Читати книгу - "Там, де поховано Адель..."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А ввечері четвертого дня Сахно почув погрозу по телефону. Спокуса негайно подзвонити Марині швидко згасла, він не довіряв подібні розмови телефонам, а витягувати її зараз, пізньої години, було дурістю. Тому він ковтнув снодійного, до якого призвичаївся останніми днями, і провалився в безодню сну.
А на ранок таки набрав знайомий номер телефону…
— Ідіот, — почув у трубці після свого короткого привітання. Те ж саме слово почув за півгодини, коли Марина, сторожко озираючись, пірнула до нього в машину.
— Чого смикаєшся?
— Не знаєш? Хіба пасти тебе не можуть?
— Які в них підстави? Я — потерпілий, сумнівів у цьому нема. Поки що.
— Ідіот!
— Досить! — Йому вже набридли її лайки. — Досить.
— Куди ми їдемо?
— Кудись поспішаєш?
— На роботу, ідіоте!
Йому здалося, що правиця сама, попри його волю, хльоснула по Марининих губах. Вона зойкнула, схопилася за розбите місце, пучки пальців почервоніли.
— Ах, ти…
Сахно ледь встиг відбити її незграбний порух.
— Сядь спокійно! Розіб'ємося через тебе! Сиди, я сказав!
Грубий тон несподівано подіяв. Марина принишкла, шморгнула носом, видобула з сумочки хустинку і приклала до розбитої губи. Хустинка почервоніла.
— Сиди і слухай. Мені вчора подзвонив якийсь мужик і сказав, що знає все про содіяне.
Хусточка випала з Марининої руки.
— Ти серйозно?
Сахно не повернув навіть голови. Автоматично крутнув кермо на якомусь повороті, йому було все одно, куди їхати.
— Не мовчи!
— Я думаю, звідки він міг дізнатися? І, як логічно випливає з цього запитання, хто він такий? Ще одне: якщо він погрожує, що здасть мене міліції, у нього мусить бути незаперечне підтвердження власних слів.
— Адель… — тепер Марина чомусь перейшла на шепіт і вже не зважала на цівочку крові, що текла вниз по підборіддю.
— Правильно, — Сахно загальмував біля світлофора. — Адель. Жива або мертва. Витрися.
Марина механічно витерла кров. Загорілося зелене, машина рушила далі.
— Я ніколи не думав, що зможу логічно мислити, — Сахно й далі дивився на Марину. — Давай на секунду припустимо, що вона жива. Після всього цього, клянуся тобі, я вбив би її вдруге, причому закопав би, перед цим вбивши осиковий кілок у її…
— Ти що мелеш, ну що ти оце верзеш, ти… — вона, мабуть, хотіла за звичкою вигукнути «ідіот», але замість того приклала до губи брудну вже від крові хусточку.
— Отже, — Сахно дивувався своєму спокою, — якби вона була живою, у нашого невідомого друзяки не було б чим мене лякати. Адель жива, навіть не скалічена — замах на вбивство ще треба довести, плюс до того ми знаємо, що моя дружина психічно неврівноважена, лікар підтвердив. Ну, помотають мені нерви, ну, почнемо ми з Аделлю офіційно розлучатися — кому від цього гірше? Отже, вона нежива. Швидше за все, закопана там, де мусила вічно спати. Або в іншому місці. Адель і скальпель з моїми відбитками, причому Адель зарізали саме цим скальпелем — ось єдиний незаперечний доказ моєї провини. Тому схиляюся до думки, що вона таки мертва.
— Не заспокоюй сам себе. Ти ж саме цим займаєшся.
— У вас, мадам, є інші міркування?
Сахно вже починав побоюватися власного спокою. Якийсь він… фатальний, чи що. Якщо можна так сказати. Фатальний спокій. Спокій приреченого перед плахою. Дурнувате порівняння.
— У мене немає жодних думок. Мене це взагалі не повинно стосуватися. Чого він хоче врешті-решт? Чого…
Сахно несподівано різко, порушивши правила, повернув у якийсь провулок, скреготнули гальма. Усім корпусом розвернувшись до Марини, він міцно стиснув рукою її обтягнуте джинсами коліно і нахилив обличчя мало не впритул до її зблідлого личка.
— Не повинно стосуватися? А хто снодійне колов? Кого паскуда-сусідка бачила о дев'ятій, коли Адель «больненька лежала»? Знайдуть при розтині сліди препарату, ох, знайдуть! Ми в одному болоті, сонечко, отак!
— Я… я тебе таким ще не бачила…
— Скажи ще, що я тебе втягнув, маленька дитинко! Скажи ще, що не з тобою в ліжку будувався план вбивства моєї дружини!
— Про дружину згадав! — вереснула несподівано Марина, і Сахно ледь ухилився від її наманікюрених кігтиків. — Бідолашна Адель, хто ж її так, чия погана рука піднялася?!
Вона знову спробувала дряпонути його по обличчю, і Сахнові довелося вдарити її вдруге, кров з розбитої губи потекла сильніше. Марина, приклавши до рани зовсім уже червону хустинку, рвонула двері, намагаючись вийти, та Сахно шарпонув її за плече і опустив на дверях кнопку запобіжника.
— Слухай мене. Хто він і звідки взявся — я поняття не маю. Десь хтось проколовся, ти або я. Адель мертва, тут логіка проста. Чого хоче наш новий співучасник — хрін його знає. Але навіть не думай уникнути усього цього. Якщо зажадає грошей, платити будемо разом. Не думаю,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Там, де поховано Адель...», після закриття браузера.