Читати книгу - "Поліція"

винаймач житла, — відповіла Катрина. — Більшість хазяїв нині перевіряють своїх мешканців, як мінімум, у Гуглі і шукають у списках платників податків. І Валентин знав, що вони запідозрили б недобре, якби ніде не змогли відшукати його імені.

— Готель, — сказав Харрі, підвівся і підійшов до дошки, на якій вони намалювали те, що Хаген сприйняв як карту вільних асоціацій зі стрілками і ключовими словами, але потім упізнав імена жертв убивств. Одне з них було позначено лише буквою "Б".

— Ти вже говорив "готель", любий, — сказала Катрина.

— Три ватні палички, — продовжував Харрі. Він нахилився до Хагена і вихопив у нього запаяний пакетик. — Такий набір у магазині не купиш. Такі лежать у готельних ваннах разом із пляшками шампуню і бальзаму. Спробуй ще раз, Катрино. Пошукай Юдаса Йохансена.

Пошук зайняв менше п’ятнадцяти секунд.

— Відповідь заперечна, — оголосила Катрина.

— Дідько! — вилаявся Хаген.

— Пошук ще не скінчився, — пробурмотів Харрі, розглядаючи пакетик. — Назви виробника немає, але звичайні ватні палички зроблені з пластмаси, а ці — з дерева. Якимось чином можна з’ясувати, хто їх робить і в які готелі Осло постачає.

— Постачання готелів, — сказала Катрина, і пальці-комахи знову забігали по клавішах.

— Мені час іти, — вимовив Столе, підводячись.

— Я проведу тебе, — відгукнувся Харрі.

— Ви його не знайдете, — сказав Столе, коли вони стояли перед будівлею Поліцейського управління і дивилися на Бутспарк, що купався у яскравому холодному весняному сонці.

— Ти хочеш сказати "ми"?

— Можливо, — зітхнув Столе. — У мене немає відчуття, що я вам допомагаю.

— Допомагаєш? — сказав Харрі. — Ти трохи не доставив нам Валентина.

— Він утік.

— Особа його встановлена, ми близько. До речі, чому ти вважаєш, що ми його не візьмемо?

— Ти сам його бачив. Як ти гадаєш?

Харрі кивнув:

— Він сказав, що прийшов саме до тебе, бо ти проводив його психологічний огляд. Того разу ти дійшов висновку, що його можна судити в юридичному відношенні, так?

— Так. Але, як тобі відомо, люди з серйозними психічними порушеннями можуть бути засудженими.

— Ти шукав тяжку форму шизофренії або психоз у момент скоєння злочину і таке інше?

— Так.

— Але у нього міг бути маніакально-депресивний психоз чи психопатія. Або біполярний розлад другого типу чи соціопатія.

— В даному випадку правильним терміном буде "дисоціальність". — Столе узяв сигарету, яку простягнув йому Харрі.

Харрі прикурив обидві.

— Добре, що він прийшов до тебе, хоча й знав, що ти працюєш на поліцію. Але ж він продовжив ходити до тебе і після того, як зрозумів, що ти береш участь у полюванні на нього?

Столе затягнувся і знизав плечима:

— Може, я такий прекрасний психотерапевт, що він вирішив ризикнути.

— Інші припущення є?

— Еге ж. Можливо, він шукає гострих відчуттів. Багато серійних убивць приходили до слідчих під різними приводами, щоб зіткнутися з полюванням на самих себе і відчути тріумф, що їм удалося обдурити поліцію.

— Валентин зняв із себе футболку, хоча мав знати, що тобі відомо про його татуювання. Величезний ризик, якщо ти скоїв злочин, за який тебе розшукують.

— Що ти хочеш сказати?

— Що я хочу сказати?

— Ти хочеш сказати, що у нього є неусвідомлене бажання бути спійманим? Що він прийшов до мене, аби я його упізнав? А коли мені це не вдалося, він підсвідомо допоміг мені, показавши татуювання? Це не було випадковістю, він розумів, що я побачу його відображення.

— І коли він добився свого, то здійснив відчайдушну втечу?

— Свідомість узяла гору. Це може пролити нове світло на вбивства поліцейських, Харрі. Вбивства, які скоює Валентин, — це насильницькі дії, і йому підсвідомо хочеться, щоб вони припинилися, він хоче бути покараним, хоче екзорцизму, хоче, аби хтось зупинив демона, що живе всередині нього. І коли ми не змогли його узяти за скоєння первинних убивств, він робить те ж саме, що й багато серійних убивць: підвищує ризик. У його випадку — здійснюючи напади на поліцейських, які не змогли упіймати його першого разу. Адже він знає, що на розслідування вбивств поліцейських будуть кинуті абсолютно усі сили. І врешті-решт, він демонструє своє татуювання людині, котра, як йому відомо, бере участь у розслідуванні. Я гадаю, можливо, ти маєш рацію, Харрі.

— М-м-м, не знаю, чи це добре. Як щодо простішого пояснення? Валентин не такий обережний, яким має бути, бо йому нічого боятися.

— Не розумію, Харрі.

Харрі затягнувся і випустив дим із куточка рота, втягуючи його знову через ніс. Цього трюку він навчився у білявого німця, що грав на диджериду у Гонконгу: "Exhale and inkale at the same fucking time, mate, and you can smoke your citarettes twice".[42]

— Іди додому і відпочинь, — запропонував Харрі, — нелегкий видався день.

— Спасибі, але начебто психолог тут я, Харрі.

— А вбивця, що тримав блискучу сталь біля твого горла? Пробач, лікарю, але тобі не вдасться позбутися цього спогаду в раціональний спосіб. Жахи юрмляться чергою, повір мені, я там був. Тож поговори про це з колегою. Це наказ.

— Наказ? — обличчя Столе злегка викривилося в подобі посмішки. — Тепер ти шеф, Харрі?

— А ти коли-небудь у цьому сумнівався? — Харрі опустив руку в кишеню і дістав телефон. — Слухаю?

Він кинув недопалок додолу:

— Загасиш? Вони дещо знайшли.

Столе Еуне подивився услід Харрі, що зник у дверях. Потім перевів погляд на недопалок і обережно опустив на нього черевик. Натиснув. Покрутив ступнею. Відчув, як під тонкою підошвою сигарета розвалилася. Столе відчув приплив люті. Він знову покрутив ступнею, втираючи фільтр, попіл, папір і м’які рештки тютюну в асфальт. Потім кинув свій недопалок і повторив рух. Йому хотілося кричати, бити, сміятися, плакати. Він відчував усі відтінки смаку своєї сигарети. Він жив! Жив, дідько б їх усіх узяв!

— Готель "Касба" на вулиці Ганге-Ролв, — повідомила Катрина Харрі, що ще не встиг зачинити за собою двері. — У цей готель зазвичай посольства селять своїх співробітників, поки їм шукають житло. Порівняно недорогий, номери маленькі.

— М-м… Чому саме цей готель?

— Це єдиний готель, куди постачають такі ватні палички. Розташований у тому районі міста, по якому проходить маршрут дванадцятого трамвая, — сказав Бйорн. — Я зателефонував туди. У них не зареєстровані Ставнес, Єртсен і Юхансен, але я відправив їм фоторобот, складений Беатою.

— І?

— Портьє сказав, що у них є схожий постоялець, такий собі Савицький. Той сказав, що працює у Білоруському посольстві. Зазвичай він іде на роботу в діловому костюмі, але останнім часом став ходити у спортивному. І їздити на велосипеді.

Харрі схопив слухавку стаціонарного телефону:

— Хаген? Нам потрібна "Дельта". Негайно.