Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

Тихін брів до машини, по дорозі видзвонюючи напарника Сашку Воровських. Після такого важкого дня йому терміново треба було зняти напругу. Воровських нарешті відповів і пообіцяв під'їхати прямо до нього додому за годину.

Подушки безпеки в спортивному купе Маєвського вже здулися і висіли, ніби щоки старого бульдога. Міняти їх Тихону взагалі не хотілося, і він вирішив, що виріже їх вдома та на цьому і все. Все одно машина ще місяць буде в нього, щось потім вигадає.

Тільки Тихін прибув додому і встиг зняти набридлий до чортиків костюм, як відчинивши двері ногою в його холостяцьку квартирку влетів Сашко. Судячи з великого пакету в його руках, він до Тихона прибув надовго.

У самого Сашка житло було абсолютно не пристосоване під дружні чоловічі посиденьки. Він був одружений, та ще не на комусь простому, а на дочці їхнього шефа, Анечці. Анечка зовнішністю нагадувала фею, а ось характером була схожа більше на злу чаклунку. Вдома в неї всі ходили “струнко”, навіть огрядний кіт, ім'я і породу якого Маєвський навіть не намагався вимовити. Від нудьги Анечка часто вдарялася то в фен-шуй, то у веганство, то в якісь тільки їй зрозумілі практики, і Воровських по можливості тікав з дому за будь-якої зручної нагоди, щоб не брати участі в експериментах дружини. 

– Що вуха повісив, Маєвський? Як перший робочий день? – Сашко почав розкладати провіант прямо на журнальний столик Тихона. Ще б пак, вдома таке собі він би точно не дозволив!

– Досить зуби скалити, лопух! – по-дружньому гаркнув на нього Тихін. – Біда в мене, влип я.

– Що треба? Ствол без номера чи валізу грошей? – продовжував реготати Воровських, нарізуючи ковбасу та копчену рибу.

– Розуму треба! Тобі! А мені порада твоя.

– Ну радити я завжди готовий. Не тягни вже!

– Я… В мене парі. З жінкою. На те, що прийду у спідниці, якщо за місяць не станеться диво.

– Якого типу диво?

– Дивного! Дай договорити!

– Вибач, не можу стриматися. І взагалі не уявляю щоб ти вляпався в якесь дурне парі з представницею прекрасної статі. Здається, ти раніше з ними знаходив заняття цікавіше. Старієш?

– Ця представниця статі зі мною працює! І де-факто є начальницею тієї богадільні, куди мене твій тесть Миколайович, хай йому біс, мене засунув!

– Це вже складніше. Але Маєвський, ти справді не міг нічого придумати розумніше? На що заклалися хоч?

– Що через місяць вона запросить мене на побачення. – приречено видихнув Тихін. Але легше йому не стало.

– Щооо?! Ти з місяця впав? Жінки зараз звичайно бойові, рівноправність і те, се, але ж вони, зараза, горді.

– Ти її ще не бачив. Горді не те слово. Там фурія. Або валькірія. Або два в одному.

– Таак, влип ти звичайно. А пораду яку хочеш, де на спідниці розпродаж зараз? Чи які фасони в тренді? Так то не до мене, то до моєї Аньки треба.

– Та йди ти! – Маєвський кинув пачкою чіпсів у друга, але той спритно спіймав її.

– Не кип'ятись. Ти в нас хлопець видний та ще й начальник. Мало хто встоїть. Потрібно тільки натиснути, де треба.

– А де треба?

– По-перше, не забувай, що жінки люблять успішних. Ти її бос, а отже, вже маєш фору. Не вздумай їй відкриватись! Тим більше ти й права такого не маєш. Будь владним! таким, щоб одного погляду всі боялись!

– А по-друге?

– А по друге треба вразити її широтою чоловічої душі.

– На мою зарплатню?

– Так, там не розженешся. Але знаєш, що я подумав? Ти знаєш, що Миколайович їде у відпустку на місяць?

– І як це стосується мого питання?

– Найпряміше! Ти знаєш, що його розкішна дача залишається під мою відповідальність?

Петро Миколайович був дуже везучою людиною. І найбільшим його успіхом стало одруження з дочкою місцевого магната. В результаті, жили вони на широку ногу, а апогеєм цієї самої ноги була його дача. Але до чого веде Сашко, Тихін все одно не можу зрозуміти.

– От ти дундук! Візьми і запроси її на дачу, вдай, що вона твоя!

– З глузду з'їхав? Чи це варіант, на випадок, що Миколайович мене прикінчить і ганьбиться у спідниці не доведеться? І як ти взагалі це уявляєш? Вона зі мною точно одна нікуди не піде.

– Так і не треба поки що, щоб одна. Ти весь ваш колектив запроси, типу познайомитися у неформальній обстановці. Навіть якщо вона не прийде, їй всі колеги донесуть. Розумієш?

– А це ідея! – радісно посміхнувся Тихін, ще не знаючи, що проблем він собі лише додає…

Вранці з хворою головою після посиденьок із Сашком, Маєвський ледве зміг доповзти до душу. Але тільки гарячі струмені з приємною парою забили по його ще сонному тілу, як на кухні голосно нагадав про себе телефон.

Проклинаючи все на світі, Тихін поплескав мокрими ногами на кухню і довго намагався знайти джерело неприємного звуку. Виявилося, що він учора поклав на нього упаковку із залишками чіпсів.

"Тихін Ігорович, це Мирон, у нас проблеми, приїжджайте терміново". – злякано заголосив смартфон.