Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

від яких несло таким смородом, що вирізнявся навіть з-поміж жахливих запахів склепу. Коли він пройшов уздовж стіни приблизно половину зали, то побачив іще один коридор, такий самий, як той, з якого він вийшов, — і в тому коридорі також було чимало дверей. Ним він і вирушив; попервах знайшов три кімнати, в яких не було нічого цікавого, проте нарешті натрапив на великий видовжений кабінет, захаращений резервуарами і столами, жарівницями та сучасним приладдям, безладно розкиданими книжками та нескінченними полицями з банками і пляшками, — все у ньому свідчило про те, що це і є та сама лабораторія Чарльза Ворда, яку він шукав і де не було жодного сліду давнішого перебування в ній Джозефа Кервена.

Засвітивши три вже заправлені лампи, що стояли у тій бібліотеці, доктор Віллетт з величезною цікавістю оглянув кабінет і його вмеблювання; судячи з пристойних обсягів різноманітних реагентів, які стояли на полицях, молодий Ворд цікавився якоюсь із галузей органічної хімії. Загалом же з облаштування та наукового приладдя, серед якого був і страховидний операційний стіл, можна було дізнатися небагато, тож, відверто кажучи, ця кімната розчаровувала. Серед книжок там була стара пошарпана копія Борела, надрукована готичним шрифтом; прикметно, що Ворд підкреслив у ній той самий уривок, який півтора століття тому так стривожив шановного пана Меррітта, що завітав був на ферму Кервена. Той старий примірник, безсумнівно, пощез разом із рештою окультної бібліотеки Кервена під час фінальної облави. З лабораторії виходило троє дверей, і доктор почав по черзі перевіряти приміщення за ними. Короткий огляд показав, що за двома були всього-на-всього невеличкі комірчини; втім він уважно їх обстежив, зауваживши, що в обох стоять труни — від напівзотлілих до майже нових — і могильні камені, на деяких із них він, здригаючись, навіть розібрав імена. У цих кімнатках було чимало одягу, а також кілька нових, іще запечатаних коробок, на які він не став гаяти часу. Найцікавішими виявилися якісь чудернацькі інструменти, що, мабуть, зосталися від обладнання лабораторії Джозефа Кервена. Вони трохи постраждали, певно, від рук нападників, але в них досі ще можна було впізнати хімічне обладнання ґеорґіанської доби.

Треті двері вели до чималого приміщення, всуціль заставленого полицями, а в центрі стояв стіл з двома лампами на ньому. Віллетт засвітив ці лампи і в їхньому яскравому світлі почав розглядати нескінченні полиці, які височіли довкола нього. Горішні взагалі були порожні, а більшість вільного місця решти займали маленькі чудернацькі олив’яні сулії, які можна було розділити на два види: одні — високі без вушок, на кшталт грецьких лекіфів[142], інші ж мали одне вушко і за розмірами були схожі на фалернські амфори. Всі вони мали металеві корки і були вкриті неглибоко викарбуваними символами. Вже за хвилю доктор зауважив, що ці посудини ретельно класифіковані: всі лекіфи, що стояли з одного боку кімнати, були позначені дерев’яною табличкою з написом «Custodes», яка звисала зі стелі над ними, а всі фалернські амфори стояли з іншого боку, позначені відповідно табличкою «Materia». На кожній із тих ваз чи амфор, окрім деяких на найвищій полиці, які стояли порожні й незакорковані, була бірка з номером, який, очевидно, відсилав до каталогу, проте Віллетт не став його шукати. На той час його більше цікавило, чим, окрім форми, відрізняються посудини, тож він навманя відкрив деякі лекіфи та фалернські амфори, щоб бодай приблизно уявляти їхній вміст. Але в кожній з них було те саме. Посудини обох видів містили небагато якоїсь речовини: однорідного й майже невагомого дрібного матового порошку різних сіруватих відтінків. Що ж до кольорів, якими єдино і розрізнявся вміст цих посудин, то тут не можна було помітити жодної чіткої закономірності; не було різниці навіть між вмістом лекіфів та амфор. Синювато-сірий порошок міг виявитися поруч із рожево-білим, а вміст будь-якої амфори міг мати прямого відповідника в одному з лекіфів. Найприкметнішою ознакою всіх цих порошків було те, що вони не злипалися. Віллетт міг набрати повну жменю порошку, висипати його назад у вазу, а на його долоні не зоставалося б ані порошинки.

Його неабияк збентежили написи на двох табличках і змусили замислитися, чому це одну батарею хімікатів так явно відділено від скляних посудин на полицях унизу. «Custodes», «Materia» — то були латинські слова, що означали «Стражі» та «Матеріали», і тут йому сяйнув наче півзабутий спомин: він уже зустрічав слово «стражі», і воно теж було пов’язане із якоюсь жахливою таємницею. Звісно ж, то було в нещодавньому листі, що його надсилав докторові Аллену старий Едвард Гатчинсон, і там було сказано: «Тепер-бо немає й Потреби тримати Сформованих Стражів, то й тим Менше знайдуть у Випадку Проблем, як ти й сам добре відаєш». І що ж це мало означати? Хоча стривайте — була ж іще одна згадка про «стражів» у цій справі: те, чого він не зміг достеменно пригадати, читаючи лист Гатчинсона. Ще давно, до часів свого утаємничення, Ворд розповідав йому про щоденник Елеазара Сміта, в якому оповідалося про стеження Сміта і Відена за фермою Кервена. У тому страхітливому літописі була згадка про деякі розмови, що велися в будинку до того, як старий чаклун остаточно переніс свої дослідження під землю. Там відбувалися, наполягали Сміт і Віден, якісь страхітливі наради за участю Кервена, деяких його в’язнів і стражів тих в’язнів. Якщо вірити Гатчинсону, чи то його аватару, доктор Аллен не тримав цих стражів сформованими. А раз вони не сформовані, то, певно, перебувають у «персті», на яку ця банда чаклунів обертала всі людські тіла та скелети, як тільки ті потрапляли їй до рук.

Тож ось що містилося в цих лекіфах: страхітливі плоди нечестивих ритуалів та вчинків, яких змушували, схиляли до покори і помочі, прикликаючи їх диявольськими заклинаннями на захист свого пекельного володаря, змушуючи це робити всупереч власній волі! Віллетт здригнувся від думки про те, що саме він допіру пересипав у руках, і мало не піддався паніці, пориву кинутися геть із тієї печери, заставленої страхітливими полицями, на яких стояли мовчазні, а можливо, навіть здатні бачити вартові. Тоді він подумав про те, що називалось «Materia» і містилося у безлічі фалернських амфор на протилежному кінці кімнати. Адже то також персть, солі, і якщо не солі «стражів», тоді чиї? Господи! Чи ж може бути, що тут лежать тлінні рештки великих умів всіх часів, добуті професійними розкрадачами могил із домовин, в яких, на думку всього світу, вони були у безпеці, а тоді покликані до життя словом шаленця, який сподівався витягти з них їхні знання для своєї лиховісної мети, яка зрештою, як писав бідолашний Чарльз у тій записці, вплине «на всю цивілізацію, всі природні закони і, можливо, навіть на долю Сонячної системи та Всесвіту»? А Марин Бікнелл Віллетт просто собі пересипав цей порох у руках!

Тоді у протилежному кінці кімнати він запримітив невеличкі двері й опанував себе достатньо, щоб наблизитись до них і роздивитися грубої роботи символ, вибитий над дверима. То був лише символ, але він сповнив його незбагненним надприродним жахом, оскільки якось його понурий сновидний друг намалював цей символ на папері та розповів трохи про те, що він означає