ще пару днів тому Алла доводила Анжеліці, що тут виховані, пристойні люди. Так, пристойні не те слово. Особливо цей виродок. Вихований страшне!!!

Незнайомець відчинив перші двері, що потрапили йому на очі, і з усією силою заштовхав Анжеліку всередину.

 - Пора розважитися! - сказав він і зачинив їх за собою.

- Відпусти мене! - Дівчина стояла посеред кімнати. В ній було темно, тільки світло з вулиці світило у вікна. Можна було розглянути силуети меблів, столу та ще якихось тумбочок та крісла. Вона озирнулася й побачила ще й диван, у темряві, що стояв біля стіни, біля вікна.

Виродок швидко підбіг до дівчини і почав лапати її скрізь. Його губи жадібно цілували шию дівчини, просуваючись дедалі нижче. А руки ковзали по всьому тілу. Анжеліці було так неприємно, що захотілося померти. Просто померти на цьому місці. Хлопець почав задирати їй сукню, і дівчина вдарила його коліном поміж ніг. Він закричав, а Анжеліка підскочила до вікна.

- Ах, ти стерво! - заволав він і схопив її за волосся, та кинув на диван.

- Зробимо це, як пристойні люди, на дивані, - нахабно сміявся їй у спину.

- Якого біса?! - почувся чужий чоловічий голос з боку дивана, в темряві.

 - Ай! - крикнула дівчина з переляку. Вона злякалася, бо впала на людину, яка там лежала, точніше на чоловіка. Він ненароком доторкнувся до її грудей, піднявши руку, відмахуючись. Напевно спав і спросоння не зрозумів, що діється. Дівчина теж, коли падала лягла на нього всім своїм тілом. Анжеліка швидко підвелася і відійшла.

- Що тут діється?! - Запитував незнайомець на дивані.

- Ти хто такий? - питав цей виродок зі шрамом на лобі.

 - Тобі краще про це не знати, - незнайомець підвівся з дивану. Він був великим та високим. Але це все, що можна було розгледіти у темряві.

- Рятуйте. Він хоче мене зґвалтувати, - сказала Анжеліка тремтячим голосом. - Зачинив двері, я не можу звідси втекти.

 - Це вона жартує. Вона моя дівчина. Ну подумаєш, посварилися трохи, - почав виправдовуватися виродок.

 - Не вірте йому, я не його дівчина, - кричала Анжеліка.

 - Що ти вигадуєш? Іди сюди, - виродок швидко схопив її за руку і потяг до себе.

 Дівчина не хотіла йти з ним, і почала знову вириватися. Вона намагалася вирвати руку з його пальців, які тримали так сильно, що робили боляче. Він тяг до себе, а вона тяглася в протилежний бік. А потім цей виродок відпустив її. Анжеліка не втрималася і впала на підлогу. Вдарилася головою.

Настала тиша. Кілька секунд ніхто не репетував, не говорив, і здавалося, що навіть не дихав.

 - Що ти накоїв? Ти що вбив її? - запитав Бєлов.

 - Господи! - крикнув виродок, і вибіг кулею в коридор.

 - Треба увімкнути світло. Подивитися дихає чи ні, - він мацав рукою на стіні вимикач. Якраз в цей час хтось зателефонував. - Як вчасно! - буркнув Олександр і увімкнув світло. - Олег, що трапилося? Щось з авто?… От халепа! - глянув на Анжеліку. - Олег, мені потрібна твоя допомога…

***

Вранці прокинутися із радісним настроєм не вдалося. Дуже боліла голова в потилиці. Анжеліка сильно вдарилася. Дівчина хотіла сісти на ліжку, але трохи темніло в очах. Вона намагалася згадати, що сталося після того, як впала? І, як опинилася у себе вдома? Ще ця Алла з самого ранку приперлася і влаштувала допит.

- Ну, ти Зарудна і начудила. Ще й нічого не пам'ятаєш, - дівчина стояла біля вікна, і дивилася, то на вулицю, то на подругу. - Адже ми з Максимом тебе не знайшли, і подумали, що ти додому пішла. Теж пішли, вірніше поїхали.

 - Це все твої виховані багатії, - спокійно сказала Анжеліка, дивлячись у стелю. Перед очима пролетіло обличчя виродка зі шрамом на лобі.

 - Можу посперечатися, що козел, який хотів тебе зґвалтувати, не з багатих. Точно прийшов із кимось. Чийсь друг. Ну сама подумай, мільйонер буде тебе домагатися?! Смішно! В них стільки грошей, що можуть дозволити собі дівчат ще й не таких.

 - До біса таких друзів.

 - Ти мені краще скажи, хто був цей другий? - цікавилася Алла. Вона чекала на відповідь із такою зацікавленістю ніби Анжеліка їй переказувала одну із серій Бразильського фільму. Да, ті серіали віддихають!

 - Я вже казала, що не знаю. Там було темно. Але хотілося б дізнатися. Мені здається, це він мене врятував і привіз додому. Але як він довідався, де я живу? Ні. Це все страшний сон, і мені все наснилося. Але як же я сама дісталася додому? Була така п'яна, що не пам'ятаю? Який сором.

- І не говори! Ти так розважилася я аж заздрю.

 - Це не смішно. Він мене ще й роздягнув, - почервоніла Анжеліка. - Уявляєш?

  - Жартуєш?!

  - Ні. Коли я прокинулася, сукня лежала збоку на кріслі. Чи може я сама роздяглася?

  - Навіщо він це зробив? - Не могла вгамуватися подруга. Все їй цікаво. Анжеліці і самій було цікаво.