read-books.club » Сучасна проза » Вода, павутина 📚 - Українською

Читати книгу - "Вода, павутина"

146
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вода, павутина" автора Нада Гашич. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 88 89 90 ... 122
Перейти на сторінку:
«Хто тя має, тя не має, хто не має, той жадає», всі перемішалися, пропонували один одному келихи, дві подруги шпильками і букетиками прикрашали лацкани маринарок гостей нареченого, отримували інколи й грошові віддяки, мама нареченого гаркала на чоловіка, чоловік гаркав на жінку, але врешті якось пропустили рожевого Ловро до хати.

Сцена була прекрасною, пізніше так усі казали; Ловро не міг відвести погляду від своєї королеви, а вона дійсно виглядала, як королева. Катарина привітала Ловро в хаті замість «наших батьків, яких серед нас вже нема», потім всі випили, всім вистачило келихів, дякувати Богу, достатньо купили, тамбураші знову заграли «Хто тя має, тя не має, хто не має, той жадає». Циліка ледве домоглася, аби заспівали «Ласкаво прошу, друзяко, у старий загорський дім», і обернулася до Віліма, який посміхався.

— Зара співай, коли я ти повідаю, зара співай, видиш, же нас хочуть переспівати якоюсь своєю.

І Вілім обійняв хрещену своєї Циліки Катарину, і вони так гарно заспівали. Дружно заспівали.

Зараз точно вже співають. А мама сто процентів не співає. Вона точно думає, що мені недобре, бо я сам в лікарні, і тому не співає.

У нареченої багато випили, але практично нічого не з’їли. Їжі залишилось ще на два заходи гостей. Так пізніше казали. Тамбураші потроху піднімали настрій, Циліка наказувала всім, що вже час рушати до церкви, «та ліпше там зачекати, ше поки знимки пороблять, та й ніц нам біля церкви не зробиться, взагалі не зимно, ніби завтра не Всіх святих».

Чоловіки домовлялися, як вибудувати колону, ті вулички вузькі, швидше влетиш комусь в спальню, ніж розвернеш автівку. Хто перший, хто другий, Іта і Ловро в другій автівці, перед ними дружба, ні, дружба за кермом, не за кермом, дружба з тамбурашами, хто понесе прапор, бар’яктар випив, але рука ще міцна…

Нарешті рушили до дверей, і Катарина заплакала. Іта покидала свою рідну хату. Ірма теж заплакала, Катарина ніколи її такою не бачила.

«Хто тя має, тя не має, хто не має, той жадає…»

Дамір, що стояв біля паркана, вже перелякався, що Мала Пречиста впаде.

Вийшла Іта, ледь протягнули переляканий вігвам через хвіртку на подвір’ї. Під’їхали автомобілі, якими мали їхати наречені, і Мала Пречиста нарешті побачила весільну сукню.

— Боже мій, Ісусе, прекрасно, як цариця небесна!

Почула, що сказала, і про всяк випадок вивела ручкою якийсь знак на грудях.

Вервечка автомобілів від’їхала, звук клаксонів віддалився, сусіди відійшли від вікон, Дамір зайшов до кімнатки і поставив задоволену Малу Пречисту на стіл.

Катаринина, Ірмина й Ітина хатинка тремтячим голосом завела пісню:

«Хто ня має, ня не має, хто не має, той жадає…»

Усі її старі сусідки підхопили пісню, і вулицею Малою чулося:

«Хто ня має, ня не має, хто не має, той жадає…»

Щось поплутали у словах. Така-то старість. Погано пам’ятаються навіть вірші.

* * *

Може, й краще, що я буду тут, поки мине весілля. Я їх знаю, вони хотіли, щоб я ніс обручки Іти і Ловро. З метеликом на шиї. Ага, щоб часом…

Це було гарне і тихе вінчання у скромній церкві святого Йосифа. Хтось давно у робітничому кварталі Трешнєвка спроектував та звів церкву, інтер’єр якої нагадував заводське приміщення. Але хай там, було трохи прикрас, білих бантів на лавках… Усі були зворушені, коли Вілім вів Іту до Ловро. Ловро вже не був рожевим, а червоним, як кардинал, але ніхто цього не помічав. Крім мами Ловро, звичайно. Злостиво дивилася на царицю Іту.

Преподобний сказав своє, промовили й спільні молитви, розцілували молодят, але більшість була обережною, щоб не зіпсувати нареченій макіяжу.

Пізніше, перед церквою, був і рис, і трояндові пелюстки, і конфеті, і голос когось, хто махав віником і кричав: «хто то зара буде замітав, хто то зара буде замітав», тамбураші все це перекрили музикою, і все було гаразд.

Зараз вони йдуть до того залу, який називається, як моя голова. «Глобус».

Колона автомобілів поїхала до Велесайму.

Ірма Жигер не приєдналася до колони.

Трохи нудилися. Пречиста починала розмову про сукню, але Дамірові не спадало на гадку її підтримувати. Тому вони здебільшого мовчали. Мала Пречиста ще раз спробувала:

— Даміре, хочеш зіграти партію Ґо?

— Ні. Може, завтра.

— Добре.

І на цьому було все цієї ночі.

* * *

Я такий змучений, ніби був на весіллі. Трохи посплю.

* * *

Увійшли до білого залу з білим освітленням, білими чохлами на стільцях, білими скатерками, білими букетами… Гомоніли, розсідалися за столами згідно зі встановленим списком.

Стілець біля Катарини був порожнім. Ірми ніде не було. Катарина із застиглим обличчям відповідала мамі нареченого, що сестра за хвилю прийде, за хвилю, але її не було…

Тоді оркестр заграв марша. Усі стишилися. Ведучим увесь вечір був бас-гітарист, який підійшов до мікрофону і запросив присутніх послухати преподобного, що прийшов благословити вечерю. Крім благословення, були й зауваження щодо розкоші, а вкінці навіть трохи поезії невідомого католицького автора. Знову заговорив бас-гітарист і запропонував присутнім оплесками привітати подавання закусок. Ті відгукнулися і щирими оплесками супроводжували винесення таць, на яких домінували «штруклі по-далматинськи». Дзеленчав посуд, точилися розмови, почалася святкова вечеря. Офіціанти невдовзі забрали порожні тарілки. Бас-гітарист трохи поплутав порядок програми, але ніхто йому не дорікнув. Уже з’їли закуски, коли він закликав присутніх послухати хорватського гімна перед споживанням супу. Гості заскрипіли стільцями і повставали. У масі зі ста сімдесяти восьми запрошених кількість п’яних була незначною, тому гімн вислухали чемно, тримаючи руку на грудях і підспівувуючи. Голосно співав Вілім і гості за віддаленими столами, які, знаючи, що їхня впливовість мізерна — що засвідчив і план їхнього розміщення за святковою трапезою, — ще до одинадцятої надринкалися у квартирі нареченого. Іта, тепер уже заміжня Славичек, вийшла зі стану паніки і тремору, на обличчі не залишилося й сліду екстатичного червеню, який її залив відразу після обряду. Але як сталося так, що вона не

1 ... 88 89 90 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вода, павутина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вода, павутина"