read-books.club » Фентезі » Відьмак. Володарка Озера 📚 - Українською

Читати книгу - "Відьмак. Володарка Озера"

257
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Відьмак. Володарка Озера" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 8 9 10 ... 153
Перейти на сторінку:
до сну, аби вночі мати можливість виснити правдиву, нікому не знану версію цієї історії?

Цього разу Німуе навіть не визнала за необхідне підтвердити. Тільки шмагнула кілька разів віником, встала, хлюпнула води на розжарене каміння. Здійнялася пара, і жар на мить позбавив дихання.

Німуе вилила рештки води з цеберка на себе. Кондвірамурс дивувалася з її фігури. Хоча й малесенька, чародійка була збудована аж надто пропорційно. Її формам та чистій шкірі могла б позаздрити й двадцятирічна. Кондвірамурс, наприклад, щоб не шукати далеко, мала двадцять чотири роки. І заздрила.

— Навіть якщо я щось з’ясую, — продовжила вона, знову обтираючи спітніле обличчя, — звідки ми будемо мати певність, що я бачу уві сні правдиву версію? Я й насправді не знаю…

— Про те трохи згодом, — відрізала Німуе. — Назовні. Досить із мене вже сидіти в цьому окропі. Охолоньмо. А потім побалакаємо.

Це також входило в ритуал. Вони вибігли з лазні, хляпаючи босоніж по дошках помосту, тоді скочили в озеро з диким вереском. Поплескавшись, вийшли на поміст, викрутили волосся.

Король-Рибалка, попереджений плесканням і писком, озирнувся у своєму човні, подивився, приставивши до лоба долоню, але відразу відвернувся та зайнявся рибальськими аксесуарами. Кондвірамурс вважала таку поведінку за образливу й злочинну. Її думка про Короля-Рибалку дуже поліпшилася, коли вона помітила, що час, який він не проводив за риболовлею, займав читанням. З книжкою ходив навіть у клозет, і було то ні більше, ні менше, як «Speculum aureum» — твір серйозний і непростий. Тож якщо навіть у перші дні перебування на Ініс Вітре Кондвірамурс і дивувалася трохи Німуе, то тепер припинила. Стало зрозумілим, що Король-Рибалка був хамом і грубіяном лише про людське око. Заради безпечної мімікрії.

«Тим не менше, — подумала Кондвірамурс, — образою й чималим афронтом є вовтузіння з вудками та блешнями, коли по помосту крокують дві голі жіночки з тілами, гідними німф, від яких й очі важко відвести».

— Якщо я щось висню, — повернулася вона до теми, тручи перса рушником, — то яка буде гарантія, що виснила правдиву версію? Я знаю всі літературні версії легенди, від «Півстоліття поезії» Любистка до «Володарки Озера» Андреї Равікса. Знаю я превелебного Ярре, знаю всі наукові опрацювання, а про популярні видання навіть і не згадую. Усі ті книжки залишили слід, мали вплив, я не в змозі викреслити того з моїх снів. Чи є шанс продертися крізь фікцію й виснити правду?

— Є.

— Наскільки великий?

— Десь такий, який має Король-Рибалка. — Німуе порухом голови вказала на човен на озері. — Сама бачиш, закидає свої гачки без зітхань. Чіпляє водорості, коріння, затоплені пеньки, згнилі дерева, старі чоботи, потопельниць і дідько знає, що ще. Але час від часу щось там він та зловить.

— Тож щасливих ловів, — зітхнула Кондвірамурс, одягаючись. — Закинемо принаду та станемо ловити. Шукаймо правдивих версій легенди, відкидаймо потопельниць та підошви, обстукаймо скриню в пошуках другого дна. Але що, якщо другого дна немає? З усією повагою, Німуе, але ми не перші на цих ловах. Який є шанс, що хоч якась деталь чи подробиця пройшли повз увагу ватаг дослідників, які ловили перед нами? Що залишили вони нам хоча б одну рибку?

— Залишили, — переконливо ствердила Німуе, розчісуючи мокре волосся. — Те, чого вони й самі не знали, заліпили вигадками й красивими словами. Або обійшли мовчанням.

