Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Авжеж, а я все сушив голову над тим, яку Лісбет вибрала форму помсти. Втім, знаєте… обговорювати це я з вами не буду, з тієї ж причини, що й раніше. Знов-таки йдеться про її приватне життя. Проти Лісбет було вчинено злочин. Жертвою є вона. І їй вирішувати, що вам розповідати. Даруйте. — Він з вибачливим виглядом знизав плечима.

— Про насильства слід заявляти в поліцію, — сказала Соня Мудіґ.

— Згоден. Проте це насильство мало місце два роки тому, а Лісбет все ще не повідомила про нього поліції. Отже, вона цього робити не збирається. Я можу скільки завгодно не погоджуватися з нею по суті, але вирішувати їй. Крім того…

— Що?

— У неї немає особливих підстав довіряти поліції. Востаннє, коли вона спробувала пояснити, який недолюдок Залаченко, її засадили до психушки.

Близько дев’ятої години в п’ятницю вранці начальник групи розшуку Ян Бубланськи увійшов до кабінету Ріхарда Екстрьома і на його запрошення всівся в крісло для відвідувачів. Поправивши окуляри, Екстрьом погладив рукою доглянуту борідку. Він дуже нервував. Ситуація уявлялася йому хаотичною і загрозливою. Протягом місяця він був керівником попереднього слідства і займався пошуками Лісбет Саландер. Він у всіх подробицях розписував її як божевільну і небезпечну для суспільства психопатку, видавав суспільству і газетам інформацію, яка мала б допомогти йому в майбутньому судовому процесі. Все, здавалося, складалося вдало.

Він ані на мить не сумнівався в тому, що Лісбет Саландер дійсно винна в потрійному вбивстві і що процес виллється в чисту формальність — у пропагандистську виставу з ним самим у головній ролі. Потім усе пішло шкереберть: раптово з’явився абсолютно інший кандидат у вбивці, й утворився хаос, якому, здавалося, не видно було кінця. Бісова Саландер, подумки вилаявся він.

— Схоже, ми влипли в якусь страшну кашу, — сказав Екстрьом. — Що тобі вдалося довідатися за ранок?

— Рональда Нідермана оголошено в розшук, але він як і раніше на волі. Поки він розшукується тільки за вбивство поліцейського Гуннара Андерссона, але я припускаю, що нам слід інкримінувати йому ще й ті три вбивства в Стокгольмі. Може, тобі варто влаштувати прес-конференцію?

Прес-конференцію Бубланськи запропонував, щоб насолити Екстрьому, який терпіти не міг прес-конференції.

— Гадаю, з прес-конференцією ми можемо трохи зачекати, — поспішно сказав Екстрьом.

Бубланськи насилу стримав посмішку.

— Адже це в першу чергу справа поліції Ґетеборґа, — пояснив Екстрьом.

— Щоправда, у нас в Ґетеборзі зараз перебувають Соня Мудіґ і Єркер Хольмберґ, які вже почали співпрацю.

— Ми почекаємо з прес-конференцією, поки не знатимемо більше, — різко поставив крапку в розмові на цю тему Екстрьом. — Зараз я хочу знати, чи такий ти вже впевнений у тому, що Нідерман дійсно замішаний у вбивствах у Стокгольмі.

— Як поліцейський, я в цьому переконаний. Проте у нас досить погано стоїть справа з доказами. Немає жодних свідків убивств та жодних вагомих речових доказів. Маґґе Лундін і Сонні Ніємінен із «Свавельшьо МК» говорити відмовляються і вдають, ніби ніколи не чули про Нідермана. Зате за вбивство поліцейського Гуннара Андерссона його, безсумнівно, посадять.

— Отож-бо й воно, — сказав Екстрьом. — Найголовніше зараз — убивство поліцейського. Але скажи мені… чи не вказує все-таки хоча б що-небудь на причетність Саландер до тих убивств? Чи не можна припустити, що вона скоїла їх разом з Нідерманом?

