Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Мені потрібний Гуннар Бйорк.

— Це я.

— Курт Свенссон, обласна кримінальна поліція. — Чоловік пред’явив посвідчення.

— Слухаю.

— Вас просять поїхати на Кунгсхольмен, щоб допомогти поліції в розслідуванні справи Лісбет Саландер.

— Е-е… це, мабуть, якась помилка.

— Це не помилка, — сказав Курт Свенссон.

— Ви не розумієте. Я теж поліцейський. Гадаю, вам слід з’ясувати все у вашого начальника.

— Мій начальник саме й хоче з вами поговорити.

— Я маю зателефонувати і…

— Ви зможете зателефонувати з Кунгсхольмена.

Гуннар Бйорк раптом відчув, що він більше не має сил опиратися долі.

От це й сталося. Вся історія випливає назовні. Чортів мерзотник Блумквіст. Проклята Саландер.

— Мене заарештовано? — спитав він.

— Поки що ні. Але ми можемо це влаштувати, якщо ви бажаєте.

— Ні… ні, я, звичайно, поїду. Зрозуміло, я хочу допомогти колегам з поліції.

— От і добре, — сказав Курт Свенссон, заходячи в дім.

Доки Гуннар Бйорк діставав верхній одяг і вимикав кавоварку, Курт уважно стежив за ним.

Об одинадцятій ранку Мікаель Блумквіст згадав, що автомашина, яку він узяв напрокат, так і лишилася стояти за скотарнею на в’їзді в Госсеберґу, а він так стомився, що не має сил їхати по неї і тим більше не здатний просидіти за кермом усю зворотну дорогу, не становлячи небезпеки для руху. Він запитав поради в інспектора Маркуса Ерландера, і той великодушно домовився про те, щоб криміналісти з Ґетеборґа привезли машину, коли повертатимуться додому.

— Вважайте це компенсацією за те, як з вами обійшлися сьогодні вночі.

Мікаель кивнув, узяв таксі і поїхав до «Сіті-готелю», розташованого на вулиці Лоренсберґсґатан, поряд з Авеню. Він винайняв собі на одну ніч одномісне помешкання за 800 крон, відразу піднявся вгору і роздягся. Всівшись голим на покривало, він дістав із внутрішньої кишені куртки міні-комп’ютер Лісбет Саландер і покрутив його в руках. Мікаеля як і раніше дивувало, що пристрій не конфіскували, коли комісар Тумас Польссон його обшукував. Правда, Польссон виходив з того, що комп’ютер належить Мікаелю, а до слідчого ізолятора з повним обшуком у його випадку справа не дійшла. Трохи поміркувавши, він поклав «Палм Тангстен ТЗ» у відділення своєї сумки для ноутбука, де вже лежав CD-диск Лісбет з поміткою «Б’юрман» — його Польссон теж не помітив. Мікаель усвідомлював, що з суто формально-юридичної точки зору він приховує докази, але Лісбет, швидше за все, не хотіла б, щоб ці предмети потрапили до рук слідства.

Він увімкнув мобільний телефон, побачив, що акумулятор майже зовсім розрядився, і підключив зарядний пристрій до мережі. Потім зателефонував сестрі — адвокату Анніці Джанніні.

— Привіт, сестричко.

— Ти маєш якесь відношення до нічного вбивства поліцейського? — відразу ж запитала вона.

Він двома словами пояснив, що сталося.

— Гаразд. Отже, Саландер лежить у реанімації.

— Саме так. Ми дізнаємося, наскільки серйозно вона постраждала, тільки коли вона опритомніє, але їй буде потрібен адвокат.

Анніка Джанніні на хвилину замислилась.

— Гадаєш, вона захоче скористатися моїми послугами?

— Очевидно, вона взагалі не захоче адвоката. Лісбет не з тих, хто звертається до кого-небудь по допомогу.

— Схоже, їй буде потрібен адвокат із кримінальних справ. Дай мені поглянути на ті документи, що в тебе є.

— Поговори з Ерікою Берґер і попроси її зняти копію.

