Читати книгу - "Відьмак. Володарка Озера"

«Бідна наївна істотка, — подумав імператор Емгир вар Емрейс, Дейтвен Аддан ін Карн еп Морвудд, Біле Полум’я, що Танцює на Курганах Ворогів. — Саме обираючи щось подібне, скоюють найстрашніші помилки».

Але щось — може, далекий, призабутий спомин — втримало імператора від того, аби промовити це вголос.

* * *

— Цікаво, — сказала Німуе, вислухавши доповідь. — Насправді цікавий сон. Були ще якісь?

— Та! — Кондвірамурс швидким і впевненим ударом ножа стяла верхівку яйця. — У мене після тої вистави все ще в голові паморочиться! Але це нормально. Перша ніч на новому місці завжди приносить шалені сни. Знаєш, Німуе, говорять про нас, снячих, що талант наш полягає не в тому, що ми сни бачимо. Якщо не торкатися видінь у стані трансу чи під гіпнозом, наші сонні марення не відрізняються від снів інших людей ані інтенсивністю, ані багатством, ані прекогніційними можливостями. Відрізняє нас і говорить про наш талант зовсім інше. Ми пам’ятаємо сни. Рідко коли забуваємо про те, що нам сниться.

— Бо маєте нетипову, тільки вам властиву роботу ендокринних залоз, — відрізала Володарка Озера. — Ваші сни — то, якщо трохи тривіалізувати, не що інше, як уведені в організм ендорфіни. Як більшість диких магічних талантів, ваш також є прозаїчно органічним. Але навіщо я говорю про те, що ти й сама пречудово знаєш. Слухаю тебе, які ж іще сни ти пам’ятаєш?

— Молодий хлопець, — нахмурилася Кондвірамурс, — який мандрує серед порожніх полів із вузликом за спиною. Поля порожні, весняні. Верби… Біля доріг і на межах. Верби, криві, дуплясті, розчепірені… Голі, ще без зелені. Хлопець іде, розглядається. Настає ніч. На небі з’являються зірки. Одна з них рухається. То комета. Червоняста миготлива іскра, що навскіс перетинає небосхил…

— Браво, — усміхнулася Німуе. — Хоча я уявлення не маю, про кого ти снила, можна принаймні точно окреслити дату тієї події. Червону комету було видно шість днів навесні в рік підписання Цінтрійського миру. Точніше, у перші дні березня. В інших снах також з’являлися якісь дати?

— Мої сни, — пирхнула Кондвірамурс, солячи яйце, — це не рільничий календар! Не мають табличок із датами! Але щоб бути точною, я снила сон про битву під Бренною, напевне, надивившись на полотно Міколая Кертози у твоїй галереї. А дата битви під Бренною відома. Та сама дата, що й рік комети. Я помиляюся?

— Не помиляєшся. Щось особливе було в тому сні про битву?

— Ні. Колотнеча коней, людей і зброї. Люди били одне одного й кричали. Хтось, напевне несповна розуму, кричав: «Орли! Орли!»

— Щось іще? Ти говорила, що була ціла вистава.

— Не пам’ятаю… — Кондвірамурс перервала себе. Німуе всміхнулася.

— Ну добре. — Адептка гордовито задерла носа, не даючи Володарці Озера зробити злостивий коментар. — Авжеж, інколи я забуваю. Ніхто не досконалий. Повторюю: мої сни — то видіння, а не бібліотечні картки…

— Я про те знаю, — відрізала Німуе. — Це не іспит твоїх здібностей снячої, це аналіз легенди. Її загадок і білих плям. У нас, зрештою, виходить зовсім непогано, уже в перших снах нам вдалося розшифрувати дівчину з портрета, того двійника Цірі, яким Вільгефорц зумів ошукати імператора Емгира…

Вони перервали розмову, бо до кухні увійшов Король-Рибалка. Уклонившись і забурчавши, він узяв із полиці хліба, горнятко-двійчатку й полотняний згорток. Вийшов, не забувши вклонитися й забурчати.

— Він сильно кульгає, — сказала Німуе удавано неохоче. — Був важко поранений. Кабан розпоров йому ногу на полюванні. Тому він стільки часу проводить на човні. За веслами й риболовлею рана йому менше дошкуляє, на човні він забуває про каліцтво. То дуже пристойна й чесна людина. А я…

Кондвірамурс ґречно мовчала.

— Я потребую чоловіка, — рішуче пояснила мала чародійка.

«Я також, — подумала адептка. — Холера, нехай я тільки повернуся до академії, то відразу дозволю комусь себе збаламутити. Целібат — діло хороше, але не довше, ніж на один семестр».

Німуе відкашлялася.

— Якщо ти закінчила снідати й мріяти, ходімо до бібліотеки.

* * *

— Повернімося до твого сну.

Німуе розкрила теку, перегорнула кілька виконаних у сепії акварелей, вийняла одну. Кондвірамурс упізнала відразу.

— Прийом у Лох Ґрім?

— Авжеж. Двійника представлено при імператорському дворі. Емгир удає, що дав себе обдурити, зберігає добру міну за поганої гри. Оце, глянь, амбасадори північних королівств, для яких той спектакль відіграється. А отут ми бачимо нільфгардських герцогів, яких спіткав афронт: імператор відмовив їхнім дочкам, знехтував пропозицією поріднитися. Вони жадають помсти, шепочуть, схилені один до одного, готують уже змову й убивство. Дівчина-двійник стоїть із похиленою головою, художник, аби підкреслити таємничість, навіть нарядив її у вуаль, що приховує риси обличчя… І нічого більшого, — за хвилину продовжила чародійка, — ми про ту фальшиву Цірі не знаємо. Жодна з версій легенди не каже нам, що з тим двійником сталося пізніше.

— Але ж можна здогадатися, — сумно сказала Кондвірамурс, — що долі дівчини не позаздриш. Коли Емгир отримав оригінал — а ми ж знаємо, що його отримав, — фальсифікату він позбувся. Коли я снила, то не відчувала трагедії, а, власне, мала б щось відчути, якби… З іншого боку, те, що я бачу в снах, необов’язково є реальною правдою. Як і кожна людина, я бачу уві сні марення. Бажання. Те, за чим сумую… І страхи.

— Знаю.

* * *

Дискутували вони до обіду, проглядаючи теки й фасцикули[7] малюнків. Королю-Рибалці, мабуть, щастило з риболовлею, бо на обід був лосось на решітці. На вечерю також.

Уночі Кондвірамурс спала погано: забагато з’їла.

Не виснила нічого. Була вона тим трохи пригноблена й присоромлена, але Німуе аж ніяк не переймалася. «Маємо час, — сказала. — Попереду ще чимало ночей».

* * *

Вежа Ініс Вітре мала кілька ванних кімнат, дійсно розкішних, що аж світилися від мармуру й блищали від латуні, а підігрівалися гіпокаустом, що містився десь у підвалах. Кондвірамурс була не проти митися у ванній годинами, але все одно час від часу зустрічалася з Німуе в лазні, маленькій дерев’яній будці з помостом, що виходив на озеро. Мокрі, дихаючи парою, що піднімалася над политим водою розжареним камінням, обидві сиділи на ослінчиках, охоче хльостаючи одна одну березовими віниками, а солоний піт стікав їм на очі.

— Якщо я добре зрозуміла, — Кондвірамурс обтерла обличчя, — моя практика на Ініс Вітре має полягати в тому, аби виснити всі білі плями легенди про відьмака й відьмачку?

— Ти правильно зрозуміла.

— Удень, розглядаючи малюнки й дискутуючи, я повинна підзаряджатися