Читати книгу - "Як відірватися перед весіллям, Аліна Амор"

Відчуття п'яніли, наче келих чудового рідкісного вина, від якого не очікуєш нічого особливого, але воно підкорює незвичайним дивовижним букетом, тонким кружляючим голову ароматом, змушує заплющити очі і насолодитися неповторною миттю. Сама не вірячи в те що роблю, я потяглася до чоловіка ще ближче щоб розпробувати це вино краще.

Мої руки несміливо піднялися вверх по його животу, потім вище, і завмерли навпроти серця, що часто та гулко билося. Навіть крізь щільну тканину камзолу я відчувала його наче у своїх долонях.

А незнайомець, утримуючи праву руку на моїй потилиці, ковзнув лівою на талію і притиснув до себе, від чого моє дихання збилося. Я задихала частіше, поривчастіше.

Він витягнув гранатову заколку-гребінь з мого волосся, на якій трималася вся зачіска. Волосся м'якою хвилею впало на спину, даруючи відчуття звільнення та легкості, а шпильки випали з зачіски та безшумно зникли у ворсистому килимі. Чоловік із задоволенням запустив пальці в моє волосся, поглиблюючи поцілунок.

О, так! Тепер ідеально… Чудово… Чарівно…

І тут я відчула, як під його спритними пальцями розійшлася шнурівка сукні на моїй спині.

Чари розвіялися як дивний сон. Я різко розплющила очі та сіпнулася в його руках, намагаючись відсторонитися.

- Ви що робите?! - ошелешено прошепотіла.

Не відпускаючи мене, цей зухвалець зізнався:

- Не зміг утриматись...

- Як у вас все просто! – зло вигукнула я.

- А навіщо ускладнювати?

- Ми так не домовлялися!

- А я люблю спонтанність.

- А я ні!

Брешу, звісно. Але зараз це не важливо.

Він відпустив мене, і я відскочила від гріха подалі. Колишня насмішкуватість знову повернулася в його погляд та голос, і він промовив:

- Ви добре виконали свою частину угоди. Я б навіть сказав дуже добре.

Я розлютилася, та піддавшись імпульсу, схопила ту саму статуетку ельфійки з камінної полиці, й запустила нею в чоловіка. За ту мить, поки статуетка летіла, я встигла злякатися, що розіб'ю йому голову. Я скрикнула, мої долоні самі злетіли до рота, а всередині похолоділо від страху. Але чоловік спритно спіймав фігурку й акуратно поставив на кавовий столик поруч із собою.

Та що зі мною коїться? Я завжди поводилася як бездоганно вихована дівчина, а тепер кидаюся речами, наче акторка дешевого театру, що ламає комедію. Боги, як соромно...

- Треба ж, скільки вогню! - розсміявся нахаба. - Ви зараз виглядаєте як розпатлана руда відьма...

- Я не відьма, я - фея, - буркнула я.

- А з вигляду не скажеш...

Я заплющила очі й глибоко вдихнула, щоб заспокоїти серце, яке несамовито калатало.

Потім завела руки за спину і спробувала стягнути шнурівку, що уже встигла розійтися до самої талії. Та зрозуміла, що сама це зробити ніяк не зможу... І завмерла від цього усвідомлення.

- Вам допомогти? - чемно, але з насмішкою в голосі, поцікавився викрадач, спостерігаючи, як змінюються емоції на моєму обличчі.

- Так, будьте ласкаві, - в тон йому зіронізувала я.

Він наблизився, взяв мене за плечі, розвернув спиною до себе, немов ляльку, та почав спритно затягувати шнурівку, легко торкаючись кінчиками пальців оголеної шкіри спини, з кожним рухом наче обпалюючи її. Затамувавши подих, я ловила кожен дотик, що іскорками тепла та млості розливався далі по шкірі.

З глузду з'їхати можна...

Я відчувала, як стягується тканина, обволікаючи живіт і груди, що схвильовано здіймалися, як зав'язується на вузлик шнурівка вверху спини. Дотики припинилися і мана почала розсіюватися, але тут цей жорстокий чоловік поцілував мене в шию, там де вона переходить у спину. Гарячими губами! Якщо до цього я ледве дихала, то тут і зовсім задихнулася від хвилі жару, що пройшлася по моїй спині зверху до низу.

Я мимоволі з шумом видихнула. Після чого, намагаючись повернути собі хоча б видимість самовладання, повільно обернулася.

- Ви... Що... Творите? - укотре за цей дивний вечір, запинаючись, запитала я.

- Та так, дружній поцілунок, - жартівливим тоном, але з несподівано серйозним виразом очей промовив мій новий знайомий.

Це так він... Друзів цілує?!...

Я ошелешено дивилася на нього, а він раптом зауважив:

- До чого ж ви чуттєва та легко збудлива...

- Що?.. - до мене не доходив сенс його слів. - Про що ви говорите?

- Ваші зіниці розширені і я майже не бачу райдужку... Це вказує на сильне збудження...

Якби він вилив на мене відро крижаної води, і то не зміг би підбадьорити сильніше.

- Це від гніву! - закричала я.

- Від гніву зіниці звужуються, а не розширюються... - пояснив він, продовжуючи уважно мене розглядати. - О, саме так як зараз!

Від злості я стиснула кулаки. Та що за вульгарні натяки він собі дозволяє?!