Закінчивши розмову з Аннікою Джанніні, Мікаель зателефонував Еріці Берґер. Її мобільний не відповів, і Мікаель набрав номер телефону в редакції «Міленіуму». Там слухавку взяв Хенрі Кортес і сказав, що Еріки зараз немає на місці.

Мікаель стисло пояснив, що сталося, і попросив Хенрі передати інформацію головному редакторові «Міленіуму».

— Добре. Що ми маємо робити? — спитав Кортес.

— Сьогодні нічого. Мені треба поспати. Якщо нічого непередбаченого не станеться, я завтра приїду до Стокгольма. «Міленіум» надрукує свою версію в наступному номері, і в нас майже місяць часу.

Він закінчив розмову, ліг у ліжко і за тридцять секунд уже спав глибоким сном.

Моніка Спонгберґ, заступник начальника обласного поліцейського управління, постукала ручкою по склянці з мінеральною водою і попросила тиші. За столом для нарад в її кабінеті зібралося десятеро: троє жінок і сім чоловіків. Тут були присутні начальник відділу по боротьбі з насильницькими злочинами, його заступник, три інспектори кримінальної поліції, включаючи Маркуса Ерландера, і прес-секретар поліцейського управління Ґетеборґа. Крім того, на зустріч було викликано керівника попереднього слідства Агнету Єрвас із прокуратури, а також були інспектори Соня Мудіґ і Єркер Хольмберґ з кримінальної поліції Стокгольма. Останніх запросили з метою продемонструвати колегам із столиці готовність до співпраці і, можливо, щоб показати їм, як слід проводити поліцейське розслідування.

Всі знали, що Спонгберґ, часто змушена бути єдиною жінкою у чоловічому оточенні, не марнує часу на пустопорожні формальності. Вона оголосила, що керівник обласного поліцейського управління поїхав у відрядження, на конференцію Європолу в Мадриді; він уже одержав повідомлення про вбивство поліцейського і перервав поїздку, але зможе повернутися додому тільки пізно ввечері. Потім вона звернулася до начальника відділу по боротьбі з насильницькими злочинами Андерса Персона і попросила його стисло описати ситуацію.

— З часу вбивства нашого колеги Гуннара Андерссона на шляху до Носсебру минуло трохи більше десяти годин. Нам відоме ім’я вбивці — Рональд Нідерман, але ми як і раніше не маємо його фото.

— У Стокгольмі є його фотографія двадцятилітньої давнини. Її нам надав Паоло Роберто, та від неї мало користі, — сказав Єркер Хольмберґ.

— Гаразд. Поліцейську машину, яку він захопив, як відомо, виявили вранці в Алінґсосі. Вона стояла в провулку, приблизно за триста п’ятдесят метрів від залізничної станції. Заяви про угон машин у цьому районі протягом ранку не надходило.

— Як ведеться розшук?

— Ми перевіряємо поїзди, що прибувають до Стокгольма і Мальмьо. Оголошено загальнодержавний розшук, проінформовано поліцію Норвегії та Данії. На даний момент безпосередньо розслідуванням займається близько тридцяти поліцейських, і всі вони, зрозуміло, весь час пильнують.

— Жодних слідів?

— Поки жодних. Але людину з такою специфічною зовнішністю, як Нідерман, либонь, не так важко впізнати.

— Хто-небудь знає, що з Фредріком Торстенссоном? — спитав один з інспекторів відділу по боротьбі з насильницькими злочинами.

— Він зараз у Сальгренській лікарні. У нього важкі травми, приблизно як після автомобільної аварії. Важко повірити, що такі каліцтва чоловік міг заподіяти руками. Окрім переломів ніг і ребер у нього пошкоджений шийний хребець, тож існує ризик, що він залишиться частково паралізованим.

На кілька секунд всі замислилися про становище колеги, а потім Спонгберґ знову взяла слово і звернулася до Ерландера:

— Що ж насправді трапилося в Госсеберзі?

— У Госсеберзі трапився Тумас Польссон.

У кількох учасників наради одночасно вирвався з грудей стогін.

— Невже ніхто