— Сумніваюся. І я б не розголошував подібну теорію.

— Але яке ж тоді вона має до цього відношення?

— Це надзвичайно заплутана історія. Як від самого початку і стверджував Мікаель Блумквіст, уся справа в персонажі на ім’я Зала… в Олександрові Залаченку.

Від згадки про Мікаеля Блумквіста прокурор Екстрьом здригнувся.

— Зала — зухвалий російський убивця часів «холодної війни», що перебіг до нас, — вів далі Бубланськи. — Він з’явився тут у сімдесяті роки і став батьком Лісбет Саландер. Його підтримувало певне угруповання з СЕПО і прикривало, коли він скоював злочини. Один поліцейський із СЕПО простежив за тим, щоб Лісбет Саландер помістили в закриту дитячу психіатричну лікарню, коли вона в тринадцятилітньому віці погрожувала, що розкриє таємницю Залаченка.

— Ти знаєш, у цьому нелегко розібратися. Такій історії ми навряд чи зможемо дати хід. Якщо я правильно розумію, всі відомості про Залаченка — секретного характеру.

— Проте це правда. У мене є документи.

— Можна на них поглянути?

Бубланськи подав йому папку з поліцейським розслідуванням 1991 року. Екстрьом уважно оглянув штамп, що означав: на відомості накладено гриф секретності, і реєстраційний номер, який — він відразу пізнав — належить Службі державної безпеки Швеції. Швидко перегорнувши стос паперів майже із ста сторінок, він прочитав навмання кілька фрагментів і відклав папку.

— Треба постаратися притримати цю справу, щоб ситуація остаточно не вийшла з-під нашого контролю. Отже, Лісбет Саландер запроторили до божевільні, бо вона намагалася вбити власного батька… цього Залаченка. А тепер вона вдарила батька сокирою по голові. Це, в кожнім разі, має кваліфікуватися як спроба вбивства. До того ж її слід заарештувати за те, що вона стріляла в Маґґе Лундіна в Сталлархольмі. Ти можеш заарештовувати кого хочеш, але я б на твоєму місці діяв обережно.

— Якщо вся ця історія з СЕПО просочиться назовні, вибухне грандіозний скандал.

Бубланськи знизав плечима. До його обов’язку входило розкривати злочини, а скандали його не цікавили.

— А цей мерзотник із СЕПО, Гуннар Бйорк? Що нам відомо про його роль?

— Це одна з головних дійових осіб. Зараз він на лікарняному з приводу грижі міжхребетного диска і мешкає в Смодаларьо.

— Гаразд… З приводу СЕПО ми поки що помовчимо. Зараз йдеться про вбивство поліцейського і тільки. Викликати сум’яття в наше завдання не входить.

— Зам’яти це, мабуть, не вдасться.

— Що ти маєш на увазі?

— Я послав Курта Свенссона привезти Бйорка для допиту. — Бубланськи поглянув на годинник. — Ймовірно, він саме зараз до нього приїхав.

— Ну?

— Взагалі-то я сам збирався поїхати до Смодаларьо, але перешкодило вбивство поліцейського.

— Я ж не давав санкції на арешт Бйорка.

— Авжеж. Та про арешт і не йдеться. Я запрошую його для допиту.

— Мені це не подобається.

Бубланськи схилився над столом і з довірчим виглядом сказав:

— Ріхарде… тут така справа. Лісбет Саландер зазнала цілої серії протиправних дій, починаючи від самого дитинства. Я маю намір покласти цьому край. Ти можеш усунути мене від керівництва розслідуванням, але в такому разі я буду змушений написати різку доповідну записку.

У Ріхарда Екстрьома зробився такий вигляд, ніби він з’їв кислицю.

Гуннар Бйорк, заступник начальника відділу Служби державної безпеки по роботі з іноземцями, що перебував на лікарняному, відчинив двері літнього будинку в Смодаларьо і запитливо поглянув на міцного,