Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я попросив візника їхати до контори, зупинив раніше, щоб не видавати себе, і попросив зачекати. А сам стрілою до Мельникова.
— Пане штабс-капітане, може, і буде діло! Тільки дайте мені двох агентів досвідчених! Зі зброєю!
Мельников тільки спитав, чи справді я слід узяв, але побачив очі мої пломінні і відповіді чекати не став. Дав двох агентів, Федьку Кравчукова та Митрофана Скоробагатька — не останніх хлопців у нашій дільниці. Я візника того відпустив, а ми з агентами за ним На нашому візнику, конторському. Він свою справу добре знав і вів непомітно. Ось той екіпаж зупинився на Контрактовій — чекає когось. А ми збоку. З годину сиділи, я вже хвилюватися почав, чи не помилився. Коли бачу — йдуть! Двоє, височенні, у чорних плащах аж до землі, у чорних капелюхах, хитаються якось дивно, не по-людськи, наче на ходулях чи що, і ящик тягнуть. Люди перед ними розступаються, коні харапудяться. А вони ж і справді страхолюдні якісь!
Сіли до екіпажу, поїхали, а ми за ними. Поки до Святошинських дач добралися, сутеніти почало. Екіпаж зупинився, вийшли вони і пішли попід лісом Я з агентами за ними, а нашому візнику наказав у місто повертатися по підмогу до штабс-капітана Мельникова. Щоб іще людей прислав не менше десятка. Бо чую, що знадобиться нам вона.
Йдемо ми за тими обережно. А я все не збагну, чому вони дивно так ходять, якось не по-людськи. Чи на ноги хворі? Так що, обидва зразу? І що ж у них у ящику? Невже ще дитину вкрали? Там такий ящик, що й не одна поміститься.
Бозна, крадемося за ними. Під ноги дивимося, щоб гілка якась не хруснула. Агенти досвідчені, тихо йдуть, наче кінь по ріллі. Ось уже і дійшли до галявини тієї. Шепочу хлопцям, щоб червоного промінця стереглися.
Он підходять двоє з ящиком до тої залізної почвари, а з неї промінь червоний. Знайшов прибульців, посвітив. Щось дзенькнуло, і одразу ожила та клуня, засвистіла, ніби паровоз, парою все вкрилося довкола. Тільки якась дивна ця пара — світиться, переливається перламутровим відливом Потім вогні на тій залізяці кольорові загорілися, ніби святкова ілюмінація до іменин государевих. Косую оком — дивлюся, зблідли хлопці, хрестяться дрібним хрестом, так і дивись — побіжать звідси світ за очі. І мені якось меркотно стало, та знаку не даю. Потім ця довбня залізна прожектори ввімкнула — нишпорять землею промені сліпучо-білого світла, ніби шукають чогось. Нас, чи що? Тільки спробуй знайди, всі ж люди досвідчені, наче за наказом втиснулися у землю, лежимо ані пари з вуст.
Коли чуємо, заскрипіла та залізяка, ніби старі ворота. Я голову обережно підняв, дивлюся, а там двері відчинилися і драбина така вилізла дебела. Навіть не драбина, а сходи цілі. Ними ті двоє у чорних плащах пішли всередину. З ящиком Потім сходи всередину заїхали, і двері зачинилися. Далі світло згасло. Тиша, темрява. Лежимо.
— Ваню, що це було? — шепоче Митрофан.
— А бозна, — кажу. — Мабуть, се германський цепелін, тільки залізний. Іч, куди гирод добрався. Аж до Києва.
— Германський! — дивуються ледь не хором колеги. — Шпигуни, чи що?
— Не знаю.
— Так треба їх затримати! — рветься Федька Кравчуков, он уже і револьвер у руці.
— Лежати! — шиплю йому і за руку хапаю. — Лежати!
— Чому? — дратується він.
— Дивися! — пояснюю. Беру в руку землі грудку і кидаю у бік самовара. Наче тиша, темрява, нікого і немає, а вмить червоний промінь запалюється і знаходить ту грудку, світить на неї. Я кидаю іншу грудку, промінь миттєво знаходить і її, здригається, наче батіг, і грудка розлітається на порохню від удару.
Чую, як Федька охкає. І червоний промінь уже летить до нас Лежимо на землі, наче мертві. Не дихаємо. Відчуваю, як промінь проходить мною, потім зникає. Але лежимо довго і тихо. Потім потроху починаємо дихати. Потім піднімаємо голови. Мовчимо. Федька ховає револьвер, Митрофан киває, що відходимо. Дуже обережно — і гілка не трісне, і листок не впаде, — віддаляємося від того зловісного самовара.
Вже на добрячій відстані падаємо на землю і починаємо важко дихати, наче бігли кудись, висолопивши язики.
— Що це за промінь? — питає Федька.
— Не знаю, нічого не знаю, але дитина Гусятинського в тому самоварі.
— Звідки знаєш? — питає Скоробагатько.
— Вдень, коли я самовар знайшов у лісі, бачив біля нього іграшку дитячу, кораблик. Така у малого була, сам Гусятинський зробив. Про це в газетах писали.
— Навіщо німцям дитина якогось писаря з акцизного відомства? — дивується Скоробагатько.
— А може, то і не німці! — сумніваюся я.
— А хто?
— А бозна-хто.
Сидимо, мовчимо.
— Різне бачив, а такого — ні, — нарешті промовляє Митрофан. А він же досвідчений філер, двадцять років уже на службі.
— Нечиста сила, може? — перелякано питає Федька — Свят, свят, свят!
— Нечиста сила сіркою б тхнула — авторитетно заявляє Митрофан.
Ще сидимо, приголомшені побаченим Коли чуємо голоси якісь. Підхоплюємося.
— Що це воно? — дивується Федька, бо хто це уночі в лісі бігатиме.
— Оточуй! Брати живим! — чую я голос їх благороді. І аж по чолу себе гупаю! Бо ж послали ми за допомогою, а потім від хвилювань забули про це! А тепер їх благородь на самовар піде і загине від тих червоних променів!
— Стійте! Стійте! — заволав і побіг на голоси. Хлопці за мною. Та тільки пізно, штабс-капітан уже з десятком солдатів на галявину вискочили і до самовара кинулися. Їх благородь людина розумна, міг би подумати про небезпеку, он же, наче панцирник той самовар. Але дуже вже грошики отримати хотів. А жадібність — вона хоч кому очі затуляє. То й кинулися, не подумавши куди. Тут той промінь з’явився і на солдат одразу. Ото натрапить, здригнеться, і розлітається солдат на друзки. Потім наступний. Кількох розмолотив, інші гвинтівки покидали — і тікати. Тільки їх благородь залишилися, бо їм честь не дозволяє тікати, вони вже від япошок на війні достатньо побігали. То Мельников від променів ухиляється і з револьвера по самовару стріляє. Той аж затремтів весь, пішов із нього дим, почав він злітати. Важке ж таке, здавалося б, і з місця не рушить, а ото як попре знизу дим із вогнем,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.