Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

"Скоро буду!" – гаркнув у відповідь Тихін, хоча натомість хотів сказати зовсім інше.

"Знати б ще, хто такий Мирон" - бурмотів Маєвський, приймаючи душ із такою швидкістю, ніби з-під стелі на нього лився як мінімум окріп. Вода допомогла остаточно прокинутися. І згадати, що Мирон – це, здається, той субтильний хлопчина в очках із золотого, чорт би його забрав, пера.

Вже за двадцять хвилин зібраний і майже бадьорий Маєвський мчав на своїй спортивній машинці до агенства. Сумно провислі подушки нагадували йому про хвилину сорому (або навіть дві) і Тихін торжественно пообіцяв сьогодні їх "вже точно прибрати до чортів собачих".

В агентстві його зустріли, як бога. Близнята-копірайтери Арина та Ірина одночасно щось щебетали, силіконова красуня Марина виглядала так, ніби накачала й очі на додачу. А інакше як пояснити, що вони просто вивалювалися з орбіт? І навіть дама з фіолетовим волоссям виглядала зніяковіло і розгублено. Не було лише Жанни. Говорити всі намагалися одночасно, і від какафонії їхніх голосів, голова Тихона знову вибухнула противним болем.

- Мені хтось адекватно пояснить, що сталося? - гаркнув Тихін і компанія дружно замовкла.

Нарешті перервати тишу наважився Мирон.

– Тихоне Ігоровичу, у нас в актовому сидять колектори.

– Що? Які ще колектори?

- З приватної фірми "Поверну добро".

– І чого вони хочуть?

– Кажуть, що Нікольський, наш попередній начальник, їм заборгував і вони прийшли забирати борг.

– То… і де ж цей Нікольський-наш-попередній-начальник? – у тон Мирону запитав Тихін.

- Так немає його.

- Зник він.

- Тиждень тому. – одна за одною завершили фразу близнючки.

– Таааак… – багатозначно протягнув Тихін. Суть трохи проявлялась, і справа не дуже приємно запахла. - Таак, дівчино, терміново зробіть мені каву. – звернувся він до силіконової красуні.

– Взагалі я не секретар, а дизайнер! - у відповідь примхливо надула губи вона.

– Ну, так зроби мені каву з дизайном! - підвищив голос Маєвський. – І взагалі, чого поставали? Роботи немає? Швидко на робочих місцях, а з цими я сам розберуся. І щоб вас не чути і не було видно. Зрозуміло?

Дочекавшись, коли його підлеглі розбредуться хто куди, Маєвський глибоко вдихнув і відчинив двері до актової зали.

Компанія з ідіотською назвою "Поверну добро" була йому знайома завдяки кільком зверненням від постраждалих. Шарашкіна конторка залякувала своїх жертв уже не перший рік, але, мабуть, мала десь підв'язки, тому її не чіпали, а лише вимагали припинити “пресинг” тих, хто звернувся до поліції. Начальство та виконавці "Поверну добро" в одній особі добре знали і Маєвського. Якось він відчутно потріпав їх, коли ті наїхали на його сусідку бабу Таню.

Саме ті два красені, які образили сусідку, і сиділи зараз у актовому залі.

З ними був чоловік із агентства, здається Дмитро. Зробивши йому рукою жест "на вихід", Маєвський підійшов впритул до горе-колекторів і з не надто добрим виразом обличчя сказав: "Здрастуйте, панове!"

Як він і очікував, красені ці були сміливими лише з бабусями. Судячи з того, як забігали поросячі оченята одного, а інший схопився кудись за область серця (якщо воно у таких взагалі є), поява Тихона справила на них не найкраще враження.

– Ти…

- …що ти тут робиш? - зовсім як близнючки щойно, завершили фразу один за одним ці "двоє зі скриньки".

- Це ви мені краще скажіть, що тут забули.

– Ми… тут боржок того, ось ми й еее… цього, приїхали.

- Який боржок?

- Так 50 тисяч начальник колишній винен ...

- Колишній - ключове слово, до нього й всі питання! Це по-перше. І хто вас наділив повноваженнями цей обов'язок вимагати, це по-друге.

– Так ми… фірма послала… нас за боргом послала… – знову залепетали горе-колектори.

- Фірма послала, а зараз і я пошлю. Більш звивистою дорогою! На рахунок три у вас два шляхи: на вихід самі, або на вихід із моєю допомогою.

- Зрозуміли, зрозуміли, Маєвський, не треба, як минулого разу! - жваво зазбирались непрохані гості.

Тихін все ж таки вирішив їх провести, щоб напевно. А коли на виході один із братків забарився, Маєвський не втримався і “за старою пам'яттю” прискорив його рух за допомогою запотиличника. Все це сталося на очах робітників, які не послухалися свого начальника і перелякано-зацікавлено юрмилися в холі. І Жанни, яка до них приєдналася.

- Ну от, з колекторами розібралися. Тепер усі за роботу, а вас, Жанно Вікторівно, я попрошу зайти до мене. - трохи самовдоволено через ефектне виселення "гостей", - сказав Тихін. 

***

Любі читачі! Дякую за вашу підтримку книги! Щиро вдячна буду за відгуки і коментарі! Не забудьте підписатись на сторіночку, щоб відслідковувати новинки і новини від автора.

Ваша Анна