Читати книгу - "Прихований дар, Аннушка"

Вогонь і Тінь

Небо повільно світлішало, і сонце, ще ледве торкаючись горизонту, висвітлювало кімнату бабусі, в якій Уляна вперше мала пройти своє випробування. У великій кам’яній чаші тліло полум’я, що здавалося не таким, як звичне. Воно не знищувало, не палахкотіло — це було щось інше, що приманювало. Це була темна сутність, що пульсувала всередині вогню.

— Візьми себе в руки, — сказала бабуся, стоячи поруч. — Вогонь — це твоє відображення. Він знає твої слабкості, твої страхи. І, якщо ти будеш бояться, він поглине тебе. Керуй ним, і він стане твоїм союзником.

Уляна вдихнула повітря, що стало важким від іржавих запахів, і ступила до чаші. Її очі не відводилися від полум'я, хоча серце стукало, мов барабан. Страх намагався прорватися, він був в кожному куточку її свідомості, але вона стримала його, зібравшись в єдине ціле.

— Це не твоє покликання, — почувся тихий голос ззаду, і, коли Уляна обернулась, побачила фігуру, яка, як здавалось, виникла з самого повітря. Мілана. Її обличчя було бліде, а очі заповнені темрявою.

— Що ти тут робиш? — запитала Уляна, намагаючись не показувати паніку в голосі.

— Я прийшла не через тебе, — відповіла Мілана, її голос був ніби глухий, не властивий людині. — Ти ще не готова. Твоя бабуся дає тобі лише уламки сили. Час змінити це. І ти будеш моя.

Полум’я раптом спалахнуло яскравіше, ніби відгукуючись на слова Мілани. Уляна відчула, як чорний вогонь тягнеться до неї, але замість того, щоб боятися, вона зібрала свою силу.

— Я не буду твоєю, — твердо сказала вона, і, не чекаючи на заперечення, простягнула руку до чаші. Вогонь миттєво змінив свою форму, віддаючи Уляні своє тепло і силу.

— Ти ще не розумієш, на яку гру йдеш, — прозвучав знову голос Мілани, і її постать почала згасати в тумані, мов зникаючий привид.

— Але я розумію, — промовила Уляна, з серцем, сповненим рішучості. Її рука знову торкнулася полум’я, і цього разу воно не палало. Воно слухалось її. Вона відчула — це її перемога. Ще не остаточна, але перша.

Бабуся спостерігала за її навчанням із тіней кімнати. Її погляд був спокійний, але в очах ховалася хвилинна тривога. Вона бачила, що Уляна може стати сильною. Але чи не занадто сильною?

— Вогонь — це не лише сила, — сказала бабуся, коли Уляна відпустила чашу і повернулась до неї. — Він тече в тобі так само, як і тінь. І одна без іншої не існує. Ти повинна навчитися тримати рівновагу.

Уляна мовчки кивнула, розуміючи, що попереду багато роботи, і що кожен крок може змінити її майбутнє.

Темрява була її тінню. І тепер їй належало дізнатися, як не дозволити їй поглинути світло, яке вона нещодавно віднайшла в собі.