Читати книгу - "Гарні дівчата, Тимофій Гаврилов"

Відстань між мухою й Арсеном скорочувалася, кожний рух робив її ще грізнішою, ніж до того. «Ти не посмієш», — запротестував Арсен, впершись спиною в зачинені двері.

Бабця вбивала мух ляпачкою, мати сварилася через них із батьком, учитель жбурляв у мух ганчіркою, траскав їх класним журналом, він же, Арсен, не досить, що нещасної крихти хліба пошкодував, то ще й замкнув муху у ванній, мов нечупару, що не бажає митися. Сам Арсен вмивався того ранку на кухні.

На селі всі били мух ляпачками — бабця, цьоці, сусіди. Ляпачка висіла на дверях сільських осель, мов талісман. Приїжджаючи з міста, Арсен щонайперше брався до свого обовʼязку: рятувати бабусину оселю від мух. Услід за шевчиком з казки Арсен міг би також написати на своєму паску: «Як злий буваю, сімох убиваю». Мабуть, і більше. «Якби не ти, — казав батько, — мухи схрумали би твою бабцю». Тож щоразу, коли довго не вирушали на село, Арсен непокоївся. Й одного такого разу, коли приїхали, бабці вже не було. Її місце на дерев’яній лаві порожнювало. Сиділи й мовчали, і тільки мухи бриніли в гнітючій тиші.

Якось мати сказала: «Їдемо!». «Куди?» — здивувався батько. «Байдуже, — відрубала мати. — Мені набридло цілими днями стояти за кухонною плитою». І поїхали. Котилися селами, містами й містечками, над вибалками, садами і степом, якому не було кінця, ген на південь, на материну вітцівщину.

Мати походила звідти, де ростуть кавуни й баклажани. Ніщо не смакувало так, як стиглий кавун з баштана, — й ось мати проміняла ту розкіш на каміння й картоплю завбільшки зі сливку.

Познайомившись із батьком, мати перебралася до нього, тоді як її серце линуло до рідного Півдня. Батько буквально виманив її звідти, задуривши байками про красу гір і вічне кохання. «То була найбільша помилка мого життя», — зітхала, поринаючи в солодкі, як здавалось Арсенові, спогади, мати, а батько не без задоволення додавав: «Ми всі колись робимо її». Дивлячись на Арсенову матір, сільські жінки похитували барвистими хустинами, а бабця, звертаючись до свого сина, Арсенового батька, шамкотіла: «Тре’ було парубкові геть стратити голову, аби привезти таку тендітну квітку на нашу мізерію». «Парубкові» було тридцять девʼять, Арсенові — одинадцять.

Припаркувалися напроти містечкового кафетерію. Мати, тримаючи Арсена за руку, «пішла на розвідку», батько залишився в автомобілі. У приміщенні не було жодного відвідувача. За стійкою дрімала, поклавши голову на касу, касирка. Вгорі над залом крутився вентилятор, хитаючись при цьому, наче ось-ось відірветься і впаде. Зі стелі, мов усохлі бурульки, звисали покручені клейкі стрічки, обліплені мертвими мухами, тоді як живі кружляли в повітрі, лазили по столах і стравах, виставлених на прилавку, по вінцях склянок з компотами, на дні яких лежали шматочки яблук і ягід. «Ходімо звідси, — мовила мати, розвертаючись і тягнучи за собою Арсена. — Тут ми не обідатимемо!» І батько, який так і не виходив із-за керма, увімкнув стартер. Того разу перебивалися канапками — до підозрілих забігайлівок більше не зазирали.

Арсен підійшов до дверей і приклав вухо. У ванній було тихо, лише вода шуміла прокладеними в стінах між поверхами трубами. Арсен увімкнув світло, відтак знову прислухався. Далі нічого. Арсен легесенько прочинив двері, щоб подивитися, що діється, як звідти шугонула стрімкою стрілою його комизлива полонянка. «Ні, цього разу я таки зловлю тебе!» — розгубився Арсен.

Цілий день муха не давала Арсенові спокою. До яких тільки вже хитрощів він не вдавався. Ховався, проте муха його знаходила. Відчиняв навстіж вікно і клав зовні на лутку крихту хліба, але муха відгадувала його підступний задум.

Арсен сидів у кріслі, муха вмощувалася десь поруч, ішов на кухню — летіла назирці, сідав за робочий стіл — потирала неподалік лапками. «Ти називатимешся Цокотухою, — сказав Арсен, — нестерпною Мухою Цокотухою». Надвечір Арсенові вдалося заманити муху назад до ванної.

Наче цього не досить, муха набридала Арсенові не тільки засвітла, а й уві сні. Вночі вона дошкуляла йому гірше, ніж удень. Може, тому, що день йому якраз снився. Звичайний день, коли в помешканні ясно без штучного освітлення. В усьому іншому день був незвичайним. Незвичайним було вже те, що муха, яка не давала спокою, перейшла в справжнісінький наступ. Вона роззухвалилася й норовила сісти на Арсена, залітала йому у вічі, дряпала, доторкаючись до руки, нестерпно дзижчала, коли Арсен хотів зосередитися, й мало не впала в суп. «Краще б уже втопилася», — досадував Арсен, який уже й страви не пошкодував би, аби лише спекатися набриди. Коли муха сіла на канапку і залишила плямку на голландському сирі, Арсенові увірвався терпець.

Арсен поклав будь-що зловити негідницю. Полював за нею на кухні й на коридорі. Потім ловив у кімнаті. Оступався і тупцював, мов на розпеченому вугіллі, крутився і вилазив на стілець; зашпортавшись і упавши, підводився, скакав по дивані і пошкодив робочий стіл.

Нарешті муха сіла на шибку вікна. Не тямлячись з люті, Арсен схопив верхній з трьох вазонів, що трималися на зелених гілках металевого стояка для хатніх рослин, і щосили пожбурив туди, де сиділа муха. Дзенькнуло, розбиваючись, скло. І тоді Арсен побачив, як услід за вазоном легко й неквапно, наче збиткуючись, вилинула муха. Вона нагадувала балерину — віртуозну, легку, невагому.

Що це був сон, Арсен усвідомив, коли, прокинувшись, почув осоружне бриніння. «І це через неї я цілу ніч нервувався і навіть розбив скло?» — сполошився Арсен, зиркнувши в бік, звідки млоїлося вранішнє світло. Шиба була на місці.

«У вас є дієвий засіб проти мух? — запитав Арсен у крамниці побутової хімії. — Проти великих бридких мух, що дошкуляють удень і переслідують уночі?» Вдома Арсен, наготувавши балончик, на якому була намальована потворна мухенція, прочинив двері і, не вагаючись, виприскав вміст: «На тобі! Оце тобі! Так тобі! Що заробила, те маєш!» Решту дня Арсен оминав ванну. І то був увесь його спокій. Бо після дня почалася ніч.

Вночі Арсенові снився сон. Жахітливе марево, в якому він до знемоги ганявся за мухою, а та водила його за носа. Сідала на стелю й чіпалася до штори, дзижчала позаду, хоча щойно була попереду. Арсен почувався, наче пробіг, не зупиняючись, марафонську дистанцію. Втомилася й муха.

«Тільки де вона, що її не чути?» — насторожився Арсен. І зараз таки побачив. Дошкуляка сиділа на ліжку, а подушка, якою Арсен запустив у муху, лежала долі. Сповнений обурення, Арсен поклав, однак, перехитрити ворога. Вдаючи, наче муха не цікавить його, лаштувався до вирішального поєдинку.

Муха