Читати книгу - "Як відірватися перед весіллям, Аліна Амор"

Але мої потуги його зовсім не злякали, скоріше навпаки - викликали ще більший інтерес:

- Оце вже несподівано... То ви дракониця?

Я й сама відчула, як мої зіниці витягнулися у вертикаль.

- Як бачите.

- Прекрасно... - протягнув він. І несподівано додав: - Хочу драконицю!

Я фиркнула.

Незнайомець розсміявся:

- Я не вас мав на увазі.

- А ви думаєте в Мірадейї багато молодих дракониць?

- Не знаю. Просвітіть мене.

- Обійдетеся... - неввічливо відрізала я.

Він задумливо подивився на мене, але промовчав.

А я згадала що час летить! Скільки ми тут уже сперечаємося? І поквапила його:

- Відкриваєте швидше портал, я йду!

Він підняв брову:

- У такому вигляді?

Ох, так... Волосся розпущене, сукня пом'ята. Коли ми її зім'яти встигли? Я тяжко зітхнула.

- Дозвольте я вам допоможу, - промовив цей турботливий викрадач і, не чекаючи згоди, почав повільно проводити рукою на відстані долоні від мене. Сукня розгладжувалася на очах.

- Яке дивовижне для чоловіка вміння, - уїдливо зауважила я.

- Роки практики, - серйозно відповів чоловік, ніби й не помічаючи іронії в моїх словах. І, не відриваючись від процесу, додав, - Крім того, як ви вже помітили, я не можу дозволити, щоб репутація моїх жінок постраждала...

Він уже зарахував мене до своїх жінок? У множині?! Я знову розлютилася:

- Я не ваша жінка!

- Гаразд, гаразд, не кип'ятіться так. Будемо вважати вас моєю гостею, з якою ми весело провели вечір, граючи в ігри на роздягання, - спокійним голосом, але з легкою посмішкою зауважив гостинний господар будинку.

Так, де та демонова статуетка? Може на другий раз я все ж попаду куди треба?

Я тільки й змогла що злісно видихнути і стиснути зуби та кулачки.

Кілька хвилин ми мовчали, а чоловік повільно, але впевнено закінчував приводити до ладу мою сукню, потім повернув на місце заколку і волосся в початковий вигляд. Треба справедливо зазначити, що робив він це набагато краще, ніж зробила б я. Я навіть не знала про існування такого закляття.

Це мабуть тому, що я не вештаюсь ночами по балконах з чужими дружинами.

Незнайомець врешті кинув на мене швидкий оцінюючий погляд:

- Все рівно виглядаєте так, ніби вас щойно…

- Ще слово і я вас уб’ю, - мало не з ричанням попередила я.

- Цілували, - спокійно закінчив він.

Я підняла очі догори. Боги, дайте мені терпіння щоб ніхто сьогодні не постраждав. Бо я уже на межі.

Чоловік тим часом одним злитним рухом окресливши коло в повітрі, відкрив портал, і з пародійною чемністю махнув рукою:

- Прошу вас.

Ми увійшли в портал щоб через хвилину опинитися на тому ж ненависному балконі. Я з полегшенням видихнула. Усе скінчилося.

Узялася за ручку дверей, опустила її вниз, але перед тим як відчинити, обернулася до мого нового знайомого:

- Сподіваюся, я вас більше не побачу.

Він легко посміхнувся:

- Не можу вам цього обіцяти.