Читати книгу - "Там, де поховано Адель..."

На місці дбайливо виритої ями височів свіжонасипаний пагорб. Як на кладовищі після поховання, тільки значно менший, дбайливо притоптаний лопатою, навіть недбало прикиданий якимось сухим гіллям. Сумки з речами Аделі, лопати, і — Сахно відчув це, хоча й не пробував навіть шукати — знаряддя вбивства, якого не сталося, гостренного скальпеля поряд з горбочком не було.

За спиною хряснули дверцята машини. І нерви Сахна нарешті не витримали — він поточився і мішком упав на землю неподалік свіжозакопаної могили.

Оклигав від того, що Марина, плачучи, ляскала його по щоках. Очі не звикли до темряви, тому Сахно бачив лиш її обриси над собою і чув схлипування. Спираючись на лікті, він підвівся, потім сів. Світло від фар тепер ударило просто в очі, і темрява відступила остаточно. Згадавши миттю, що сталося, він зрозумів, що сидить зараз спиною до могили, і озирнутися його не примусять навіть тортури. Хіба існують у світі тортури, страшніші за ті, що він їх пережив за один вечір?

— Що… ми наробили? — руки Марини обвили його шию. — Що тепер? Буде тепер що?

Сахно важко звівся на рівні ноги, ступнув два кроки не озираючись, хоча зробити це несподівано захотілося. Він відчув себе людиною на залізничному пероні, яку так і тягне кинутися під поїзд, що з гуркотом пролітає мимо, і лише якісь суто природні інстинкти стримують від цього фатального кроку.

— Більше нічого не буде, — він не впізнавав свого голосу. — Поїхали додому. Як би там не було, діємо за планом. Іншого виходу я не бачу. Ти розумна, можеш придумати щось інше.

— Я дурна. Ми дурні обоє.

— А не так давно ти була дуже розумецькою. Підеш шукати Алель? Чи, може, розкопаємо отой горбик і подивимося…

— Припини-и-и! — її кулачки замолотили по його грудях. — Замовкни, за-мов-кни! Поїхали, поїхали, геть звідси!

У машині Марина беззвучно плакала. Сахно якось байдуже проминув знайому вже даішну будку. Якби його навіть і зупинили, він би точно наддав газу. З цілковитою апатією, що охопила його після того, як фари висвітили дбайливо закопану могилу, боротися було несила, влаштувати перегони з сиренами — оце б його потішило, відволікло, а що далі — хоч трава не рости, тепер йому на все начхати з Лаврської дзвіниці.

— Завези мене додому.

— Навіщо?

— Ми ж граємо далі, дурню, — Марина говорила крізь сльози. — Не треба, щоб я в тебе лишалася сьогодні… Та й потім ще якийсь час ми не повинні бачитися… Ти ж сам казав…

— Казав — значить, зроблю. Але найближчі години ані я, ані ти не зможемо лишитися на самоті. Передсвітом, поки всі ще спатимуть. завезу. І мовчи.

Сахно зупинив машину біля першого-ліпшого нічного магазину і купив пляшку горілки. Вдома, одразу з порога, завів Марину за руку до спальні, приніс два кухлі — найперше, що попалося під руку на кухні, і мовчки налив собі і їй. Вона випила навхильці, і в три прийоми вони спорожнили півлітрівку. Затим, навіть не роздягнувшись і не роззувшись, поринули у забуття — Сахно на своєму боці ліжка, а Марина калачиком на місці Аделі.

А вранці Сахно, блідий та змучений, — адже усю ніч мотався містом у пошуках психічно неврівноваженої дружини, — прийшов нарешті в міліцію…

— Будемо розумними людьми: ти ж знаєш, хто б ти не був, хай сам сатана, але ж тоді взагалі мусиш знати — в мене нічого нема. Квартиру продати, машину? Це явно викличе підозру, але тоді мені не буде чого втрачати, мусиш це збагнути! А менти не зовсім дурні, я ж усе зроблю, аби тебе потягнути за собою, людина у відчаї нерозумна й страшна!

— Не лякай і припини істерику! Грошей з тебе справді ніяких. Хай хата двадцять штук, тачка репана за дві-три піде, це що — ціна за вбивство дружини? Я тебе, падлюко, таки замордую — сам признаватися побіжиш. Думаєш, так просто — жінку скальпелем по горлу? Але є варіант. Це шанс для тебе, мурло, шанс. Зробиш, як скажу — і забуду про тебе, хоча ой як не хочеться!

— Хочеш, аби ще когось cкaльпелeм по горлу? Думаєш, мотузки з мене тепер витимеш?

— Думаю і витиму. А ти завиєш на лампочку, якщо я цього забажаю. Так що мовчи і слухай, що робити треба…

Сахно, як це не дивно, навіть заспокоївся, коли незнайомий нахабний чоловічий голос нагадав йому про капище в лісі. Адель, у якому б стані вона не була, просто так зникнути не могла. Погрози незнайомця свідчили, що містики ніякої нема, що він, Сахно, точно не зсунувся з глузду. Тепер той передзвонить, витримавши паузу, і викладе свої умови. Певне, грошей захоче. Є в тебе, Сахно, гроші? Знайдуться. Цей невидимець уже, певне, розвідав, що реально можна видоїти з кишень такого собі Сахна. Якби-то ще знайти відповідь на одне просте питання: де в біса Адель?

Чотири дні. Дев'яносто шість годин кошмару. Розіграти розгубленого й переляканого чоловіка йому було нескладно, якщо зважати на останні події. Протоколи. Допити. Для чогось — обшук. Менти, серед них була одна жінка, переконалися, що з дому вона взяла мінімум речей, наявність акуратно складених одягу та білизни доводили те, що Адель не порпалася в шматті, квапливо набиваючи валізу, а пішла в чому була, тобто ось вам імпульсивність і невмотивованість поведінки. Марина, яка могла й переграти, розписуючи психічний стан пацієнтки, повелася на диво розважливо, пояснила, що просто виконувала поради лікаря. Допитували й лікаря, він потім дзвонив і люто цікавився, у що це Сахно втягнув його, давнього приятеля. З ним довелося говорити як із слідчим: нічого не знаю, сам дивуюся, щось їй у голову стукнуло, хіба я не казав тобі, я й сам не думав, що це так серйозно… Приятель заспокоївся, бо він дійсно нічого не знав.

Чотири дні. За