— Наприклад?

— Зимування відьмака в Туссані, аби далеко не шукати. Усі версії легенди обходять той епізод коротким реченням: «Герої провели зиму в Туссані». Навіть Любисток, який своїм діям у тому князівстві присвятив аж два розділи, говорячи про відьмака, залишається на диво потаємним. Тож чи не варто довідатися, що сталося тієї зими? Після втечі з Бельгавена й зустрічі з ельфом Аваллак’хом у підземному комплексі Тір-на-Беа Арайнне? Після сутички в Каед Мюрквіді й пригоди з друїдками? Що робив відьмак у Туссані від жовтня до січня?

— Що робив? Зимував! — пирхнула адептка. — Бо не міг до відлиги форсувати перевали, тож зимував і нудився. Не дивно, що пізніші автори відмахувалися від того нудного періоду лаконічним «Минула зима». Ну, але якщо потрібно, то спробую щось виснити. Маємо якісь картини чи малюнки?

Німуе всміхнулася.

— Маємо навіть один малюнок на малюнку.

* * *

На наскельній фресці було зображено мисливську сцену. Худі, намальовані недбалими мазками пензля людиська з луками й дротиками гнали в диких підскоках великого фіолетового бізона. Бізон мав на боці тигрові смуги, а над його вигнутими, наче ліри, рогами було щось, схоже на терези.

— Тож, — кивнув Регіс, — це той малюнок. Який створив ельф Аваллак’х. Ельф, який багато знав.

— Так, — сухо підтвердив Ґеральт. — Це саме той малюнок.

— Проблема полягає в тому, що в печерах, які ми докладно перевірили, немає й сліду ельфів чи інших створінь, що про них ти згадував.

— Вони тут були. Тепер поховалися. Або пішли геть.

— Це беззаперечний факт. Не забувай: аудієнцію тобі дали винятково через заступництво фламініки. Мабуть, було визнано, що й однієї аудієнції стане. Після того, як фламініка досить категорично відмовила в співпраці, я й насправді не знаю, що ще ти можеш зробити. Лазимо ми по цих печерах увесь день. І мені чогось здається, що це абсолютно не має сенсу.

— Мені також, — гірко відповів відьмак, — так здається. Ніколи не зрозумію ельфів. Але вже принаймні знаю, чому більшість людей їх не дуже полюбляє. Бо непросто утриматися від думки, що вони з нас насміхаються. У всьому, що вони роблять, що говорять і що думають, ельфи з нас сміються, глузують. Глумляться.

— Говорить у тобі антропоморфізм.

— Може, трохи. Але таке враження залишається.

— Що робимо?

— Повертаємося до Каед Мюрквіду, до Кагіра, якому друїдки вже підлікували оскальповану макітру. Потім сядемо на коней і скористаємося запрошенням княгині Анни Генрієтти. Не корч таких мін, вампіре. У Мільви зламано ребра, у Кагіра розбита голова, трохи відпочинку в Туссані допоможе їм обом. Та й Любистка треба витягати з проблем, бо, здається мені, він добряче вплутався.

— Що ж, — сказав Регіс, — нехай так і буде. Доведеться триматися подалі від дзеркал і собак, чародіїв і телепатів… А якщо мене, незважаючи на те, викриють, розраховую на тебе.

— Можеш розраховувати, — серйозно відповів Ґеральт. — Я не залишу тебе в біді, друже.

Вампір усміхнувся, а оскільки були вони самі, — повним гарнітуром зубів.

— Друже?

— Говорить у мені антропоморфізм. Ну ж бо, виходьмо з цих печер, друже. Бо тут можемо ми знайти винятково ревматизм.

— Винятково. Хіба що… Ґеральте? Тір-на-Беа Арайнне, ельфійський некрополь, якщо вірити тому, що ти бачив, міститься за наскельним малюнком, точнісінько за

1 ... 8 9 10 ... 153
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьмак. Володарка Озера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відьмак. Володарка Озера"